Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/2699/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/2699/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач), суддів: Іванов О.Г., Кощеєв І.М. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 (суддя Горохов І.С.) за позовом Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" про стягнення коштів ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: 29.08.2025 Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за землю за період з 03.04.2017 по 30.04.2025 у сумі 210 032,83 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Фірма «Вадим» є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, провулок Котельний,

2. Між сторонами 03.03.2006 було укладено Договір оренди землі № 040626100147 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:009:0115, площею 0,1849 га, строком на десять років. Оскільки строк дії договору закінчився, а новий договір оренди укладено не було, відповідач з 28.02.2016 використовував зазначену земельну ділянку комунальної власності без правовстановлюючих документів, сплачуючи кошти за користування нею не у повному обсязі, чим порушив вимоги ст. 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі. Згідно з розрахунком, здійсненим департаментом управління активами Запорізької міської ради, розмір недоотриманих доходів за період з 03.04.2017 по 30.04.2025 склав 210 032,83 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» (69035, м. Запоріжжя, пров. Котельний, 2; ідентифікаційний код юридичної особи 19267148) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206; ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за землю за період з 03.04.2017 по 30.04.2025 у сумі 210 032,83 грн та судовий збір за подання позову в розмірі 2 520,39 грн. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ «Фірма «Вадим» є власником нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, провулок Котельний, 2, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З моменту набуття права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок з оформлення права на земельну ділянку, на якій розташоване це майно. Між сторонами було укладено Договір оренди землі № 040626100147 від 03.03.2006 строком на десять років, строк дії якого закінчився, а новий договір оренди не укладався. Суд першої інстанції кваліфікував спірні правовідносини як кондикційні, зазначивши, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати регулюються главою 83 Цивільного кодексу України. Суд послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та постанову Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20. Суд встановив, що відповідач сплачував кошти за користування земельною ділянкою не у повному обсязі, а розмір недоотриманих доходів за період з 03.04.2017 по 30.04.2025 склав 210 032,83 грн, що підтверджується розрахунком, здійсненим на підставі даних податкового органу, рішень Запорізької міської ради та витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Оскільки відповідач не надав доказів сплати пред`явленої суми, суд визнав позов обґрунтованим та задовольнив його повністю. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк подачі апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 як незаконне та необґрунтоване, скасувати наказ на виконання зазначеного рішення. Узагальнення доводів апеляційної скарги: Апеляційна скарга обґрунтована наступним: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» вважає оскаржуване рішення незаконним та постановленим з порушенням вимог процесуального права, зазначаючи, що воно не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також засадам верховенства права, закріпленим ст. 8 Конституції України, та основним засадам судочинства, визначеним ст. 129 Конституції України, зокрема рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін, гласності судового процесу та забезпечення права на апеляційний перегляд. Апелянт стверджує, що було порушено його право на інформацію про розгляд справи, передбачене ч. 1 ст. 9 ГПК України. Зокрема, ТОВ "Фірма "Вадим" не зареєструвало електронний кабінет в ЄСІТС, обґрунтовуючи це тим, що м. Запоріжжя перебуває в зоні активних бойових дій відповідно до Переліку територій, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, а також щоденними відключеннями електромереж протягом 10 - 12 годин, що унеможливлює використання ЄСІТС. З огляду на це апелянт вважає, що обмін процесуальними документами між судом, відповідачем та позивачем мав здійснюватися у письмовій формі відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 6 ГПК України. Апелянт зазначає, що позивачем не дотримано вимог ч. 1 ст. 172 ГПК України щодо направлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача. Посилання суду на направлення позивачем рекомендованого поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 6912600177460 спростовується відомостями з трекінгу ДП "Укрпошта", згідно з якими це відправлення відповідачем не отримувалось і станом на 15.12.2025 перебувало у терміналі ДП "Укрпошта" № 49936 у м. Дніпро. Також апелянт стверджує, що суд не направив відповідачу копію ухвали від 08.09.2025 про відкриття провадження у справі та не забезпечив її отримання відповідачем. Внаслідок цього відповідач був позбавлений можливості ознайомитися із суттю позову, надати відзив та подати заперечення, що є порушенням принципу змагальності та права на захист. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» , що після отримання 27.11.2025 копії рішення суду його представник двічі-28.11.2025 та 09.12.2025 письмово звертався до суду з клопотаннями про надання належним чином засвідченої копії позовної заяви з додатками, проте суд відмовив у задоволенні цих клопотань листами від 01.12.2025 та від 12.12.2025. Щодо позовної заяви Відповідач вказує, що вона не відповідає вимогам ст. 162 ГПК України, оскільки підписана особою, повноваження якої не підтверджуються довіреністю, виданою керівництвом міської ради. Додатки до позовної заяви належним чином не посвідчені, оскільки не містять необхідного елементу відмітки про засвідчення копії документа - дати засвідчення, що передбачено п. 5.26 ДСТУ 4163-2020. На думку апелянта, за відсутності необхідних реквізитів такі документи не набувають законної сили і є недопустимими доказами. Щодо договору оренди землі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» стверджує, що Договір оренди землі від 27.02.2006 між Запорізькою міською радою та ТОВ "Фірма "Вадим" станом на 15.12.2025 не припинений за умовами п. 34 договору, який передбачає припинення дії договору шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду, і зміни до нього не вносилися. Апелянт вказує, що надані позивачем розрахунки заборгованості за Договором оренди землі від 03.03.2006 № 040626100147 не мають ніякого відношення до Договору оренди землі від 27.02.2006, а суд першої інстанції в порушення вимог ч. 5 ст. 236 ГПК України повно і всебічно не з`ясував, за яким саме договором оренди землі позивачем надано розрахунки заборгованості. Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц, згідно з якою доказами наявності заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", тоді як доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не містить первинних бухгалтерських документів. Відповідач зазначає, що згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області від 23.06.2025 № 6140/5/08-01 станом на 23.06.2025 у ТОВ "Фірма "Вадим" відсутній податковий борг з оплати орендної плати з юридичних осіб за земельні ділянки, розташовані у м. Запоріжжі, що підтверджується даними податкового обліку щодо нарахування та сплати орендної плати за земельну ділянку протягом 2017 - 2025 років, а також даними бухгалтерського обліку ТОВ "Фірма "Вадим". Крім того, апелянт стверджує, що позивачем - Запорізькою міською радою не сплачено судовий збір при подачі позовної заяви від 28.08.2025. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: Запорізька міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «Фірма «Вадим» та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне: Щодо доводів апелянта про порушення порядку обміну процесуальними документами позивач зазначає, що при зверненні з позовом копію позовної заяви з додатками було направлено на юридичну адресу відповідача, що підтверджується матеріалами справи та встановлено у рішенні суду. Поштове відправлення не вручено з причин закінчення терміну зберігання. Перед зверненням з позовом позивач також направляв на юридичну адресу відповідача Вимогу від 01.04.2025 та розрахунок заборгованості, які також не були вручені з тих самих причин. Аналогічно Господарський суд Запорізької області направляв на юридичну адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження, яка також не була вручена. Водночас заперечення на заяву відповідача про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, направлене за тією ж адресою, було отримане представником відповідача, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача. Позивач посилається на ч. 6 ст. 6 ГПК України, відповідно до якої юридичні особи зобов`язані зареєструвати електронні кабінети в ЄСІТС в обов`язковому порядку, та на ч. 7 ст. 42 ГПК України, згідно з якою позивач, який подає документи через електронний кабінет, звільняється від обов`язку надсилання паперових копій учаснику, який не зареєстрував електронний кабінет. Позивач посилається на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23, згідно з якою права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі ненаправлення йому позивачем паперових копій процесуальних документів при поданні позову з використанням підсистеми «Електронний суд». Щодо повноважень представника позивача міська рада зазначає, що рішенням Запорізької міської ради від 29.09.2021 № 4 достроково припинено повноваження Запорізького міського голови Буряка В.В., а рішенням від 24.04.2024 № 5 обрано секретарем Запорізької міської ради Харченко Р.В. з наданням їй права тимчасово здійснювати повноваження міського голови. Позовна заява від 27.08.2025 підписана Харченко Р.В. як уповноваженою особою. Довіреність у порядку передоручення від 17.02.2025 видана Харченко Р.В. на ім`я Кисельової О.О. із дотриманням вимог законодавства. Позивач посилається на ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та постанову Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 560/11791/22, зазначаючи, що електронна довіреність з кваліфікованим електронним підписом є достатнім та належним доказом представництва. Щодо припинення дії договору оренди позивач зазначає, що апелянт помилково посилається на п. 34 Договору, який передбачає припинення дії договору шляхом його розірвання, тоді як п. 33 Договору передбачає припинення дії договору у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір було укладено строком на десять років, строк його дії закінчився 26.02.2016, додаткова угода про продовження строку дії не укладалася, відповідач не надав доказів дотримання порядку, передбаченого ст. 33 Закону України «Про оренду землі», щодо поновлення дії договору. Позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Щодо розрахунку заборгованості позивач пояснює, що наданий розрахунок не є розрахунком заборгованості зі сплати орендної плати за Договором оренди, а є розрахунком доходу, отриманого ТОВ «Фірма «Вадим» від користування земельною ділянкою без правових підстав у період з 03.04.2017 по 30.04.2025. Розрахунок здійснено на підставі рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 6 та № 7, рішення від 28.11.2018 № 26, Витягу № НВ-2300136032024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 07.10.2024 та листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.01.2025. Позивач посилається на численні постанови Верховного Суду, зокрема від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 10.02.2026 у справі № 908/2849/24, від 16.11.2022 у справі № 922/519/20, від 10.01.2024 у справі № 712/7879/22, від 24.01.2024 у справі № 646/4738/19, якими підтверджується правомірність використання витягу з нормативної грошової оцінки для розрахунку за попередні роки. Щодо даних податкового органу позивач зазначає, що довідки про відсутність податкового боргу свідчать лише про відсутність узгодженого грошового зобов`язання за даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів, але не підтверджують повноту та правильність самостійно задекларованих відповідачем зобов`язань. Задекларовані відповідачем суми відповідно до ст. 286 ПК України не можуть свідчити про виконання зобов`язань перед міською радою у повному обсязі. Щодо несплати судового збору позивач зазначає, що при зверненні з позовом Запорізька міська рада сплатила судовий збір у сумі 2 520,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1098 від 27.08.2025. Позивач звертає увагу, що відповідачем не спростовано доводів позову та не надано жодного доказу на їх спростування, зокрема контррозрахунку, витягу з нормативної грошової оцінки з іншою вартістю земельної ділянки, технічної документації чи висновку судової експертизи. Запорізька міська рада також подала пояснення від 09.03.2026, в яких зазначила, що ідентифікація відповідача здійснювалася за допомогою ідентифікаційного коду юридичної особи (ЄДРПОУ), який є аналогічним у всіх документах. Повноваження представника позивача повністю підтверджені долученими до позову документами. Щодо неотримання відповідачем кореспонденції позивач послався на постанову Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. Запорізька міська рада також подала заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких детально виклала порядок поновлення договору оренди землі відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі», зазначивши, що відповідач не дотримався визначеної процедури поновлення договору, не направляв на адресу міської ради листів-повідомлень про поновлення договору з проектом додаткової угоди, а тому втратив переважне право на укладення договору оренди на новий строк. Позивач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О., судді: Іванов О.Г., Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2026 витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/2699/25. 14.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Запорізької міської ради надійшли заперечення проти поновлення строку на апеляційне оскарження. 22.01.2026 матеріали справи № 908/2699/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, а саме, докази доплати судового збору у сумі 761,00 грн. На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим", на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 на час апеляційного розгляду. 23.02.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Запорізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу. 27.02.2026 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" Вороніним Ю.Л., який діє на підставі довіреності від 01.12.2025, було подано додаткові пояснення до апеляційної скарги (т. 2 а.с. 238-242), в яких апелянт додатково обґрунтовує доводи щодо неправильного зазначення найменування відповідача, нікчемності довіреності представника позивача, порушення порядку направлення копії позовної заяви та необґрунтованості висновків суду щодо несплати коштів за користування земельною ділянкою та додаткові пояснення апеляційної скарги, в яких апелянт повторно наводить доводи щодо найменування відповідача, повноважень представника позивача, порушення вимог ст. 172 ГПК України та відсутності податкового боргу згідно з листами ГУ ДПС у Запорізькій області, додаючи додаткові докази (т.3 а.с. 1-22). Щодо поданих апелянтом додаткових пояснень (т. 2 а.с. 238-242, т.3 а.с. 1-22), колегія суддів виходить з наступного: Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 по справі № 908/2699/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Фірма «Вадим»» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025р. у справі № 908/2699/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Скаржнику було запропоновано протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду власні заяви, клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції (копії вказаних документів у цей же строк направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду). Іншим учасникам процесу, в свою чергу, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду: відзив на апеляційну скаргу; заперечення щодо заяв та клопотань, поданих разом з апеляційною скаргою; власні заяви, клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції (копії вказаних документів у цей же строк направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду). Відповідно до Довідки Центрального апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 16.02.2026 по справі № 908/2699/25 було доставлено сторонам по справі до їх електронних кабінетів 16.02.2026 об 14:54. Враховуючи вищевикладене та норми матеріального права, які регулюють порядок обчислення строків, строк сплив 26.02.2026, який є понеділком. Відповідно до Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого підпису (т.2 а.с. 243) підпис ЕЦП на додактовий поясненнях, які отримані судом апеляційної інстанції 27.02.2026р. створено 07:10:23 27 лютого 2026 року, тобто додактові пояснення (т.2 а.с. 238-242) подані із пропуском встановленого в ухвалі від 16.02.2026р. строку. Клопотань щодо поновлення пропущенного строку зазначені додаткові пояснення не містять. Відповідно до змісту штемпеля на конверті, яким на адресу Центрального апеляційного господарського суду були спрямовані додаткові пояснення ТОВ «ФІРМА «ВАДИМ»» (т.3 а.с. 1-3) з додатковими доказами (т.3 а.с .4-22) , які відповідно до штемпеля поштового відправлення отримані судом апеляційної інстанції 03.03.2026р., датою прийняття поштовим відділенням зазначених додаткових пояснень і доказів є 27.02.2026). На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує про подання додаткових пояснень ТОВ «ФІРМА «ВАДИМ»» (т.3 а.с. 1-3) і додаткових доказів (т.3 а.с .4-22) із пропуском встановленого ухвалою від 16.02.2026р. строку. Клопотань щодо поновлення пропущенного строку зазначені додаткові пояснення не містять. З часу винесення ухвали від 16.02.2026 у суду апеляційної інстанції не виникало додаткових питань до сторін спору щодо обставин даної справи. Рішень щодо надання учасникам справи додаткового строку на подання будь-яких процесуальних документів судом апеляційної інстанції не приймалося. В пунктах 20,21 постанови Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16 викладено наступний правовий висновок:

20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення. Колегія суддів констатує, що текст клопотання про долучення нових доказів до апеляційної скарги не містять звернень до суду апеляційної інстанції з проханням поновлення пропущеного строку на подання клопотання. Відповідно, відсутня процесуальна передумова для розгляду зазначеного клопотання. При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Поняття справедливе правосуддя в сучасному розумінні має два аспекти: - матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті (тобто при вирішенні спірного питання повинні бути справедливо визначені права і обов`язки тих, хто звернувся до суду, або завдяки судовому рішенню має бути відновлена порушена справедливість); - процесуальна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур. В аспекті зазначеного колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Відповідно, можливе прийняття судом апеляційної інстанції будь-яких додаткових заяв, клопотань, додаткових пояснень у поза визначений процесуальним законом спосіб призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом. Вищенаведене дозволяє колегії суддів задишити без розгляду і не приймати до уваги додактові пояснення ТОВ «ФІРМА «ВАДИМ»» (т.3 а.с. 1-3 та т.2 а.с. 238-242), з додатковими доказами (т.3 а.с .4-22), як такі, що подано у поза встановлений процесуальним законом спосіб. Враховуючи, що подання Запорізькою міською радою пояснень по справі (т.3 а.с. 25-27) та заперечень на додаткові пояснення (т.3 а.с. 45-50) обумовлене поданням апелянтом вищенаведених додактових пояснень, які не прийняті до уваги колегією суддів з вищенаведених підстав, колегія суддів також не приймає до уваги зазначені заяви позивача, які такі, що подані на спростування доводів, викладених у неприйнятих до уваги заявах. Крім цього, 10 березня 2025 року, в канцелярії суду зареєстровано Додаткові пояснення до пояснень до апеляційної скарги ТОВ «ФІРМА «ВАДИМ»» (т.3 а.с. 53-54) до яких додані додактові докази (т.3 а.с. 53-54), які відповідно до штемпеля на конверті були були спрямовані на адресу Центрального апеляційного господарського суду 07.03.2026р., тобто з пропуском встановленого в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026р. строк. Клопотань щодо поновлення пропущеного строку на подання додаткових пояснень (т.3 а.с. 53-54) та додактових доказів (т.3 а.с. 53-54) ТОВ «ФІРМА «ВАДИМ»» не заявляло, що дозволяє колегії суддів не приймати їх до уваги, як такі, що подані у поза встановлений процесуальним законом строк з вищенаведених підстав. 06.04.2026 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" надійшла заява про надання інформації щодо розгляду апеляційної скарги. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: З урахуванням вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для прийняття до уваги додактових доказів, колегія суддів переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18). З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: ТОВ «Фірма «Вадим» (ідентифікаційний код 19267148) є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, провулок Котельний, 2, а саме: об`єкта інв. № 0289, загальною площею 622,4 кв.м (право власності на підставі Договору купівлі-продажу № 117 від 03.11.2000) та об`єкта інв. № 0031, загальною площею 428,5 кв.м (право власності на підставі Договору купівлі-продажу № 117 від 05.05.2003); на момент придбання нерухомого майна відповідач мав найменування «ООО «ДИВ, ЛТД», яке Протоколом № 1 зборів учасників від 08.07.2003 змінило назву на ТОВ «Фірма «Вадим», що стало правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «ДИВ, ЛДТ»; земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:009:0115 належить до земель комунальної власності;03.03.2006 між ТОВ «Фірма «Вадим» та Запорізькою міською радою укладено Договір оренди землі № 040626100147 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:009:0115, площею 0,1849 га, за адресою: м. Запоріжжя, провулок Котельний, 2, строком на десять років; 22.10.2008 між сторонами укладено Додаткову угоду № 01700 до Договору оренди, якою змінено розмір орендної плати до 18 263,50 грн (3% від нормативної грошової оцінки) за календарний рік у цінах 2008 року. Вирішуючи питання щодо обґрунтованости доводів апеляційної скарги які зводяться до тверджень про порушення його права на доступ до правосуддя : « … протягом воєнного стану у м. Запоріжжі мають місце щоденні відключення електромереж протягом 10-12 годин, що унеможливлює використання ЄСІТС в відносинах між судом та юридичними особами та цілесообразність проведення реєстрації ТОВ « ФІРМА « ВАДИМ» електронного кабинету ЄСІТС. Саме це є підставою не реєстрації електронного кабинету в ЄСІТС ТОВ «ФІРМА « ВАДИМ». Окрім того, слід зазначити, що позивачем у тексті позовної заяви не зазначено офіційну адресу ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ в електронному кабінеті ЄСІТС. З огляду на наведене обмін процесуальними документами між судом, ТОВ « ФІРМА «ВАДИМ» та ЗАПОРІЗЬКОЮ МІСЬКОЮ РАДОЮ має здійснюватися у письмовій формі. Аналіз наявних в матеріалах справи документів свідчить,що позивачем не дотримано вимог про направлення позивачем копії позовної заяви від 28.08.2025 року з додатками на адресу відповідача , а також направлення судом копії ухвали суду від 08.09.2025 року про відкриття провадження у справі на адресу відповідача та отримання відповідачем копії про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до вимог частини першої статті 172 ГПК України в редакції Закону України № 3200-ІХ від 29.06.2023 року , а саме: Позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем копії позовної заяви з додатками до неї на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправлення із зазначенням штріхового ідентифікатора та отримання цього поштового відправлення відповідачем. Посилання суду на те,що позивачем 28.08.2025 року було направлено рекомендоване поштове відправлення із штріховим ідентифікатором № 6912600177460 на адресу відповідача спростовується відомостями із трекінгу ДП « УКРПОШТА» , де зазначається, що вказане поштове відправлення відповідачем не отримувалось, а знаходиться станом на 15.12.2025 року у терміналі ДП « УКРПОШТА» № 49936 у м.Дніпро.(додаток4). Наведене свідчить, що відповідач не отримав копію позовної заяви ЗАПОРІЗЬКОЇ ї МІСЬКОЇ РАДИ від 28.08.2025 року про стягнення грошових коштів за Договором оренди землі від 27.02.2006 року. У цій справі дії суду є неправомірними, він не направив відповідачу копію позовної заяви та додатків, оскільки це порушує право на захист та принцип рівності сторін (змагальності), що є порушенням процесуальних норм , адже відповідач не мав можливості ознайомитися з суттю позову ,надати відзив та подати заперечення. Фактично порушено судом основні засади судочинства : Принцип змагальності: Кожна сторона має право знати, в чому її обвинувачують (або що від неї вимагають), щоб ефективно захищати свої інтереси. Право на захист: Ненадання документів позбавляє відповідача можливості підготувати відповідь, зібрати докази та брати участь у судовому процесі. Після отримання 27 листопада 2025 року представником відповідача копії Рішення від 07 листопада 2025 року Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2699/25, провадження № 15/144/25 представник відповідача двічі 28.11.2025 року та 09.12.2025 року письмово звертався до суду з клопотанням надати належним чином засвідчену копію позовної заяви разом з додатками до неї ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ від 28.08.2025 року до ТОВ « ФІРМА» ВАДИМ`відповідно ( додатки 5 та 6). Проте суд відмовив у клопотаннях представнику відповідача листами від 01.12.2025 за № 908/2699/25 за № 011590 та від 12.12.2025 року № 908/2699/25 за № 012029. ( додатки 7 та 8). З огляду на викладене ,вважаємо,що судом порушені права та інтереси відповідача…» колегія суддів виходить з наступного: Ухвалою суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2699/25, присвоєно справі номер провадження 15/144/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано відповідачу в строк до 08.10.2025 надати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, позивачу запропоновано у строк до 23.10.2025 подати письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, оформлену згідно з вимогами ст. 166 ГПК України, а також запропоновано відповідачу у строк до 07.11.2025 подати заперечення на відповідь на відзив, оформлені відповідно до ст. 167 ГПК України. Рекомендоване поштове відправлення, яким на адресу ТОВ «ФІРМА «ВАДИМ»» було спрямовано ухвалу про відкриття провадження по справі 0610278458540 було повернуто згідно довідки про причини повернання із штемпелем поштового відправлення від 26.09.25р. з відміткою «По закінченню терміну зберігання» . Так, відповідно до правил надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 Пункт 17 - внутрішні реєстровані поштові відправлення (крім прямих контейнерів), поштові перекази можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням про їх вручення в письмовому вигляді, через смс-повідомлення або повідомлення, що підтримуються засобами Інтернету, на вибір користувача. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення. Пункт 99 - рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. Пункт 116 - у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Пункт 117 - після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно. Невручені міжнародні поштові відправлення надсилаються до місця міжнародного поштового обміну, з якого вони були одержані. Відповідно до частин 3, 7 статті 120 та частини 11 статті 242 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5). Отже, з огляду на зазначений перелік обставин не можна стверджувати, що судове рішення (ухвала 08.09.2025) була вручена скаржнику з визначенням дня вручення судового рішення, оскільки ухвала була повернута "за закінченням терміну зберігання", що не підтверджує жодної з обставин, передбачених частиною 6 статті 242 ГПК України. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 12.12.2018 у справі №752/11896/17-ц за фактичних обставин повернення судової повістки "за закінченням терміну зберігання". Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії", заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Також у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany, рішення від 04.10.2001) ЄСПЛ зазначив, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Отже, при вирішенні спору про належність повідомлення судом першої інстанції заявника у справі, колегія суддів приймає до уваги також дії (бездіяльність) скаржника в організації контролю за отримання ним, як суб`єктом підприємницької діяльності, адресованої йому поштової кореспонденції. Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила), якими регулюються правовідносини між оператором поштового зв`язку та споживачем послуг. Відповідно до пунктів 99, 116 Правил, рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. З огляду на таке, колегія суддів вважає, що неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою судом з додержанням вимог процесуального закону за належною адресою надсилалася ухвала 08.09.2025р. для вчинення відповідних дій та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом по закінченню термінів зберігання, залежало також від волевиявлення самого адресата, тобто мало суб`єктивний характер. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, До апеляційної інстанції апелянтом подані додаткові докази (т.2 а.с. 7-133). Частиною третьою статті 269 ГПК України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У такому випадку, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України. Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування. Відповідний правовий висновок є сталим для практики Верховного Суду, викладено, зокрема, в Постанові КГС ВС 23.07.2019 у справі № 917/2034/17. Колегія суддів констатує відсутність в тексті апеляційної скарги будь-який обґрунтувань неможливості подання нових доказів суду апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України:

1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи вищевикладене, колегія виснує про відсутність процесуальних передумов для прийняття додаткових доказів, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, покладаючи відповіді негативні наслідки на апелянта. Відповідно до п.33 Договору оренди від 27.02.2006, його дія припиняється зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК). Колегія суддів констатує помилковість доводів апелянта щодо того, що : « … Відповідно до пункту 17 Договору оренди землі від 27.02.2006 року : зміна умов договору здійснюється на у письмовій формі. Згідно пункту 34 Договору оренди землі від 27 лютого 2006 року : Дія договору припиняється шляхом його розірвання : а) за взаїмною згодою сторін, б) на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін. Станом на 15.12.2025 року дія Договіру оренди землі від 27 лютого 2006 року між ЗАПОРІЗЬКОЮ МІСЬКОЮ РАДОЮ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ФІРМА « ВАДИМ» за умовами пункту 34 договору не припинена і зміни до нього не вносилися…» з огляду на те, що спірний договір припинив свою дію в силу закінчення строку, на який його було укладено. Доказів наявності будь-якої додаткової угоди, укладеної між Запорізькою міською радою та ТОВ «Фірма «Вадим» з приводу продовження строку дії договору оренди, укладено не було. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами ст.19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Абзацом 1 ч.1 ст.31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Відповідно до ст.33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: - власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); - уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як найбільш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. Для застосування положень ч.1 ст.33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: 1) орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; 2) орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди. Лише за наявності вище переліченого у орендодавця виникне обов`язок прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення з надсиланням відповідного листа- повідомлення. Відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення можна кваліфікувати як мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. При цьому, в обох випадках додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справах №159/5756/18 (постанова від 22.09.2020) та №903/1030/19 (постанова від 31.08.2021). Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що Договір оренди землі від 27.02.2006 (зареєстрований 03.03.2006 за № 040626100147) станом на 15.12.2025 не припинений за умовами п. 34 договору (розірвання за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду), а зміни до нього не вносилися. Апелянт посилається на п. 5.3 Рішення Запорізької міської ради від 15.09.2005 № 21/136, яким передбачено, що після закінчення строку оренди на землю оренду слід продовжити в установленому законодавством порядку. Відповідно до п.9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 18263,50 грн., що складає 3% від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2008 року. Відповідно до п.10 Договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору чи продовження його дії. Відповідно до п.11 Договору, орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на розрахунковий рахунок місцевого бюджету. Крім того, вказаною Додатковою угодою було внесено зміни до абзацу 2 пункту 12 Договору, який викладено у наступній редакції: «зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством». Відповідач не надав до суду доказів дотримання ним порядку, передбаченого ст.33 Закону України «Про оренду землі», щодо поновлення дії договору оренди землі (відсутній лист-повідомлення, між сторонами додаткова угода не укладалась). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк дії Договору закінчився 26.02.2016 та підстав вважати його поновленим немає. Відповідно до ст.6 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду землі», об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.19 Закону України «Про оренду землі», Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. Положеннями ст.25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору оренди до відповідного податкового органу, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також відповідному територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства Договір оренди землі від 27.02.2006, укладений між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вадим» (Орендар) в особі директора Дороніна Сергія Олександровича, було зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», 03.03.2006 за № 040626100147. Тобто, державна реєстрація вказаного Договору від 27.02.20006 була проведена (відповідно до вимог чинного на час його укладання вимог законодавства) лише 03.03.2006. Розрахунок було здійснено на підставі рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 №6 «Про встановлення податку на майно в частині плати за землю» та №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя; рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю»; Витягу №НВ-2300136032024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером:2310100000:05:009:0115 від 07.10.2024, а також листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.01.2025 № 6-28-0.22-18/71¬25. Так, 30.06.2015 Запорізька міська рада прийняла рішення №6 «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю). Відповідно до додатку 3 цього рішення, встановлено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Крім того, рішенням Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя» було введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста з 01.01.2016 і зазначено, що нормативна грошова оцінка земель м. Запоріжжя підлягає щорічній індексації відповідно до вимог діючого законодавства. Також, 28.11.2018 Запорізькою міською радою прийнято рішення №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», відповідно до додатку 3 цього рішення, встановлено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Зазначеним рішення Запорізькою міською радою було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Відповідно до додатку до вказаного рішення, річний розмір орендної плати за інші земельні ділянки становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки. Згідно із ч.1 ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, наданою у Листі від 13.01.2025 № 6-28-0.22-18/71-25, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становив: 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2023 рік - 1,051; 2024 рік - 1,12 для всіх категорій земель та видів земельних угідь. Згідно з положеннями ст.287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою; податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Згідно зі статтею 265 ПК України, плата за землю є складовою податку на майно. Статтею 10 ПК України встановлено, що податок на майно є місцевим податком. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Відповідно до ст. 288.5.1. ПК України, розмір річної орендної плати не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території. Згідно ст. 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем. Таким чином, на підставі норм чинного законодавства України, Відповідач (у зв`язку з закінченням строку дії Договору оренди від 03.03.2006 та не укладенням нового договору) за період з 03.04.2017 по 30.04.2025 повинен був сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою у встановленому законами та нормативно-правовими актами розмірі з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації за попередній рік за наростаючим підсумком, а також з урахуванням нової НГО земельної ділянки при прийнятті міською радою відповідного рішення про встановлення нової НГО та ставок орендної плати. Згідно з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду, викладених в постановах від 18.12.2019 у справі № 804/937/16, від 23.06.2022 у справі № 160/8668/19, вказано, що нормами Податкового кодексу України (п. 289.2 ст. 289) прямо передбачено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти розраховує Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин і їх чинність не залежить від того, чи іншого рішення ради. На відповідні коефіцієнти індексується нормативна грошова оцінка, яка є чинною у відповідний період. У цій справі, розрахунок заборгованості здійснюється на підставі даних про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначених у Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-2300136032024 від 07.10.2024. У постановах від 16.11.2022 (справа №922/519/20) та від 10.01.2024 (справа №712/7879/22) враховувались доводи сторін, аналогічні викладеним у позові, при визначенні розміру сум, які підлягають стягненню з відповідача за фактичне користування сформованою земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому майно, адже витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки (далі по тексту - НГО) земель і земельних ділянок за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов`язання на наступний рік. Відомості у Витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок є обов`язковими для визначення орендної плати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4328/16-ц, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17. Згідно з п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом. Відповідно до п.п.14 п.24 вищевказаної Постанови, до державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки: нормативно грошова оцінка (значення нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті та відомостей про нормативно грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з п.п8 п.22 цього Порядку; дата проведення нормативно грошової оцінки земель. Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок є офіційним документом Державного земельного кадастру. Відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147, нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначається шляхом множення відповідних коефіцієнтів, зокрема Кні - добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за період від затвердження нормативу капіталізованого рентного доходу до дати проведення оцінки. Згідно з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 804/937/16 та від 23.06.2022 у справі № 160/8668/19, нормами Податкового кодексу України (п. 289.2 ст. 289) прямо передбачено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто шляхом множення) від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти розраховує Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин і їх чинність не залежить від того, чи іншого рішення ради. На відповідні коефіцієнти індексується нормативна грошова оцінка, яка є чинною у відповідний період. В контексті обставин даної справи, через відсутність витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі за кожен рік окремо, Розрахунок заборгованості було здійснено на підставі даних Витягу із технічної документації з нормативно грошової оцінки земельної ділянки №НВ- НВ-2300136032024 від 07.10.2024. Розрахунок за період з 03.04.2017 по 30.04.2025 був визначений з врахуванням вимог ст.289 ПК України, шляхом здійснення арифметичних дій (ділення), що не потребують спеціальних знань. Такі дії позивача узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №646/4738/19, відповідно до якої суд касаційної інстанції погодився з тим, що за відсутності витягу з нормативно грошової оцінки у певний період щодо спірної земельної ділянки, за умови наявності у матеріалах справи інших документів, які підтверджують розмір нормативно грошової оцінки, встановлений, зокрема, відповідними органами місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суд вправі ухвалити судове рішення у справі з урахуванням цих документів. У такому випадку, рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого можна встановити НГО земельної ділянки, є належним доказом у справі. Крім того, використання витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку розміру орендної плати, може використовуватись за попередні роки. Крім того, Верховний Суд у постановах від 28.02.2020 у справі №913/169/18 та від 10.02.2026 у справі №908/2849/24 дійшов до висновку, що використання витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку розміру орендної плати за попередні роки не суперечить діючому законодавству. У постановах від 16.11.2022 (справа № 922/519/20) та від 10.01.2024 (справа №712/7879/22) враховувались доводи сторін, аналогічні викладеним у позові, при визначенні розміру сум, які підлягають стягненню з відповідача за фактичне користування сформованою земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому майно, адже витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Що стосується форми Витягу НВ-2300136032024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.10.2024, то він в повній мірі відповідає додатку №17 до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 за №1147, зокрема, у зазначеному доказі міститься кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої надано витяг, а також нормативна грошова оцінка земельної ділянки у гривнях. Вказаної інформації цілком достатньо для обчислення розміру орендної плати. Колегія суддів відхиляє помилкові доводи Відповідача на наданий Позивачем Розрахунок, оскільки цей розрахунок є розрахунком доходу, отриманого ТОВ «Фірма «Вадим» від користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:05:009:0115, площею 0,1849га, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, провул. Котельний,2 без правових на те підстав у період з 03.04.2017 по 30.04.2025. Згідно з п.5 Порядку надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733, довідка формується за відсутності у платника за даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів податкового боргу, та/або недоїмки зі сплати єдиного внеску, та/або іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. Як випливає із наказу Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733, видача довідки платнику не потребує попереднього проведення контролюючим органом податкової перевірки платника на предмет повноти, точності, правильності та достовірності даних податкового обліку платника, зокрема задекларованих платником податкових зобов`язань за тими чи іншими видами податків та за ті чи інші періоди нарахування. Відповідно до п.14.1.175 ПК України, податковий борг це сума тільки узгодженого грошового зобов`язання, однак, як також випливає із глави 4 ПК України, податкове зобов`язання може бути як узгодженим так і неузгодженим. Задекларовані відомості Відповідача відповідно до положень ст.286 ПК України жодним, чином не можуть свідчити про виконання ним своїх зобов`язань з належної сплати коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності без належних на те правових підстав, а відображають саме ті податкові зобов`язання, які суб`єкт декларування - Відповідач, задекларував у щорічній податковій декларації відповідно до пункту 286.2 ст.286 ПК України, де зазначено: «Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.». Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що надані позивачем розрахунки заборгованості за Договором оренди землі від 03.03.2006 № 040626100147 не мають відношення до Договору оренди землі від 27.02.2006, оскільки це різні договори. Суд першої інстанції в порушення вимог ч. 5 ст. 236 ГПК України не з`ясував, за яким саме договором оренди землі позивачем надано розрахунки заборгованості. Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц, згідно з якою доказами наявності заборгованості є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», тоді як доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не містить первинних бухгалтерських документів. Твердження апелянта про те, що листом Головного управління ДПС у Запорізькій області від 23.06.2025 № 6140/5/08-01-13-01-04 у ТОВ «Фірма «Вадим» станом на 23.06.2025 відсутній податковий борг з орендної плати з юридичних осіб за земельні ділянки, розташовані у м. Запоріжжя. Апелянт наводить дані податкового обліку щодо нарахування та сплати орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:009:0115 протягом 2017 2025 років, які, на його думку, підтверджуються даними бухгалтерського обліку ТОВ «Фірма «Вадим» та свідчать про відсутність заборгованості. Додатково апелянт посилається на листи ГУ ДПС у Запорізькій області від 23.12.2025 та від 10.02.2026, якими підтверджується відсутність податкового боргу відхиляються колегією суддів з огляду на неприйняття до уваги колегією суддів додаткових доказів з викладених вище підста. Посилання апелянта на Розрахунок до укладеного 27.02.2006 між сторонами (фактично зареєстрованого 03.03.2006) Договору оренди землі №040626100147 відхиляються колегією суддів з огляду на те, що вказаний Розрахунок є розрахунком доходу, отриманого ТОВ «Фірма «Вадим» від користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:05:009:0115, площею 0,1849га, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, провул. Котельний,2 без правових на те підстав у період з 03.04.2017 по 30.04.2025. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про процесуальні порушення, допущені при подані позовної заяви з огляду на наступне: Звертаючись з вказаним позовом до суду, Позивачем було направлено на юридичну адресу Відповідача копію позовної заяви з додатками, що підтверджується матеріалами справи та встановлено у рішенні суду. Поштове відправлення не вручено з причин закінчення терміну зберігання. Крім того, перед зверненням з позовом до суду, Позивачем було вжито заходів з досудового врегулювання спору, а саме: направлено на ту ж саму юридичну адресу Відповідача Вимогу від 01.04.2025 та Розрахунок заборгованості. Поштове відправлення також не було вручено з причин закінчення терміну зберігання. Аналогічні дії з направлення на юридичну адресу Відповідача копії ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/2699/25 від 08.09.2025 було здійснено і Господарським судом Запорізької області. Поштове відправлення не було вручено адресату з причин закінчення терміну зберігання. Заперечення на подану Відповідачем заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, направлене за тією ж самою юридичною адресою Відповідача було отримане представником останнього. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (Закон № 3200-IX від 29 червня 2023 року) були прийняті зміни і до Господарського процесуального кодексу України. Так, відповідно до ч.1 ст.259 та абз.1 ч.7 ст.42 ГПК України, учасник справи повинен надсилати копії документів у паперовій формі цінним листом з описом вкладення лише тим учасникам справи, які не мають електронного кабінету та відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України не зобов`язані його реєструвати. Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Абзацем 2,3 ч.7 ст.42 ГПК України передбачено, що якщо інший учасник справи відповідно до ч.6 ст.6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи. Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно- телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 30 серпня 2024 року по справі № 908/3731/23 дійшов наступних висновків: «...Права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі ненаправлення йому позивачем паперових копій процесуальних документів при поданні позову з використанням підсистеми "Електронний суд". Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ГПК, вони є збалансованими та пропорційними, тобто не порушують основоположні принципи господарського процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №752/11445/22, від 01.02.2024 у справі №5'20/11344/23, від 28.03.2023 у справі №260/1322/21 (з урахуванням відмінностей у змісті процесуальних кодексів). Підсумовуючи, Об`єднана палата вважає, що покладення на позивача, який виконав належним чином вимоги закону про реєстрацію електронного кабінету, подав позов та апеляційну скаргу з використанням ЄСІКС, додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка такий обов`язок не виконала, є невиправданим. У такому разі обов`язок інформування особи про справу, передбачений ч.1 ст.9 ГПК , покладається на суд...». На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на позовну заяву про те, що Запорізька міська рада, звертаючись до суду із даним позовом в повній мірі виконала обов`язок, покладений на неї положеннями ГПК України, як на позивача, зокрема: має в наявності зареєстрований особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» та направила до Господарського суду позовну заяву із додатками з використанням підсистеми «Електронний суд», до якої долучила докази направлення на юридичну адресу Відповідача вказаного позову з додатками. При цьому колегія суддів зауважує про відсутність у суду першої інстанції обов`язку спрямування копії позову з додатками до нього в паперовій формі на адресу Відповідача. Твердження апелянта про те, що «позовна заява підписана особою, повноваження якої не підтверджуються довіреністю, виданою керівництвом міської ради» спростовуються наступним: Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Статтею 181 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено відносини органів місцевого самоврядування із судами загальної юрисдикції, якими передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Таким чином, Запорізька міська рада є належним позивачем у справі про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна. Окрім того, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до Конституції України, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до Конституції України, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Так, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста. Частиною 2 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що у разі звільнення з посади міського голови у зв`язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження міського голови здійснює секретар міської ради, крім випадків дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови відповідно до Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» або Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Секретар міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень міського голови і до моменту початку повноважень міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії міської ради, обраної на чергових місцевих виборах. 29.09.2021 Запорізькою міською радою прийнято рішенням №4 «Про дострокове припинення повноважень Запорізького міського голови», яким було достроково припинено повноваження Запорізького міського голови Буряка В.В. 24.04.2024 рішенням № 5 «Про обрання секретаря Запорізької міської ради», обрано секретарем Запорізької міської ради Харченко Регіну Владиславівну та надано право секретарю Запорізької міської ради Харченко Р.В. тимчасово здійснювати повноваження Запорізького міського голови. Отже, з 24.04.2024 секретар Запорізької міської ради Харченко Р.В. набула повноважень Запорізького міського голови, та має право підписувати в інтересах Запорізької міської ради вказану позовну заяву. Позовна заява від 27.08.2025 №02/03.3-20/02407 була підписана Харченко Р.В., тобто уповноваженою на це особою (копія додається). Відповідно до Довіреності у порядку передоручення від 17.02.2025 Харченко Р.В. уповноважила, в порядку передоручення, Кисельову Олену Олександрівну, зокрема, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи. Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил як електронний документ, не вимагає будь-якого нотаріального чи іншого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді. Отже, уповноважена на подання позовної заяви Кисельова О.О. подала через електронний кабінет підсистеми (модуля) ЄСІТС позовну заяву, яка підписана секретарем Запорізької міської ради Харченко Р.В. Тобто, представник Кисельова О.О. лише завантажила позовну заяву в підсистему «Електронний суд», а підписала Харченко Р.В. Отже, позовна заява Позивача підписана уповноваженою особою, на підтвердження чого надано належні відповідні документи, а посилання Відповідача- апелянта є необґрунтованими та безпідставними. Позовну заяву, сканкопію якої направлено на юридичну адресу Відповідача, було підписано особисто секретарем Запорізької міської ради Харченко Р.В. Відповідно до ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ з накладеним кваліфікованим електронним підписом прирівнюється до власноручно підписаного документа у паперовій формі. Правила засвідчення копій довіреностей, виданих у паперовій формі, не можуть бути застосовані до електронних довіреностей, сформованих учасником справи в підсистемі «Електронний суд». Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 560/11791/22, вказавши, що електронна довіреність з КЕП є достатнім та належним доказом представництва. Додатково повідомляємо, що до позовної заяви Позивач прикріпив повний актуальний витяг з Єдиного державного реєстру на підтвердження повноважень представника - Кисельової Олени Олександрівни. Виходячи з вищенаведеного, вважаємо доводи Відповідача безпідставними та такими що не відповідають дійсності. Всі документи, сканкопії яких було долучено до позовної заяви, було подано до Господарського суду Запорізької області шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. Ці ж документи було роздруковано з підсистеми модулів ЄСІТС «Електронний суд» і долучено до сканкопії позовної заяви та в подальшому направлено на юридичну адресу ТОВ «Фірма «Вадим». Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження. З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення. Розподіл судових витрат: У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4 542,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2025 у справі № 908/2699/25 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 542,00 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вадим". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України. Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя О.Г. Іванов Суддя І.М. Кощеєв