Постанова 4811 № 944/7071/25

Справа № 944/7071/25 Головуючий у 1 інстанції: Кондратьєва Н.А. Провадження № 22-ц/811/521/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Костюк С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Худоби Ганни Михайлівни на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову.,- в с т а н о в и в: В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Оскаржуваною ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено. Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Худоби Ганна Михайлівна. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що в справах про стягнення грошових коштів (боргу) не Позивач повинен доводити необхідність забезпечення позову шляхом надання конкретних доказів можливого відчуження майна, а Відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність запропонованих заходів. Суд першої інстанції помилково поклав тягар доказування на Позивача, що є порушенням усталеної практики Верховного Суду. Просить ухвалу суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову не конкретизовано на яке рухоме чи нерухоме майно відповідача слід накласти арешт, не обґрунтовано співрозмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Будь-яких обставин про те, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє дії по відчуженню належного йому рухомого чи нерухомого майна, а також інші дії, які в подальшому можуть ускладнювати виконання рішення суду, позивачем не наведено. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Разом із вказаною позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все майно відповідача ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви зазначав, що відповідач веде себе недобросовісно, порушив строк повернення позики, змінює номери телефону та всіляко ухиляється від спілкування, що викликає підозри про можливість відчуження належного йому майна, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Оскільки сума заборгованості є значною, а саме 615000 грн і тому, навіть у випадку позитивного рішення суду, його виконання може бути утрудненим. Враховуючи наведене, просив забезпечити позов. Тобто, предметом позову є стягнення боргу за договором позики. Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову не конкретизовано на яке рухоме чи нерухоме майно відповідача слід накласти арешт, не обґрунтовано співрозмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки враховуючи предмету спору - вимога про стягнення 615 000 грн. боргу за договором позики, що є значною сумою, обставини, на які посилається позивач недобросовісна поведінка відповідача, порушення строку повернення позики, ухилення від контакту, існують обґрунтовані припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. При цьому апеляційний суд враховує, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам та забезпечать позивачу реальне та ефективне виконання рішення суду, в тому числі сприятимуть запобіганню потенційним труднощам у виконанні такого рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача з огляду на відсутність доказів на підтвердження наявності майна, суд першої інстанції фактично переклав на заявника обов`язок зазначити конкретне майно. Такі висновки є помилковими та прийняті з неправильним застосуванням частини першої статті 150 ЦПК України, оскільки суд помилково вважав, що арешт може бути накладено на конкретне, індивідуально визначене майно та грошові кошти, що належать відповідачам. З огляду на доведеність наявності між сторонами спору, існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке належать на праві власності та зареєстровані за ОСОБА_2 . Забезпечення позову у цій справі є пропорційним та відповідає меті застосування заходів забезпечення і свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін спору. Крім того, згідно державного реєстру судових рішень, заочним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14.05.2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 615 000 (шістсот п`ятнадцять тисяч) гривень боргу за договором позики від 05.07.2024 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6150 (шість тисяч сто п`ятдесят) гривень сплаченого судового збору. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - у х в а л и в: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Худоби Ганни Михайлівни - задовольнити. Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити. Накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права (в т.ч. частки у статутному капіталі товариств), які належать на праві власності та зареєстровані за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ). Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 08.06.2026 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.