Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/806/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/806/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович Суддя-доповідач - Сушко О.О. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 . Згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон позивач взятий на постійний консульський облік в Посольстві України в Латвійській республіці від 26.01.2023 р. Згідно довідки ВЛК від 22.01.2025 р. солдата запасу позивача визнано придатним до військової служби. Згідно наказу від 22.01.2025 року №22 позивача призвано на військову службу під час мобілізації. Витягом з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 23.01.2023 позивача зараховано до списків відповідача. Згідно довідки про продовження іноземцем навчання в Закладі вищої освіти на денній (очній) формі навчання від 30.01.2025 позивач є студентом денної форми навчання першого рівня вищої освіти. Передбачений термін завершення навчання 30 вересня 2026 року. Згідно довідки від 24.02.2025 р. виданої церквою Адвендистів Сьомого дня позивач є священнослужителем на посаді пресвітер та відповідальний за молодіжне служіння у м. Чернівці. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб який діє на даний час. Правові засади мобілізації в Україні визначає Закон №3543-XII. Загальна мобілізація проводиться одночасно по всій території держави та охоплює органи влади, Збройні Сили, інші військові формування, підприємства та громадян. Рішення про її запровадження ухвалює Президент України, який визначає порядок, обсяги і строки, а оголошення здійснюється через засоби масової інформації. Після оголошення мобілізації громадянам, які перебувають на військовому обліку, забороняється змінювати місце проживання без відповідного дозволу. Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Закон №2232-XII визначає, що військовий обов`язок охоплює підготовку до служби, військовий облік, приписку, призов або контрактну службу, проходження служби, перебування в запасі та резерві.У частині 5 статті 1 Закону №2232 зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Стаття 37 Закону №2232-XII регулює порядок взяття, зняття та виключення з військового обліку. Військовозобов`язані стають на облік у ТЦК та СП або відповідних органах СБУ чи СЗР при прибутті на нове місце проживання в Україні або з-за кордону. Після переїзду вони зобов`язані протягом семи днів стати на облік, а перед вибуттям знятися з нього. Облік може здійснюватися також через електронні державні системи. У військовий час виїзд з місця проживання можливий лише з дозволу відповідних органів. Зняття з обліку здійснюється, зокрема, у разі виїзду за кордон на строк понад три місяці, а виключення з обліку відбувається на підставах, визначених законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" Кабінет Міністрів України, затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487). Згідно пункту 1 Порядку № 1487, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації). Пункт 22 Порядку визначає, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". У відповідності до пункту 52 Порядку закордонні дипломатичні установи України: інформують громадян, які перебувають на тимчасовому консульському обліку та досягли призовного віку і не мають відстрочки або не звільнені від призову на строкову військову службу, про початок чергового призову громадян України на строкову військову службу; сприяють поверненню військовозобов`язаних та резервістів в Україну в разі проведення мобілізації та у воєнний час (в особливий період); повідомляють у семиденний строк з дня взяття на консульський облік або зняття з нього про призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, підрозділам Служби зовнішньої розвідки за місцем перебування їх на військовому обліку; ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку, за списком (додаток 15). Список зберігається в закордонній дипломатичної установі України протягом п`яти років. Порядок військового обліку визначає, що дипломатичні та консульські установи України повідомляють ТЦК про взяття або зняття громадян з консульського обліку та ведуть облік призовників і військовозобов`язаних, які перебувають за кордоном. Зняття з військового обліку у разі виїзду за кордон понад три місяці здійснюється особисто в ТЦК або відповідних органах за наявності підтвердних документів, тоді як при виїзді до трьох місяців з обліку не знімають. Взяття, зняття та виключення з обліку відбувається, як правило, особисто за наявності паспорта та військово-облікових документів, а ТЦК та інші уповноважені органи ведуть облік і вносять відповідні відмітки. Громадяни зобов`язані перебувати на обліку та особисто звертатися для його оновлення у випадках виїзду за кордон чи зміни місця проживання. З наведеного слід дійти висновку, що законодавець виокремлює поняття "зняття з військового обліку" та "виключення з військового обліку", при цьому, при знятті з військового обліку, Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. У зв`язку з викладеним, доводи позивача щодо визнання протиправними дії відповідача щодо взяття на військовий облік та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є необґрунтованими з підстав викладених вище. Окрім того, не заслуговує уваги доводи позивача щодо неврахування відповідачем-1 п.1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а також те що останній є членом церкви Адвентистів Сьомого Дня та являється священнослужителем на посаді пресвітера, з огляду на наступне. Стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII визначає категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації (мають відстрочку). До них належать, зокрема: заброньовані працівники; особи з інвалідністю або тимчасово непридатні; багатодітні батьки та особи, які утримують дітей за визначених умов; опікуни, піклувальники та особи, що здійснюють догляд за хворими або недієздатними; батьки дітей з інвалідністю або тяжкими захворюваннями; особи, які мають на утриманні осіб з інвалідністю; деякі державні службовці, посадові особи та працівники критично важливих органів; народні депутати, судді та інші визначені законом категорії. Також відстрочка може надаватися іншим особам у випадках, передбачених законом. Частина 3 статті 23 Закону №3543-XII визначає категорії осіб, які не підлягають призову під час мобілізації. До них належать здобувачі освіти денної або дуальної форми (у разі продовження вищого рівня освіти), докторанти та інтерни; науково-педагогічні й педагогічні працівники, які працюють за основним місцем роботи не менше ніж на 0,75 ставки; особи, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти під час АТО, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони або під час відсічі збройної агресії; а також члени сімей осіб, яким посмертно присвоєно звання Героя України за події Революції Гідності. Особи, зазначені у пунктах 1-5 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов`язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані з числа громадян, які проходили військову службу та були звільнені зі служби у запас у зв`язку із звільненням з полону. Такі особи можуть бути призвані на військову службу за їх згодою. Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. З аналізу вищезазначених норм слідує, що Законом №3543-XII визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення. В ході розгляду справи з наявних у ній матеріалів як встановлено, що позивач вважає, що він як священнослужитель та як студент має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 24 ч. 1 та п. 1 ч.3 статті 23 Закону №3543-XII. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), серед іншого визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки. Відповідно до пунктів 56 та 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Для розгляду питань щодо надання відстрочки від призову при районних (міських) ТЦК та СП створюються спеціальні комісії. Їх очолює керівник ТЦК, а до складу входять представники місцевих органів влади та відповідних сфер (освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, служб у справах дітей і ЦНАП). Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних документів відповідачу-1, щодо доказів звернення з заявою про надання відстрочки. Конституція України гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає можливість сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. Це право може бути обмежене лише законом в інтересах громадського порядку, здоров`я, моралі або прав інших осіб. Водночас ніхто не може бути звільнений від виконання обов`язків перед державою з релігійних мотивів, але у випадку конфлікту з переконаннями передбачена можливість альтернативної (невійськової) служби. Аналогічні гарантії містяться в міжнародних актах, зокрема Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Європейській конвенції з прав людини, які також допускають обмеження цього права лише у визначених законом і необхідних для суспільства випадках. Як зазначає Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі №601/2491/22 право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації. Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни. Верховний Суд зазначає, що призов на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що особа буде зобов`язана брати до рук зброю, адже з огляду на її релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби вона може бути задіяна в ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї. Зі змісту довідки ВЛК № 22/520 від 22.01.2025 вбачається, що на підставі статті 57 В графи ІІ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби його визнано придатним до військової служби. Позивач зазначає, що його примусово доставили до відповідача-1 та що проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) відбулося з порушенням законодавства, однак належних доказів на підтвердження цих тверджень до суду не надано. Також посилання позивача на стан здоров`я, оскільки у разі незгоди з висновком ВЛК він мав право оскаржити його до ВЛК вищого рівня або Центральної військово-лікарської комісії, чим не скористався. Зазначена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №806/526/16, яка в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення цього спору. Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 року у справі № 810/5009/18 зазначив, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.