Постанова Харківський апеляційний суд № 645/7047/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Харків справа № 645/7047/25 провадження № 22-ц/818/2809/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Немишлянського районного суду м. Харків від 26 січня 2026 року ухвалене у складі судді Феленко Ю.В., - ВСТАНОВИВ: В жовтні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №102938326 від 15.07.2021 у розмірі 22450,00 грн, а також судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн. В обґрунтування позову вказує, що 15.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №102938326 в електронній формі у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, перерахувавши на картковий рахунок позичальника грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, а відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за умовами кредитного договору не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «МІЛОАН» у розмірі 22450,00 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн; заборгованості за відсотками в розмірі 16500,00 грн; заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 950,00 грн. 13.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» і ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладений договір факторингу за №10Т, за умовами якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №102938326, від 15.07.2021. Відповідач добровільно взятих на себе зобов`язань не виконує, заборгованість за договором не погашає. Зважаючи на вище вказане, позивач звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку. Заочним рішенням Немишлянського районного суду м. Харків від 26 січня 2026 року у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що позивач, який є правонаступником ТОВ «Мілоан», не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження факту укладання між сторонами кредитного договору в електронній формі, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами а також не доведено факту отримання відповідачем зазначених кредитних коштів. Не погодившись з рішенням суду ТОВ « Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Матеріали справи містять докази на підтвердження того, що договір на споживчий кредит №102938326 від 15.07.2021 є укладеним в електронній формі. Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора ТОВ «Мілоан» доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заявки на сайті з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електродного договору, та з зазначенням реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн на картку 444111ХХХХХХ236. Таким чином, суд неповністю дослідив докази, що призвело до неправосудного рішення. ТОВ «Мілоан» як первинний кредитор, виконало свої зобов`язання, перерахувавши кошти на рахунок, вказаний Відповідачем, однак Відповідач не повернув кредитні кошти. Зазначене є підставою для скасування рішення суду та задоволення позову. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивачем на підтвердження своїх позовних вимог долучено копію договору №102938326 від 15.07.2021 про надання кредиту (далі договір) між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 відповідно до якого на умовах договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. (а.с.13-14) Відповідно до умов вказаного договору визначено: сума кредиту 5000,00 грн (п.1.2), строк 15 днів (п.1.3), процентна ставка нараховується за користування кредитом та залежить від фактичного виконання та становить 2,00% від фактичного залишку суми кредиту за кожен день користування кредитом (знижена процентна ставка), 5,00% від фактичного залишку суми кредиту за кожен день користування кредитом (стандартна процентна ставка), комісія за надання кредиту 950,00 грн (п.1.5.1.) розрахунок сукупної вартості кредиту визначено в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору, додаток №1. Відповідно до пункту 2.1 кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Додатками 1 та 2 до даного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит №102938326 від 15.07.2021 та паспорт споживчого кредиту від 15.07.2021 (а.с.15-15 зворот) В матеріалах справи міститься анкета-заява на кредит №102938326 від 15.07.2021 року. Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, основні умови кредитування: сума кредиту, строк, проценти (а.с.9). Згідно даних платіжного доручення 29928573 від 15.07.2021 року на виконання умов кредитного договору первинним кредитором були перераховані на картку НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 5000,00 грн (а.с.19). ТОВ «Мілоан» надав до суду відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №102938326 від 15.07.2021 (а.с. 12) 13.10.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 10Т, у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступає ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до відповідача, відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року. ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 кредитний договір №102938326 від 15.07.2021 року.(а.с.16-18) Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 року ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги заборгованості ТОВ «Діджи Фінанс» до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №102938326 від 15.07.2021 року в сумі 22450,00 грн, з них: сума заборгованості за тілом 5000,00 грн сума заборгованості за відсотками 16500,00 грн, сума заборгованості за комісією 950,00 грн (а.с.4). 25.07.25 року директор ТОВ «Діджи Фінанс» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій останній запропоновано сплатити заборгованість в сумі 22450,00 гривень на користь ТОВ «Діджи Фінанс» та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку (а.с.21). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20). У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Так, із наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання позики від ТОВ "Мілоан", а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ "Мілоан") із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора. В позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» посилалось на те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор, шляхом подання позичальником заявки на отримання кредиту у власному кабінеті, однак колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин щодо видачі відповідачу одноразового ідентифікатора для підписання вищезазначеного договору позики та самого факту його підписання таким одноразовим ідентифікатором, крім того вказана заява позичальника №102938326 від 15.07.2021 також не підписана відповідачем. Відтак, договір про надання кредиту не підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем договору позики. За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів. Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику. До позовної заяви долучено копію платіжного доручення №29928573 від 15.07.2021 року підписаного представником ТОВ «Мілоан» та скріплене його печаткою, в якому зазначено Платник: ТОВ «Мілоан», Банк платника: ТОВ ФК Елаєнс, Отримувач: Маслий Евгений Сергеевич, картка НОМЕР_1 , натомість даний документ не засвідчує факт перерахування відповідачу коштів, адже для підтвердження перерахування коштів отримувачу повинен містити відмітку банку про виконання цієї інструкції. Документ, з назвою «платіжне доручення №29928573» наданий позивачем у матеріали справи не відповідає первинному документу, який засвідчує або може засвідчувати надання коштів відповідачу за кредитним договором, інших квитанцій, довідок платіжних компаній, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт перерахування ТОВ «Мілоан» коштів відповідачу, у матеріали справи не надано. Крім того в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належності вказаної банківської картки відповідачу. Водночас, позивач не скористався своїм правом на витребування доказів і не заявляв клопотань про витребування з банківських установ відомостей щодо перерахування суми кредиту на рахунки, відкриті рахунку, та чи видавалась на ім`я ОСОБА_1 відповідна картка. Позивачем також не надано до суду виписки по рахунку відповідача за Договором про споживчий кредит №102938326 від 15.07.2021. До позовної заяви долучено відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №102938326 від 15.07.2021 що по за своєю суттю є розрахунком заборгованості, проте наданий позивачем розрахунок заборгованості без його узгодження з іншою стороною є одностороннім документом, у справі відсутні докази, що цей розрахунок ґрунтується на реальних банківських операціях відповідача, тому колегія суддів не може вважати розрахунок заборгованості без заперечним доказом наявності такої заборгованості у відповідача перед банком. Доводи апелянта про те, що кредитні кошти були перераховані відповідачу відповідно до умов кредитного договору, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення. З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору №102938326 від 15.07.2021 та відсутні докази на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, підтвердження зарахування грошових коштів саме на картку ОСОБА_1 колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведеність позовних вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» залишити без задоволення. Заочне рішенняНемишлянського районного суду м. Харків від 26 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук