Ухвала КАС ВС № 260/5627/24

УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа №260/5627/24 адміністративне провадження № К/990/25510/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі № 260/5627/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) та ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (Військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_4 ) та ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_5 ), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 30 червня 2016 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01 березня 2018 року по 31 липня 2019 року включно та з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 липня 2019 року включно та з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно у розмірі 4 463,15 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період з 1 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року включно у розмірі 4 463,15 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2022 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2022 року включно із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі із грудня 2015 року по червень 2016 року - січень 2008 року. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення із грудня 2015 року по червень 2016 року - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_5 ) у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі із липня 2016 року по 28 лютий 2018 року - січень 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_5 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення із липня 2016 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень слідує, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді, яка не відноситься до посад, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, а отже в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності. Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України. Ураховуючи, що ця справа віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що ця справа має виняткове значення для скаржника. Колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Верховний Суд проаналізувавши наведені доводи скаржниці зауважує, що правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції під час перегляду у касаційному порядку судових рішень має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя. Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення у процесуальному законі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Проте наведені доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права та необхідності їх переоцінки судом касаційної інстанції. Саме по собі посилання на окремі судові рішення, ухвалені за інших фактичних обставин справ або за іншого доказового матеріалу, не свідчить про наявність правової проблеми фундаментального характеру, яка потребує формування нового правового висновку Верховного Суду. При цьому наведені скаржником судові рішення не свідчать про існування сталої та системної розбіжності у правозастосуванні, яка потребує втручання Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики, а наведені доводи не дають підстав вважати, що порушене питання виходить за межі конкретних обставин цієї справи. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, та необхідності переоцінки встановлених судами обставин справи. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Стосовно посилань скаржника на виняткове значення справи для нього колегія суддів зазначає, що оцінка судом такої «винятковості» може бути здійснена виключно на підставі мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи може бути оцінена лише з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником, а тому особа, яка подає касаційну скаргу, повинна належним чином обґрунтувати наявність відповідних обставин. Водночас посилання скаржника на виняткове значення цієї справи не підтверджене належними доводами та не містить обґрунтування обставин, які б вирізняли цей спір серед інших спорів відповідної категорії. Наведені аргументи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та необхідності перегляду ухвалених ними судових рішень, що саме по собі не свідчить про виняткове значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування винятків, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства, переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та незгоди з наданою ними оцінкою встановлених у справі обставин, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі цієї категорії. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі № 260/5627/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) та ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов