Постанова 4856 № 240/16134/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/16134/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 14 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, і просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо невиплати з 01.01.2025 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХII, з врахуванням норм ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити з 01.01.2025 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, з врахуванням норм статті 45 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема зазначила, що вона є непрацюючим пенсіонером, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. Однак, відповідач з 01 січня 2025 року, на переконання позивача, протиправно припинив нарахування та виплату зазначеної доплати. Вважає, що при вирішенні спору судом безпідставно не була взята до уваги довідка Органу самоорганізації населення - Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів Коростенської міської ради Житомирської області від 17.03.2025 №12/c, яка підтверджує факт її проживання без реєстрації у період з 1965 по 1998 роки в зоні гарантованого добровільного відселення. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), перебуває на обліку у відповідача як непрацюючий пенсіонер та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Згідно Витягу з реєстру територіальної громади №2025/007729124 від 11.06.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована: з 06.03.1996 по 18.02.1998 - АДРЕСА_1 ; з 18.02.1998 по теперішній час (дата витягу 11.06.2025) - Житомирська обл., Коростенський р-н, м.Коростень, вул.Івана Котляревського,

53. Судом також досліджено копію паспорта позивача, в якому відмітки щодо реєстрації місця її проживання аналогічні тим, які містяться в Реєстрі територіальної громади. Місто Коростень Коростенського р-ну Житомирської обл. відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду Житомирського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 в адміністративній справі №240/13279/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 16.06.2022 нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, передбаченого статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року), в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим законом про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року. З 01 січня 2025 року доплата до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, позивачу не встановлена. Позивач вважає, що відповідач, починаючи з 01.01.2025 протиправно припинив їй виплату підвищення до пенсії, встановленого ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45. 04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України". Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015. Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Положеннями статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Також при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: - особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; - у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. Як установлено судом, у відповідності до вимог статті 45 Закону України №4059-ІХ, у порядку, визначеному Постановою №1524, відповідач перевірив відповідність позивача умовам, визначеним для проведення з 01 січня 2025 року нарахування та виплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. Так, у результаті звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у Єдиному державному демографічному реєстрі, відсутні дані про безперервне проживання позивача після 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення. В обґрунтування як позовних вимог, так і доводів апеляційної скарги, позивач посилається на довідку Органу самоорганізації населення - Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів Коростенської міської ради Житомирської області від 17.03.2025 №12/c, видану ОСОБА_1 в тому, що вона зареєстрована і дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 18.02.1998 по теперішній час. Згідно з наданим запитом затверджує те, що ОСОБА_1 фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , з 14.07.1965 по 06.03.1996; АДРЕСА_1 , з 06.03.1996 по 18.02.1998, про, що підтверджують сусіди. Акт від сусідів від 17.03.2025 №12/c додається. Довідка видана за місцем вимоги. Окрім того, позивачем до позовної заяви долучено архівний витяг №Г-42, виданий Архівним відділом Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області від 24.01.2025, про те, що в документальних матеріалах Коростенського військторгу-філії №8 УТ ПОК МО України /Військторг №83/ у наказах по особовому складу значиться: наказ №51/Л начальника віськторгу №83 від 01.07.1982 про прийняття ОСОБА_1 з 01.07.1982 ученицею швачки чоловічого цеху ательє №1 на строк навчання індивідуально-бригадним методом - 12 місяців та наказ №41/Л начальника віськторгу №83 від 06.05.1993 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за переведенням до Коростенського будинку-інтернату для ветеранів праці. Колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання визначення порядку внесення відомостей про місце проживання особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення для отримання відповідних доплат" № 263 від 07.03.2025 передбачено, що: 1) у разі відсутності в Єдиному державному демографічному реєстрі та відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відомостей про місце проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року особа може звернутися до органу реєстрації, надавши документи, які підтверджують реєстрацію її місця проживання (паспорт громадянина України у вигляді книжечки та/або будинкова книга), для внесення таких відомостей до реєстру відповідної територіальної громади з подальшим їх переданням до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби та Єдиного державного демографічного реєстру. З метою підтвердження факту внесення відомостей про місце проживання особа в установленому законодавством порядку може звернутися до органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг для отримання витягу з реєстру територіальної громади. У разі відсутності в особи документів, які підтверджують реєстрацію її місця проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року (паспорт громадянина України у вигляді книжечки та/або будинкова книга), особа може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за отриманням сканованих копій паспорта громадянина України у вигляді книжечки (у разі їх наявності в матеріалах пенсійної справи) з метою подання таких сканованих копій до відповідного органу реєстрації для внесення відомостей про період реєстрації до реєстру територіальної громади з подальшим їх переданням до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби та Єдиного державного демографічного реєстру; 2) у разі, коли у 2025 році Пенсійним фондом України уточнено факти, визначені підпунктом 1 цього пункту, органи Пенсійного фонду України встановлюють доплату, передбачену статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з 1 січня 2025 року; 3) довідка про період проживання на забруднених територіях, передбачена частиною третьою статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", видається органом реєстрації у формі витягу з реєстру територіальної громади. Колегія суддів наголошує, що належним доказом на підтвердження обставини про місце проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення є наявність відомостей в Єдиному державному демографічному реєстрі та відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби. Так, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2025 року у справі № 240/33396/23 також вказав, що інформація в Єдиному державному демографічному реєстрі відповідно до Закону № 1871-IX та Закону № 5492-VI є належним доказом зареєстрованого постійного місця проживання особи. Слід зазначити, що ст.45 Закону № 4059-IX від 19.11.2024 чітко передбачено необхідність підтвердження проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відтак, колегія суддів зазначає, що не приймаючи вказані докази на підтвердження постійного місце проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення як належні, суд першої інстанції обрунтовано виходив з того, що Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів Органу самоорганізації населення не відноситься ні до органів місцевого самоврядування, ні до Центру надання адміністративних послуг та не має, визначених Законом України "Про органи самоорганізації населення" від 11.07. 2001 №2625-III, повноважень щодо видачі вказаних Довідки та Акту. Вказаний архівний витяг №Г-42 не є доказом фактичного проживання позивача у вказаний період у зоні гарантованого добровільного відселення та не спростовує відсутність інформації про постійне місце проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення як того вимагає положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Варто звернути увагу, що позивач не позбавлена права звернутися до органу реєстрації, надавши документи, які підтверджують реєстрацію її місця проживання (зокрема паспорт громадянина України, відомості з погосподарської книги тощо), для внесення таких відомостей до реєстру відповідної територіальної громади з подальшим їх переданням до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби та Єдиного державного демографічного реєстру. Колегія суддів також вважає необгрунтованим посилання апелянта на положення п.7 ч.2.1 Розділу ІІ Порядку №22-1, оскільки вказаний Порядок не урегульовує спірні правовідносини. Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що належних і достатніх доказів безперервного проживання позивача з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, чи після 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять. При цьому, колегія суддів враховує, що ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду справи позивачем не надано інших доказів постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення за вказаний період. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач правомірно припинив виплату доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.