Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 918/355/26

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року Справа № 918/355/26 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л. секретар судового засідання Кужель Є. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Антонова Юрія Зіновійовича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 6 квітня 2026 року по справі №918/355/26 (суддя - Політика Н.А.) час та місце постановлення ухвали: 6 квітня 2026 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26А; за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора за участю представників сторін: від Позивача - Дмитренко Р.П.; від Відповідача - не з`явився. ВСТАНОВИВ: Антонов Юрій Зіновійович (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Рівненської міської ради (надалі Відповідач), в якій просив: визнати недійсним, скасувати рішення державного реєстратора Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Відповідача Салійчук Ілони Михайлівни, індексний номер: 76655937 від 17 грудня 2024 року про державну реєстрацію права власності за Відповідачем на об`єкт речових прав, номер 58041818 - будівлю церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв.м за адресою Рівненська область, м. Рівне, вул. Шевченка, буд. 113, що є пам`яткою архітектури національного значення, згідно постанови РМ УРСР від 6 вересня 1979 рокуку № 442, із скасування відповідного запису з Державного реєстру речових прав. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 6 квітня 2026 року в справі №918/355/26 відмовлено Позивачу у відкритті провадження у справі. Позовну заяву і додані до неї документи, заяву про усунення недоліків з додатками та клопотання про об`єднання позовних вимог повернуто Позивачу. Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції в оскаржуваній частині, виходив, зокрема, з того, що має місце подання позову щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, стороною якого визначено фізичну особу, яка не є підприємцем, що з позиції місцевого господарського суду та відповідно до пункту 6 статті 20 Господарського процесуального кодексу України не належить до юрисдикції господарського суду. Суд констатував, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Таким чином, суд першої інстанції виснував про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Позивача до Відповідача про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора. Не погоджуючись з прийнятою місцевим господарським судом ухвалою, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій з підстав, висвітлених в ній, просив вказану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті. Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема, виходив з того, що Відповідач втрутився у діяльність релігійної громади шляхом безпідставного прийняття рішення обмежуючи набуте у межах чинного законодавства права на користування будівлею церкви, що унеможливлює реалізацію релігійних прав та задоволення духовних потреб. Вказує, що Відповідачем оформлено право власності на будівлю церкви без надання Міністерством культури України згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" дозволу на передачу з державної власності у комунальну власність Відповідача будівлі церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв.м, за адресою: м. Рівне, вул. Шевченка, 113, яка є пам`яткою архітектури національного значення, що занесена до переліку пам`яток постановою РМ УРСР від 6 вересня 1979 року № 442, охоронний № 1486/1. Позивач посилається на те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року скасовано, провадження у справі № 817/1694/16 закрито, повідомлено Позивачів, що справу може бути розглянуто в порядку господарського судочинства. При цьому апелянт вважає, що справа № 817/1694/16 є ідентичною до справи № 918/355/26 за суб`єктним складом (члени релігійної громади, третя особа - релігійна громада, предмет спору оскарження дій реєстратора). Позивач в апеляційній скарзі вказав, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади та констатував, що Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом та статтею 124 Конституції України, де закріплено, що: правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження в справі № 918/355/26 за апеляційною скаргою Позивача. Ухвалою апеляційного господарського суду від 18 травня 2026 року проведення підготовчих ді закінчено; призначено справу №918/355/26 до розгляду на 3 червня 2026 року об 14:00 год. В судове засідання від 3 червня 2026 року представник Відповідача не з`явився. Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 18 травня 2026 року явка сторін обов`язковою не визнавалась. В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі. У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суд вважає можливим розгляд апеляційної скарги без представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами. В судовому засіданні від 3 червня 2026 року представник Позивача просив ухвалу місцевого господарського суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті, вказавши, що Відповідач втрутився у діяльність релігійної громади шляхом безпідставного прийняття рішення обмежуючи набуте у межах чинного законодавства права на користування будівлею церкви, що з позиції представника, унеможливлює реалізацію релігійних прав та задоволення духовних потреб. Представник Позивача вказав, що Відповідач оформив право власності на будівлю церкви без надання Міністерством культури України згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" дозволу на передачу з державної власності у комунальну власність Відповідача будівлі церкви Успіння Богородиці. Представник також посилається на те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року скасовано, провадження у справі № 817/1694/16 закрито, повідомлено Позивачів, що справу може бути розглянуто в порядку господарського судочинства. З позиції представника справа № 817/1694/16 є ідентичною до справи № 918/355/26 за суб`єктним складом, де є члени релігійної громади та третя особа - релігійна громада, предмет спору оскарження дій реєстратора. Представник Позивача вказав, що в позовній заяві Позивачем зазначено третю особу із самостійними вимогами релігійну громаду інтереси якої порушено, однак судом її не залучено. Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснення стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Північно західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного. Позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Відповідача, в якій просив визнати недійсним, скасувати рішення державного реєстратора Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Відповідача Салійчук Ілони Михайлівни, індексний номер: 76655937 від 17 грудня 2024 року про державну реєстрацію права власності за Відповідачем на об`єкт речових прав, номер 58041818 - будівлю церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв.м за адресою Рівненська область, м. Рівне, вул. Шевченка, буд. 113, що є пам`яткою архітектури національного значення, згідно постанови РМ УРСР від 6 вересня 1979 року за № 442, із скасування відповідного запису з Державного реєстру речових прав. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2026 року позовну заяву Позивача залишено без руху та встановлено Позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п`ять) днів з дня вручення даної ухвали, а також спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 2 662 грн 40 коп.. 31 березня 2026 року від представника Позивача через систему "Електронний суд" на виконання вимог ухвали суду від 30 березня 2026 року надійшла заява про усунення недоліків з додатками, до якої, крім іншого, долучено платіжну інструкцію від 30 березня 2026 року № 2.596236537.1 про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 2 662 грн 40 коп.. Також, 31 березня 2026 року від представника Позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про об`єднання позовних вимог. Ухвалою від 6 квітня 2026 року по даній справі суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження зазначив, що Позивачем усунуто недоліки, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, у строк, встановлений судом. Водночас, суд зазначив, що після такої процесуальної дії, як залишення позовної заяви без руху, з метою усунення недоліків, та вчинення Позивачем дій щодо усунення визначених ухвалою суду недоліків (сплати судового збору) суд першої інстанції вчинив іншу процесуальну дію виносить оскаржувану ухвалу, якою відмовляє у відкритті провадження з підстав непідвідомчості спору господарському суду. Такі дії суду першої інстанції оцінюються апеляційним господарським судом критично, адже виносячи ухвалу про залишення позовної заяви без руху з причин несплати судового збору, Позивач виконуючи вимоги такої ухвали, шляхом сплати судового збору, по суті, та мав законні очікування щодо розгляду його справи по суті, однак, замість таких процесуальних дій (саме з огляду на вимоги місцевого господарського суду щодо сплати судового збору), суд першої інстанції виніс ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження з причин непідсудності справи господарському суду, в той же час як такі дії місцевим господарським судом мали вчинятися одразу (без залишення позову без розгляду з підстав, що в подальшому всерівно не призвели до розгляду спарви, а лише призвели до безпідставного (з огляду на відмову у прийнятті позовної заяви) стягнення з особи судового збору. При цьому, стає не зрозумілим покликання суду як на правову підставу відмови у відкритті провадження в справі, на статтю 175 Господарського процесуального кодексу України, яка регламентує, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі постановляється не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Адже, суд першої інстанції відмовив у відкритті не в зазначений строк (не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви), а після вчинення дій щодо винесення ухвали про залишення позовної заяви без руху та після усунення Позивачем недоліків позовної заяви, що розцінюється судом критично, як порушення принципу правової визначеності. Що ж до самої апеляційної скарги, то дослідивши оскаржувану ухвалу з огляду на предмет позовної заяви та в призмі доводів апеляційної скарги, колегія суду зауважує наступне. В обґрунтування позову Позивач зазначає, що він - є членом Релігійної громади УПЦ м. Рівне (Свято-Успенської). Вважає, що право подати позов ґрунтується на наявних порушеннях прав вірянина релігійної громади УПЦ та, що рішення про реєстрацію права власності за Відповідачем на будівлю церкви, яка десятиліттями перебуває у користуванні громади, створює реальну загрозу праву Позивача на свободу віросповідання та безперешкодне здійснення релігійних обрядів (стаття 35 Конституції України). Констатує, що Церква Успіння Богородиці 1756 року є пам`яткою національного значення і її використання можливе на умовах охоронного договору. Вказує, що будівля церкви фактично перебуває в користуванні релігійної громади, реєстрація права власності за органом місцевого самоврядування, порушує охоронювані законом права Релігійної громади та позбавляє можливості належним чином виконувати обов`язки за Охоронним договором. З позиції наведеної Позивачем, члени релігійної громада УПЦ користуються приміщенням храму з моменту його побудови - 1756 року, утримують церкву відповідно до покладених обов`язків у відмінному стані. Також зазначає, що культова будівля передана виконкомом Рівненської обласної ради у безстрокове та безоплатне користування православній громаді згідно вказаного охоронного договору, на підставі акту передачі від 23 січня 1979 року. На переконання Позивача оскаржувані реєстраційні дії державного реєстратора вчинені з порушенням нормативних актів та за відсутності відповідного рішення органу охорони культурної спадщини, що погоджує передачу у власність пам`ятки архітектури національного значення. Крім того Позивач вказує, що Відповідач втрутився у діяльність релігійної громади шляхом безпідставного прийняття рішення обмежуючи набуте у межах чинного законодавства права на користування будівлею церкви, що унеможливлює реалізацію релігійних прав та задоволення духовних потреб. З позиції апелянта, визнання права власності за Позивачем призвело до виселення релігійної громади з будівлі церкви та зміни режиму використання храму, що прямо порушує права вірян на безперешкодне відвідування церкви. Відтак, з доводів підстав та предмету позову вбачається, що Позивач оскаржує своє конституційне прав на вільний вибір віросповідування та проведення богослужінь подаючи позов до Відповідача (органу місцевого самоврядування), який є власником будівлі, реєстарацію права власності якої хоче скасувати Позивач. При цьому Позивачем не зазначається, що релігійна організація до якої він відноситься не мала право власності на таку буділю, а лише вказує, що дана організація є користувачем цього приміщення. Відтак в даній справі (на відміну від справи №817/1694/16) відсутні докази та Позивачем не доведено які його чи релігійної громади права саме як власника на будівлю порушені, окрім як права користувача такою будівлею як вірянина (як релігійної громади) який відвідує богослужіння (користується приміщенням, що йому не належить на праві власності). Позивачем не долучено доказів котрі б вказували про його чи релігійної громади речове право на таку будівлю, що в сукупності вказує про відсутність майнової складової спору (майнових прав), а наявність особистих немайнових прав, наданих фізичній особі Конституцією України. Що ж стосується покликання Позивача на праву позицію, наведену в постанові Верховного Суду по справі № 817/1694/16 адміністративне провадження № К/9901/51511/18 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, то колегія суду вважає її нерелевантною саме до даних правовідносин, з огляду на таке. Су погоджується, що при залученні до справи релігійної громади як третьої особи, дана справа набула б схожості за суб`єктним складом. Про те існує відмінність адже треті особи в справі №817/1694/16, які не заявляли самостійних вимог на предмет спору на відміну від цієї справи, мали спір щодо права власності на будівлю церкви між собою. Водночас колегія суду звертає увагу, що в справі №918/355/26 Верховний Суд виснував, що: звертаючись з цим позовом, позивачі шляхом визнання протиправними дій відповідача, фактично мають намір в судовому порядку оскаржити право власності релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області за якою зареєстровано право приватної власності на будівлю церкви. При цьому, спір щодо права власності (користування) вищезазначеної будівлі виник між Релігійною громадою Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної Церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області та Релігійною громадою Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви - Київський патріархат. Дане стало ключовим моментом для віднесення такої справи до господарської юрисдикції. В той же час, в даній же справі №918/355/26, відсутні треті особи (релігійні громади), які б в судовому порядку оскаржити право власності між собою, а є лише фізична особа (Позивач), котра вказує на своє право щодо свободи віросповідання та вільного права проводити обряди в будівлі, та зазначено в шапці позовної заяви про третю особу, в котрої існує виключне право користування спірною будівлею. Дане ж, в свою чергу, зі змісту правової позиції наведеної в постанові Верховного Суду по справі №817/1694/16 вказує, що такий спір підлягає розгляду за правилами ЦПК України (а не ГПК України), адже за Позивачем чи визначеною ним третьою особою (релігійна громада) не визначається існування саме права власності. При цьому покликання в позовній заяві на відсутність погодження Міністерства культури України (особа, яку Позивач не вказував, як третю особу в даній справі) Відповідачу щодо оформлення права власності не заслуговують на увагу, адже сам орган не заявляє будь-яких претензій відносно такої будівлі та оскаржуваної реєстрації, а Позивач не є членом (суд звертає увагу, що у випадку, якби Позивачем за даними позовними вимогами була б саме релігійна громада чи Міністерство культури України, то даний спір набув би ознак господарського). Також суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що саме зазначення ним в позовній заяві третьої особи з правовим її визначенням як особи із самостійними вимогами Релігійної громади УПЦ м. Рівне (Свято-Успенська) не тягне за собою автоматичного залучення такої особи як особи із самостійними вимогами, адже в силу дії частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача. Відтак Позивач не має процесуальної можливості самостійно зазначати таку особу саме як особу із самостійними вимогами в своїй позовній заяві, з огляду на її самостійний статус, адже лише така третя особа має право на самостійне подання окремої позовної заяви із позовними вимогами (оформленої відповідно вимогам до позовної заяви), після чого може набути статусу саме третьої особи із самостійними вимогами (сплативши самостійно судовий збір за такою вимогою). Крім того колегія суду звертає увагу скаржника на те, що в прохальній частині позовної заяви відсутні клопотання щодо залучення третьої особи (вирішення такого питання вчиняється судом з відкриттям провадження по справі). Підсумовуючи описане вище, колегія суду ще раз звертає увагу Позивача, що розглядаючи касаційну скаргу по справ № 817/1694/16 Верховний Суд резюмував, що: позовні вимоги заявлено на захист порушеного, на її думку, права власності на спірне приміщення (що не релевантна до позову в справі №918/355/26), а на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач (що також не релевантна адже у визначеної в позовній заяві третої особи такого права не виникло), то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України». І лише після наведеного абзацу (спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України»), з огляду на суб`єктний склад сторін з призми доводів та підстав позовної заяви суд касаційної інстанції виснував про намір сторін в судовому порядку оскаржити право власності релігійної громади, що вказав на господарську юрисдикцію такого спору (суд апеляційної інстанції вкотре вказує скаржнику, що у справі №918/355/26 не оскаржується та не оспорюється саме право власності релігійної громади, а оспорюється питання щодо права власності). Як визначено частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Частиною 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України також визначено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду. В силу дії статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; 9) справи щодо процедури превентивної реструктуризації; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) юридичних осіб та їх органів, посадових та службових осіб, а також фізичних осіб - підприємців у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями; 19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій; 20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення; 21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України. Як вбачається з викладених у позові обставин, Позивач є членом Релігійної громади УПЦ м. Рівне та звертається до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Відповідачем на об`єкт речових прав, номер 58041818 - будівлю церкви Успіння Богородиці, загальною площею 114 кв.м за адресою Рівненська область, м. Рівне, вул. Шевченка, буд. 113, що є пам`яткою архітектури національного значення, згідно постанови РМ УРСР від 6 вересня 1979 року № 442, із скасування відповідного запису з Державного реєстру речових прав. При цьому вказує, що право власності належало раніше Рівненській обласній раді, а не третій особі. Таким чином, має місце подання позову фізичною особою, котра є користувачем будівлі (як і релігійна громада, котру він визначив як третю особу) щодо її особистих немайнових прав зумовлених вільним вибором віросповідання та реалізацію свого права проводити служіння та церковні обряди, що згідно з пунктом 6 статті 20 Господарського процесуального кодексу України не належить до юрисдикції господарського суду. У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом Позивача до Відповідача про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора. Відповідно до частини 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Зокрема, відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. В той же час, статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, відповідний спір, який не належить до підвідомчості господарського суду, підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції за правилами ЦПК України. Відтак колегія суду приймає рішення, яким відмовляє Позивачу у відкритті провадження у справі. Що є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги Позивача. Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно-західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 6 квітня 2026 року по справі №918/355/26 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 6 квітня 2026 року по справі №918/355/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/355/26 повернути Господарському суду Рівненської області. Повний текст постанови буде оформлено в строк до 8 червня 2026 року включно. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Філіпова Т.Л.