Постанова Західний апеляційний господарський суд № 921/69/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/69/26 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В., секретар судового засідання - Псярук О.В. за участю представників сторін: прокурор - Мельничук Ю. І.; від позивача - Олексієнко В. М. розглянув у відкритому провадженні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Релігійної громади Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви (вх. ЗАГС 01-05/1055/26 від 07.04.2026) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області (суддя Андрусик Н.О.) від 31.03.2026 про повернення зустрічної позовної заяви у справі №921/69/26 за позовом керівника Кременецької окружної прокуратури, м.Кременець в інтересах держави в особі Міністерства культури України, м. Київ та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації, м.Тернопіль за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департаменту архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації, м.Тернопіль до відповідача Релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви", село Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації запису, повернення майна ВСТАНОВИВ: Керівник Кременецької окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Міністерство культури України та Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація з позовом до Релігійна громада "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" про усунення перешкод у здійсненні державою правомочностей власника щодо користування та розпорядження пам`яткою архітектури національного значення - Покровською церквою 1643 року, що знаходиться за адресою: вул. Церковна, 4, с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності за відповідачем, скасування відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також повернення зазначеної пам`ятки архітектури у державну власність. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна будівля - Покровська церква 1643 року є пам`яткою архітектури національного значення та об`єктом культурної спадщини, який відповідно до вимог законодавства належить до об`єктів обмеженої оборотності і може перебувати виключно у державній власності. Прокурор зазначає, що рішення про відчуження цього об`єкта уповноваженим органом державної влади не приймалося, а у 1992 році релігійній громаді було передано церкву лише у безоплатне користування. У 2017 році між сторонами укладено охоронний договір, яким релігійна громада підтвердила свій статус користувача об`єкта та обізнаність про відсутність у неї права власності на нього. Разом з тим, у вересні 2018 року державним реєстратором Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчуком О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності за релігійною громадою на комплекс будівель за адресою: вул. Церковна, 4, с. Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської області, у тому числі на будівлю Покровської церкви 1643 року побудови. На підставі зазначеного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис №27853904 про право приватної власності відповідача. Прокурор вказує, що державна реєстрація права власності проведена з порушенням вимог законодавства, що підтверджується матеріалами камеральної перевірки Міністерство юстиції України від 07.08.2025. Крім того, відповідачем без отримання необхідних погоджень та дозвільної документації здійснено зміни у пам`ятці культурної спадщини національного значення, чим, на думку позивача, порушено права держави як власника об`єкта культурної спадщини та створено перешкоди у здійсненні нею права володіння, користування і розпорядження майном, яке не вибувало з державної власності. До Господарського суду Тернопільської області відповідач подав зустрічну позовну заяву №06-01/26-03 від 06.03.2026 (вх. № 159 від 10.03.2026) до Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації про визнання недійсним та скасування охоронного договору № 2000 від 19.09.2017. Зустрічний позов обґрунтовується з посиланням, зокрема на відсутність повноважень в особи (начальника Управління культури Тернопільської ОДА) на підписання оспорюваного правочину та те, що такий договір укладено без попереднього погодження з Міністерством культури України та Тернопільською обласною адміністрацією. Релігійна громада також вказує на суттєві процедурні порушення при укладенні правочину, а саме: охоронний договір не зареєстрований у встановленому законом порядку; договір не посвідчений нотаріально; договір укладено у формі, яка, на думку громади, не передбачена чинним законодавством; зміст договору суперечить актам цивільного законодавства та інтересам суспільства; правочин не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Стверджує, що оскільки ці порушення існували саме в момент підписання, договір є незаконним з дати його укладення. Правовою підставою позову визначено норми статей 203 та 215 Цивільного кодексу України та вказано, що в момент вчинення правочину не додержано вимог, необхідних для його чинності. Відповідач мотивує необхідність звернення до суду із зустрічним позовом необхідністю відновити порушені права та інтереси релігійної організації. Вважає, що прийняття та задоволення зустрічного позову виключатиме задоволення первісних позовних вимог прокуратури та доведе відсутність у позивача матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 31.03.2026 повернув зустрічну позовну заяву №06-01/26-03 від 6 березня 2026 року (вх.№159 від 10.03.2026) Релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" до Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації, про визнання недійсним та скасування охоронного договору від 19 вересня 2017 року № 2000, заявнику разом з додатками. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зустрічний позов Релігійної громади про визнання недійсним та скасування охоронного договору не є взаємопов`язаним із первісним позовом прокуратури про повернення пам`ятки архітектури у державну власність та скасування державної реєстрації права власності. Суд зазначив, що охоронний договір не є правовстановлюючим документом і не був підставою для державної реєстрації права власності на спірне майно, а його можливе визнання недійсним не вплине на вирішення первісного спору. Крім того, первісний та зустрічний позови ґрунтуються на різних правовідносинах, потребують дослідження різних обставин і доказів, а їх спільний розгляд є недоцільним, у зв`язку з чим зустрічний позов повернуто заявнику на підставі ч. 2 ст. 180 ГПК України. 07.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Релігійної громади Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 31.03.2026 про повернення зустрічної позовної заяви у справі №921/69/26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, зокрема шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами доплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі. Ухвалою суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 21.05.2026, встановлено учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребувано матеріали справи. Релігійна громада "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" в апеляційній скарзі просить скасувати повністю ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 31.03.2026 у справі № 921/69/26 за матеріалами зустрічної позовної заяви про визнання недійсним охоронного договору у справі за первісним позовом керівника Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації до Релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації запису та повернення майна, і направити справу до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду; судові витрати за наслідками розгляду апеляційної скарги покласти на Міністерство культури України та Тернопільську обласну державну (військову) адміністрацію у солідарному порядку. В апеляційній скарзі покликається на такі обставини: суд першої інстанції безпідставно повернув зустрічну позовну заяву після того, як Релігійна громада усунула всі недоліки, визначені ухвалою про залишення позову без руху від 12.03.2026, зокрема сплатила судовий збір у сумі 3328 грн та подала відповідні докази у встановлений судом строк; на думку апелянта, місцевий господарський суд повторно перевірив зустрічний позов на відповідність вимогам ст. 180 ГПК України та повернув його вже з інших підстав, а саме через нібито відсутність взаємопов`язаності первісного та зустрічного позовів, хоча такі недоліки не були зазначені в ухвалі про залишення позову без руху; первісний та зустрічний позови є взаємопов`язаними, оскільки виникають з одних правовідносин та стосуються одного й того ж охоронного договору на пам`ятку архітектури від 19.09.2017 №2000, укладеного між Управлінням культури Тернопільської ОДА та Релігійною громадою; в обох позовах досліджуються одні й ті ж докази, обставини та питання виконання сторонами умов цього договору, а задоволення зустрічного позову про визнання недійсним охоронного договору та визнання права власності на спірний об`єкт може повністю або частково виключити задоволення первісного позову про усунення перешкод у користуванні майном, скасування реєстраційних дій та повернення майна. Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, порушив право Релігійної громади на доступ до правосуддя та право на подання зустрічного позову до закінчення підготовчого засідання, гарантоване ст. 46 ГПК України. 27.04.2026 через систему «Електронний суд» Тернопільська обласна прокуратура подала відзив, в якому просить апеляційну скаргу релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Відзив обґрунтований тим, що Прокуратура зазначає, що первісний позов стосується незаконної державної реєстрації права власності релігійної громади на Покровську церкву 1643 року - пам`ятку архітектури національного значення, яка перебуває у державній власності та ніколи не передавалась державою у приватну власність. За результатами камеральної перевірки Мін`юсту встановлено, що державна реєстрація проведена з порушенням вимог закону та без належних правовстановлюючих документів. При цьому прокуратура наголошує, що охоронний договір №2000 від 19.09.2017 не був підставою для державної реєстрації права власності, не є правовстановлюючим документом та має виключно охоронний характер, спрямований на збереження пам`ятки культурної спадщини. На думку прокуратури, навіть визнання цього договору недійсним не вплине на вирішення спору щодо законності набуття права власності, тому первісний і зустрічний позови не є взаємопов`язаними у розумінні ст.180 ГПК України, а повернення зустрічного позову судом є законним. 01.05.2026 через систему «Електронний суд» Тернопільська обласна державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви", а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 31.03.2026 про повернення зустрічного позову у справі №921/69/26 без змін. Обласна військова адміністрація заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає ухвалу суду першої інстанції законною й обґрунтованою, оскільки зустрічний позов не відповідає вимогам ст. 180 ГПК України. Первісний позов подано прокурором в інтересах держави щодо усунення перешкод у користуванні та повернення у державну власність пам`ятки архітектури національного значення - Покровської церкви 1643 року в селі Старий Почаїв, оскільки державна реєстрація права власності за релігійною громадою є незаконною. Натомість зустрічний позов стосується визнання недійсним охоронного договору №2000 від 19.09.2017, укладеного між Управлінням культури Тернопільської ОДА та релігійною громадою, який регулює лише порядок використання та охорони пам`ятки культурної спадщини і не вирішує питання права власності на об`єкт. Таким чином, позови виникають із різних правовідносин, не є взаємопов`язаними, а задоволення зустрічного позову не виключає задоволення первісного. Крім того, охоронний договір укладений уповноваженим органом охорони культурної спадщини в межах повноважень, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», а доводи про відсутність нотаріального посвідчення чи державної реєстрації договору є безпідставними, оскільки такі вимоги законом не передбачені. Верховний Суд у низці постанов, зокрема у справах №806/1536/18, №160/4161/24 та №400/1773/25, визначив, що охоронний договір є адміністративним договором, а спори щодо його дійсності підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Отже, зустрічний позов правомірно повернуто заявнику, оскільки він не підлягає спільному розгляду в межах господарської справи. 20.05.2026 на адресу Західного апеляційного суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтоване необхідністю забезпечення права апелянта на професійну правничу допомогу та належний захист. Релігійна громада зазначає, що не має у штаті юриста чи адвоката, а тому потребує часу для пошуку адвоката та укладення договору про надання правничої допомоги. 21.05.2026 в судовому засіданні взяли участь прокурор та представниця позивача , які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги. Ухвалою суду від 21.05.2026 відкладено розгляд справи на 03.06.2026. 02.06.2026 на адресу Західного апеляційного суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтоване необхідністю забезпечення права апелянта на професійну правничу допомогу та належний захист. Релігійна громада зазначає, що не має у штаті юриста чи адвоката, а тому потребує часу для пошуку адвоката та укладення договору про надання правничої допомоги. Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було. 03.06.2026 в судовому засіданні взяли участь прокурор та представник позивача, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги. Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання. Доводам, викладеним скаржником в клопотанні про відкладення розгляду справи, судом апеляційної інстанції надається така оцінка. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України. Чинний Господарський процесуальний кодекс України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи. Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків. Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, що направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених процесуальним законодавством часових рамках. Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства. Процесуальні строки, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків, оскільки з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків. Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23). Виходячи з наведеного, колегія суддів враховує, що судом вже було задоволене клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, подане з ідентичних підстав, водночас останнім не подано суду доказів на підтвердження того, що протягом часу, визначеного апеляційним судом для забезпечення стороні апеляційного провадження права на правничу допомогу, апелянтом було вжито всіх залежних від нього заходів для усунення перешкод для участі в судовому засіданні, про які ним зазначено у клопотаннях про відкладення розгляду справи. Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Одним з основних принципів господарського судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Керуючись даним принципом, господарський суд не може надавати необґрунтовану перевагу тій чи іншій стороні в доведенні своїх тверджень. В тому числі, допускаючи здійснення тих чи інших процесуальних дій поза межами строків, встановлених законом. Статтею 13 ГПК України визначено принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною четвертою цієї норми встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Таким чином, колегією суддів не встановлено обставин, на підставі яких можна було б дійти обґрунтованого висновку про поважність причин неможливості скаржнику забезпечити участь повноваженого представника в судове засідання. Відтак, апеляційний суд, керуючись завданнями господарського судочинства та засадами рівності учасників провадження, вважає, що подальше відкладення розгляду справи порушить наведені принципи, а отже констатує відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання у задоволенні клопотання Релігійної громади "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" про відкладення розгляду справи було відмовлено. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Стаття 180 ГПК України визначає порядок подання зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом, а також вимоги до оформлення зустрічної позовної заяви та інші процесуальні умови. Відповідно до ч.1 ст. 180 ГПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Відповідно до частин 1, 2 статті 180 ГПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Згідно з ч. 4 ст. 180 ГПК України, зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 909/161/23 зазначив, що взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: - обидва позови взаємно пов`язані і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; - вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; - задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково. Частиною 6 статті 180 ГПК України передбачено, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи. Враховуючи положення частини 2 статті 180 ГПК України, суд зазначає, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. Слід зазначити, що конструкція частини 2 статті 180 ГПК України вказує на її імперативність, тобто суд позбавлений у даному випадку широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову. Умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин. Отже, при застосуванні ст. 180 ГПК України суд зобов`язаний встановити, чи існує такий рівень взаємозв`язку між вимогами, який об`єктивно виправдовує їх спільний розгляд, а також чи сприятиме це правильному та своєчасному вирішенню спору, чи навпаки - призведе до ускладнення предмета доказування та затягування розгляду справи. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, первісний позов у даній справі подано керівником Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації. Предметом первісного позову є вимоги про усунення перешкод у здійсненні державою права володіння, користування та розпорядження об`єктом культурної спадщини національного значення - Покровською церквою 1643 року, шляхом скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право приватної власності та повернення майна у державну власність. Підставою первісного позову визначено, зокрема, те, що спірний об`єкт є пам`яткою архітектури національного значення, належить до об`єктів обмеженої оборотоздатності, не вибував із державної власності, а реєстрація права приватної власності за відповідачем здійснена з порушенням вимог законодавства, що підтверджується матеріалами перевірки Міністерства юстиції України. Зустрічний позов Релігійної громади спрямований на визнання недійсним та скасування охоронного договору №2000 від 19.09.2017, укладеного між Управлінням культури Тернопільської ОДА та релігійною громадою. Підставами зустрічного позову визначено, зокрема, відсутність повноважень у особи, яка підписала договір, порушення форми правочину, відсутність його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а також невідповідність вимогам ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Оцінюючи доводи апелянта щодо взаємопов`язаності позовів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір щодо дійсності охоронного договору та спір щодо законності набуття та державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна мають різну юридичну природу, різні підстави виникнення та різний предмет доказування. Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. Таким чином, охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини спрямований на реалізацію норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», випливає з владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень, передбачених вказаним законом, а також містить владне зобов`язання для іншого суб`єкта договору. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму. Законом передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності. Крім того, охоронний договір, є адміністративним договором. Зазначена правова природа охоронного договору неодноразово підтверджувалась у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18, де вказано, що охоронний договір є адміністративним договором та спрямований на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини, а не на встановлення чи підтвердження цивільного права власності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первісний позов не ґрунтується на правочині, який релігійна громада "Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви" просить визнати недійсним у зустрічній позовній заяві, оскільки він в повній мірі відповідає предмету та підставам позову прокурора. Також, судом враховується, що даний охоронний договір не був підставою для прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Як вбачається з матеріалів справи, вказаний договір не подавався державному реєстратору та на підставі нього рішення державного реєстратора Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.09.2018 №42935634 не приймалося. Крім того в матеріалах справи відсутні дані, що при здійсненні висновків за результатом Камеральної перевірки Міністерства юстиції України від 07.08.2025, надавалась оцінка охоронному договору на пам`ятку архітектури від 19.09.2017 №2000, а також він брався до уваги комісією при проведенні камеральної перевірки. Відтак, колегією суддів не встановлено взаємної пов`язаності позовів, підстав вважати, що їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору, внаслідок більш повного встановлення тих чи інших обставин справи, що було б виключено у разі їх розгляду в окремих провадженнях, скаржником не доведено; апелянтом не доведено, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; а також що задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Щодо доводів апелянта про порушення права на доступ до правосуддя, суд зазначає, що відповідно до ст. 46 ГПК України сторона має право на захист своїх прав у суді, однак реалізація цього права здійснюється виключно у формах і порядку, визначених процесуальним законом. Повернення зустрічної позовної заяви на підставі ч. 2 ст. 180 ГПК України не позбавляє особу права на судовий захист, оскільки не перешкоджає поданню самостійного позову в загальному позовному провадженні. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив відсутність сукупності умов, визначених ст. 180 ГПК України, для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним, а відтак обґрунтовано повернув його заявнику. Щодо доводів апелянта про те, що після усунення недоліків зустрічної позовної заяви суд був зобов`язаний прийняти її до спільного розгляду з первісним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Залишення зустрічної позовної заяви без руху ухвалою від 12.03.2026 було зумовлене недодержанням вимог до оформлення позовної заяви, передбачених статтями 162, 164, 172 ГПК України. Подання заявником доказів сплати судового збору усувало лише відповідний процесуальний недолік та не свідчило про автоматичну наявність підстав для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду. Після усунення недоліків суд був зобов`язаний перевірити дотримання спеціальних вимог статті 180 ГПК України, яка визначає умови прийняття саме зустрічного позову, а саме наявність взаємопов`язаності позовів та доцільності їх спільного розгляду. Отже, повернення зустрічної позовної заяви було наслідком неусунення не формальних недоліків, а встановленої судом відсутності передбачених статтею 180 ГПК України умов для її прийняття до спільного розгляду з первісним позовом. Тому сам факт усунення недоліків не спростовує правомірності оскаржуваної ухвали. Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та неправильного розуміння критеріїв взаємопов`язаності позовів, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегією суддів не встановлено, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відтак, підстави для скасування ухвали суду, передбачені ст. 280 ГПК України, відсутні. Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст.129, 269 - 271, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Релігійної громади Парафія Покрови Божої Матері села Старий Почаїв Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 31.03.2026 про повернення зустрічної позовної заяви у справі №921/69/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку. Повний текст постанови складено 08.06.2026. Головуючий суддя В.О. Ржепецький Судді С.В. Іванчук Р.В. Міліціанов