Постанова 4856 № 240/20385/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20385/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна Суддя-доповідач - Томчук А.В. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій неправомірними та виплатити середній заробіток В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 з вимогами щодо не виплати додаткової винагороди в день звільнення з військової служби та стягнення з Військової частини НОМЕР_2 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні з 07.07.2024 по 18.07.2025. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки після виключення зі складу військової частини позивач продовжив проходити військову службу за новим місцем служби, відповідно не мало місця фактичне звільнення з військової служби, тому останній не набув права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як то унормовано частиною 1 статті 117 КЗпП України. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. За доводами апеляційної скарги, відповідачі є бюджетними установами та здійснюють свою фінансово-господарську діяльність як розпорядники бюджетних коштів, а в межах наданих повноважень вони забезпечують нарахування, облік та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям. Здійснюючи такі функції відповідачі діють не як рівні учасники цивільно-правових відносин, а як суб`єкти владних повноважень, які реалізують управлінські функції від імені держави. Саме на них покладено обов`язок своєчасного та повного проведення розрахунків із військовослужбовцем при виключенні його зі списків особового складу військової частини. Відтак невиплата належних сум у визначений законом строк свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Тобто, відхиляючи у задоволенні позову суд першої інстанції фактично звільнив орган державної влади від відповідальності за невиконання імперативної норми. Крім того, скаржник заявляє про помилковість висновків суду щодо того, що обов`язок щодо виплати додаткової винагороди виник лише з моменту видання наказу від 11.07.2025. Відповідачі Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 подали відзив на апеляційну скаргу, в яких просили залишити оскаржене рішення без змін, наголошуючи на обґрунтованості висновків рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 та 20.08.2023 під час виконання бойового завдання отримав поранення. Після цього, позивач проходив службу з 17.01.2024 по 03.06.2024 у В/ч НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні В/ч НОМЕР_2 . Позивач звернувся з рапортом від 21.04.2024 про виплату додаткової винагороди у зв`язку з перебування у відпустці для лікуванні у зв`язку з хворобою. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2025 № 83 «Про виплату додаткової винагороди за червень 2025 року» ОСОБА_2 було здійснено виплату додаткової винагороди за період лікування та період перебування у відпустці для лікування після поранення. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.06.2024 № 156 солдата ОСОБА_2 , робітника підсобного взводу забезпечення роти забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.05.2024 № № 668-РС переведено на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС-100915A. З 03.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, видано належні атестати та визнано таким, таким, що вибув до нового місця служби. 06.06.2024 відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 41-РС позивача було звільнено з військової служби, а 07.06.2024 виключено зі списків наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №

168. Уважаючи бездіяльність відповідачів щодо не вчасної виплати додаткової винагороди, позивач стверджує, що має право на нарахування й виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що і обумовило звернення до суду з цим позовом. Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України). Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. За змістом частини дев`ятої статті 1 «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 2232-XII) військовослужбовці - особи, які проходять військову службу. Частиною 4 статті 2 Закону України № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: - у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6 12 місяців; - у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку. Частиною 7 названої правової норми визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України (частина третя статті 24 Закону № 2232-XII) Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення). Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент видання наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.06.2024 № 41-РС) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частиною 2 названої правової норми у зазначеній редакції передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною 1 цієї статті. При цьому пунктом 40 розділу I Положення встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту. Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб. Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України. За правилами пункту 109 розділу IV Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця. Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.07.2024 по 18.07.2025. Вимоги позивача мотивовані тим, що на момент виключення зі списків особового складу (03.06.2024) відповідач не здійснив належний розрахунок, зокрема не виплатив додаткову грошову винагороду. Вказані суми були нараховані лише 18.07.2025. Тому у нього виникло право на компенсацію у вигляді середнього заробітку за період затримки з 07.07.2024 по 18.07.2025 на підставі частини першої статті 117 КЗпП України. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України. З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними. У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини 1 статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX. Відповідно до встановлених судом обставин справи, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.06.2024 № 156 ОСОБА_2 вибув до нового місця проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 В аспекті існуючих правовідносин, колегія суддів зауважує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Колегією суддів встановлено, що після виключення зі складу військової частини позивач продовжив проходити військову службу, отже він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження. Додатково суд зауважує, що наказ, на підставі якого ОСОБА_2 було здійснено виплату додаткової винагороди за період лікування та період перебування у відпустці для лікування після поранення, виданий 11.07.2025, а виплату проведено 11.07.2025. Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період, за який заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку, відповідного рішення командування про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди не існувало. Доказів того, що дії по виданню наказу, на підставі якого проведено зазначені виплати, саме 11.07.2025 визнані протиправними, матеріали справи не містять. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Fпеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.