Постанова 4805 № 296/6732/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/6732/23 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С. Категорія 44 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/6732/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2025 року, яке ухвалено під головуванням судді Рожкової О.С. установив: У липні 2023 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 89 000,00 грн з кожного. На обґрунтування позову вказувала, що відповідачі, діючи умисно, систематично поширювали щодо неї недостовірну, завідомо неправдиву та образливу інформацію, яка не підтвердилася у судовому порядку, зокрема у справах №278/2240/22 та №278/3040/23. Вважала, що зазначена інформація, поширена як під час судових розглядів, так і поза межами суду у вигляді заяв до державних органів, повідомлень приватного характеру, в тому числі СМС із нецензурними висловами та погрозами мали на меті дискредитувати позивачку як професіонала та особу, принизити її честь, гідність і ділову репутацію. Позивачка стверджувала, що усі твердження відповідачів, що стосуються нібито вчинення позивачем домашнього насильства, викрадення документів та інших неправомірних дій, не були підтверджені жодними належними і допустимими доказами, а навпаки спростовані судовими рішеннями. Наслідком дій відповідачів стало заподіяння позивачці моральної шкоди, що виразилась у глибоких душевних переживаннях, стресовому стані, пригніченості та необхідності постійно виправдовуватись перед професійним та соціальним оточенням. Особливої ваги цим обставинам, на думку позивача, надає той факт, що вона понад 30 років працює викладачем у комунальному мистецькому закладі, де бездоганна ділова репутація є основою професійної реалізації. Систематичне поширення відповідачами недостовірної інформації, спрямоване на підрив авторитету позивача серед колег, учнів та керівництва, становить порушення її особистих немайнових прав та є підставою для захисту її честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим остання звернулась до суд з даним позовом. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у оскаржуваному рішенні вказано, що нею не надані докази того, що переписка, яка подана в якості доказу, велась позивачем саме з відповідачем. Однак при ухваленні рішення судом проігноровано, що ОСОБА_3 ніяким чином не заперечував наявність переписки такого характеру між сторонами, тобто вона дійсно була і дійсно з ОСОБА_3 , а скріншоти відповідають її змісту. Вказує, що суд встановив, що відповідачі під час розгляду справи № 278/2240/22 подали до суду клопотання, де вказали, що «достовірно з дитинства відомо, що позивач постійно страждає на головні болі, запаморочення, безсоння. Вона перебувала на стаціонарному лікуванні у психоневрологічній лікарні на Гуйві. З часом вона почала щоденно вживати ліки разом із спиртними напоями, щоб добре спати. В результаті її поведінка стала неадекватною, вона постійно свариться, кричить, проявляє агресію до мене, мого чоловіка та до своєї матері. Із-за такої поведінки у неї немає друзів, подруг, вона ні з ким не спілкується, навіть з родичами. Увесь вільний від роботи час вона грається в комп`ютерні ігри, дивиться новини та турецькі серіали». Вважає, що дані твердження є наклепом та розкриттям медичної таємниці. Зокрема, висловлювання відповідачів «враховуючи залежність позивача від спиртних напоїв, немає ніякої впевненості, що вона у нашу відсутність не буде давати дитині вживати вино, яке в неї завжди є вдома», є прямим звинуваченням, на думку позивача, в її алкоголізмі. Зазначає, що судом було встановлено, що «у червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, зокрема щодо ОСОБА_1 (справа №278/3040/23). В обґрунтування вимог вказала: «що її мати вчиняє щодо неї та її малолітньої доньки психологічне домашнє насильство». Рішенням суду відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Тобто, підтвердження таким звинуваченням до суду надано не було. Вказує, що всі ці твердження були донесені не тільки до суду, відповідачі також багато разів подібне писали на її роботу. Вона пережила відчуття несправедливості, була пригнічена, постійно переживала, виправдовувалася перед колегами, учнями та їх батьками. Звертає увагу, що через такі незаконні дії її ділова репутація сильно постраждала. На думку скаржника, дії відповідачів направлені на приниження її честі та гідності. Направлення заяв до управління культури - це умисне прагнення завдати шкоди її немайновим правам та інтересам. Вважає, що суд умисно проігнорував регулярне цілеспрямоване розповсюдження неправдивої та недостовірної інформації, умисне приниження гідності та честі, ділової репутації. Це все вчинялося з метою завдати моральних страждань, підірвати фізичне здоров`я і заволодіти належним позивачці нерухомим майном. Просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. У поданому відзиві відповідачі просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. На спростування доводів апеляційної скарги вказують, що в апеляційній скарзі не зазначено жодного конкретного доводу апелянта щодо суті її позовних вимог та прийнятого судом рішення, а також норм процесуального права, яке нібито було порушено судом під час розгляду справи і не вказує, які саме обставини по справі не були доведені. Зазначають, що єдиними доводами апеляційної скарги є суб`єктивне міркування позивачки про те, що вони здійснили на неї «наклеп» та «оговор із залученням сторонніх осіб-поліції, суду та інших», «з метою завдати моральних страждань, підірвати фізичне здоров`я і заволодіти належним їй нерухомим майном». Звертають увагу, що в позовній заяві відсутні доводи, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази завдання позивачці моральної шкоди саме з їх вини. В позовній заяві не зазначено підстави позовних вимог щодо кожного відповідача; обґрунтування розрахунку сум, які позивачка просить стягнути з кожного відповідача; конкретні обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги до кожного відповідача; докази, що підтверджують вказані у позові обставини щодо кожного відповідача; які саме конкретні права та конкретні інтереси позивачки порушені та якими конкретними діями кожного з відповідачів по справі. Вказують, що предметом спору у цій справі позивачка зазначає їх оціночні судження під час розгляду цивільних справ №278/2240/22 та №278/3040/23, а також під час надання пояснень на скарги, подані ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та правоохоронних органів. На думку відповідачів, пояснення сторін судового процесу як усні, так і письмові щодо обставин справи не є поширенням недостовірної або неправдивої інформації відносно другої сторони. Під час розгляду справи №278/2240/22 позивач будь-яких письмових заперечень щодо викладених ними у клопотанні від 11.01.2023 подій та їх оціночних суджень суду не подавала. Також не заперечувала подій, зазначених у листі Служби у справах дітей Житомирської міської ради від 14.10.2022, який долучений як до справи №278/2240/22, так і до цієї справи. Постановою Житомирського апеляційного суду від31.10.2023 рішення Богунського районного суду м. Житомира від05.07.2023 у справі № 278/3040/23 в частині відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису залишено без змін. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції вказав: «та обставина, що заявниця та її чоловік, а також ОСОБА_1 неодноразово зверталися до правоохоронних органів та Служби у справах дітей, не вказує на наявність факту такого насильства, а лише свідчать про вкрай неприязні стосунки між заявницею та її матір`ю». Таким чином, пояснення фізичної особи в судовому процесі як сторони по справі не є привселюдним поширенням неправдивої і недостовірної інформації щодо іншої сторони по справі, а тому у діях відповідачів у цій справі відсутній склад цивільного правопорушення. Зміст позовної заяви ОСОБА_1 щодо завдання їй моральної шкоди в результаті звернення ОСОБА_2 до Управління культури Житомирської міської ради із заявою про вчинення домашнього насильства суперечить змісту Закону «Про звернення громадян», у преамбулі якого вказано, що цей Закон забезпечує громадянам України можливості длявідстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. В заяві ОСОБА_2 про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства на адресу управління культури Житомирської міської ради вказано, що ця заява подана відповідно до Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Після отримання відповіді вказаного управління від 23.06.2023 року, яке рекомендувало Ганні звернутися до суду, 26.06.2023 року ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Таким чином, вказане звернення ОСОБА_2 не суперечить чинному законодавству України і ніяким чином не вплинуло на ділову репутацію, на права та інтереси ОСОБА_1 , яка й досі працює за своїм місцем роботи та характеризувалась позитивно станом на 02.10.2023 року. В частині першій статті 30 Закону України «Про інформацію»встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Згідно частини другої статті 30 вказаного Закону оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, на думку відповідачів, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо заявлених позовних вимог у цій справі. Позивач у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідачі в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. За приписами статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що 23.03.2023 рішенням Житомирського районного суду Житомирської області у справі №278/2240/22 позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою правнучкою - задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_6 з малолітньою правнучкою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_6 , з малолітньою правнучкою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у спілкуванні та вихованні правнучки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом зустрічей кожної першої та третьої суботи або неділі місяця з 11:00 год по 14:00 год, за участю матері дитини ОСОБА_2 , за адресою місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: АДРЕСА_1 , або на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.8-10, т.1). 19 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Управління культури Житомирської міської ради із заявою про вчинення домашнього насильства, в якій просила захистити її та її малолітню доньку ОСОБА_8 , 2019 року народження, від домашнього насильства зі сторони ОСОБА_1 усіма можливими заходами, передбаченими законом, що підтверджується копією заяви від 19.06.2023 (а.с.19-20, том 1). 05.07.2023 рішенням Богунського районного суду м. Житомира у справі №278/3040/23 закрито провадження в частині вимог про видачу обмежувального припису щодо до померлої ОСОБА_5 . У задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 відмовлено (а.с.21-22, том 1). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для висновку про те, що внаслідок зазначення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тверджень негативного характеру, на які звертає увагу ОСОБА_1 , позивачці було завдано моральної шкоди. Доказів завдання такої шкоди саме внаслідок дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем не надано. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. Частиною першою статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (частина перша статті 201 ЦК України). Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканим. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28). Згідно із роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом (абзац 3 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). У пункті 18 цієї ж постанови зазначено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Згідно із частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року (справа №464/1761/19-ц, провадження №61-14455св20). Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Тобто слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. Як вбачається з матеріалів справи, інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність, була викладена під час розгляду судової справи №278/2240/22 відповідачами у їх клопотанні від 11.01.2023, де останні, за її твердженням, висловили ряд наклепів, які породжують недовіру до ОСОБА_1 як до викладача її учнями, батьками учнів, колегами по роботі, просто знайомих. У зазначеному клопотанні відповідачі зазначали, що позивач «чекає коли, бомба впаде на будинок відповідачів, їх уб`є, а позивач забере внучку до себе», « ОСОБА_1 намагалась керувати нашим сімейним життям, а коли отримала від нас опір, почала проявляти відкриту агресію. Я пояснила чоловіку про її психологічні вади, про її хвороби та про її лікування в психоневрологічній лікарні і просила не реагувати на її поведінку.» «Мені, ОСОБА_4 , достовірно з дитинства відомо, що ОСОБА_1 постійно страждає на головні болі, запаморочення, безсоння. Вона перебувала на стаціонарному лікуванні у психоневрологічній лікарні на Гуйві. З часом вона почала щоденно вживати ліки разом із спиртними напоями, щоб добре спати. В результаті її поведінка стала неадекватною, вона постійно свариться, кричить, проявляє агресію до мене, мого чоловіка та до своєї матері. Із-за такої поведінки у неї немає друзів, подруг, вона ні з ким не спілкується, навіть з родичами. Увесь вільний від роботи час вона грає в комп`ютерні ігри, дивиться новини та турецькі серіали». «Однак ОСОБА_1 пропонувала нам давати ОСОБА_9 солодке вино, щоб та краще спала. Враховуючи залежність ОСОБА_1 від спиртних напоїв, немає ніякої впевненості, що вона у нашу відсутність не буде давати дитині вживати вино, яке в неї завжди є вдома». Також місцевим судом було встановлено, що у червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, зокрема, щодо ОСОБА_1 (справа № 278/3040/23). В обґрунтування вимог ОСОБА_2 вказала, «що її мати вчиняє щодо неї та її малолітньої доньки психологічне домашнє насильство». Рішенням суду відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Разом з тим, інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, стосовно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалася судом при ухваленні судового рішення, оскільки правилами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Така вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі № 464/4433/15-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі. Таким чином, інформація, зазначена відповідачами у справах №278/2240/22 та №278/3040/23, зокрема у клопотанні від 11.01.2023, заяві про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 (справа № 278/3040/23), не була наведена у судових рішеннях по цих справах та не була підставою для прийняття рішення у вказаних справах. З викладеного вбачається, що хоча ОСОБА_2 і було викладено у письмових поясненнях у справах №278/2240/22 та №278/3040/23 оціночні судження негативного характеру власне бачення стосунків між позивачем та відповідачами в даній справі, є висловлюваннями відповідачами власної думки, заснованої на їх баченні певних подій, особисте сприйняття відповідачами певної поведінки позивача і не може бути витлумачене як повідомлення про конкретні факти, а тому не є недостовірною інформацією. Такі твердження не були покладені судами в основу рішень. Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорювана інформація не є недостовірною, а фактично є поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адресованим суду про відомі їм обставини у справах №278/2240/22 та №278/3040/23 із власними оціночними судженнями щодо подій у цих справах, а тому така інформація не може вважатись недостовірною інформацією, яка принижує честь і гідність позивача. Враховуючи недоведеність завдання позивачу моральної шкоди відповідачами, тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 178 000,00 грн. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок надсилання ОСОБА_2 на адресу Управління культури Житомирської міської ради заяви про вчинення відносно неї та її малолітньої доньки ОСОБА_9 домашнього насильства ОСОБА_1 , на думку скаржника, постраждала її ділова репутація, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження вказаних фактів. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивачем у поданому клопотанні зазначено про відсутність повноважень у ОСОБА_10 як представника відповідачів, у зв`язку з чим просила повернути усі подані нею документи та не допускати її до участі в процесі. Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Частиною першою статті 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Відповідно до ч.2 ст. 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до ч.2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Згідно з ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (ч.5 ст. 19 ЦПК України). Відповідно до ч.6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги непов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (ч.9 ст. 19 ЦПК України). Частиною першою статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Згідно з ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до ч.3 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно з ч.4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Посилання скаржника на відсутність у ОСОБА_10 повноважень на представництво відповідачів у зв`язку з зупиненням адвокатської діяльності з 2018 року, колегія апеляційного суду відхиляє, оскільки попри розгляд даної цивільної справи у порядку загального позовного провадження, справа про стягнення моральної шкоди не відноситься до категорії справ, які можуть бути розглянуті лише у загальному позовному провадженні, тому представником може бути будь-яка особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 ЦПК України. Таким чином, у матеріалах справи наявні документи, а саме довіреність на представлення інтересів, яка підтверджує право Бондарчук Л.А. представляти інтереси відповідачів у даній справі. Доводи скаржника про наявність між сторонами у справі конфлікту інтересів, оскільки адвокат Бондарчук Л.А. не мала права приймати доручення на представництво інтересів сина ОСОБА_3 та невістки ОСОБА_2 , враховуючи ту обставину, що іншою стороною у спорі є її сваха позивач ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, через те, що ОСОБА_1 відповідно положень Сімейного кодексу України не є членом сім`ї позивач у справі, а тому відсутній конфлікт інтересів, передбачений Закон України «Про адвокатуру». Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року. Головуючий Судді