Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/7943/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/7943/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 26.02.2026 позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 113 рішення Міністерства оборони України в частині застосування для розрахунку одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 12 січня 2023 року ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ №406277 від 12 січня 2023 року, прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2009 року, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питання, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12 січня 2024 року №1-975. Також, позивач просив зобов`язати Міністерство оборони України перерахувати виплачену допомогу у 300-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2023 року. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи за їх участі, та положення ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначив, що предметом спору в межах справи є визнання протиправним та скасування пункту 113 рішення Міністерства оборони України в частині застосування для розрахунку одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 12 січня 2023 року ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ №406277 від 12 січня 2023 року, прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2009 року, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питання, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12 січня 2024 року №1-975. При цьому, кошти в сумі 200700,00 грн були перераховані позивачу 13 лютого 2024 року, що підтверджується Довідкою про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів Акціонерного товариства «Приват банк» від 21 березня 2026 року, що давало можливість позивачу засумніватися в правильності обрахунку допомоги. Після цього, листом військової частини НОМЕР_1 від 17 квітня 2024 року №133/3439 позивача повідомлено про прийняте відповідачем рішення та порядок розрахунку суми, що була виплачена позивачу. Отже, вже станом на таку дату позивачу було достеменно відомо про суму (розмір) допомоги, яка йому фактично виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975. При цьому, посилання позивача на те, що Військова частина НОМЕР_1 не є тим органом, який може звітувати про розмір розрахунків, не змінює факту того, що позивач знав про розмір виплаченої допомоги ще з лютого 2024 року. Отже, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів до моменту отримання листа від 22 січня 2026 року. Позивач жодним чином не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення своїх прав одразу після отримання суми допомоги (13 лютого 2024 року), адже саме в цю дату він були обізнані про розмір виплаченої допомоги, а відтак, мав усвідомлювати можливість порушення права на отримання допомоги у визначеному ним у позові розмірі. Суд першої інстанції зазначив, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду з позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. У розглядуваному випадку позивач дізнався / повинен був дізнатися про порушення його прав та інтересів саме після отримання суми допомоги 13 лютого 2024 року, натомість з цієї дати не вживав жодних активних заходів щодо звернення до суду з позовом в установлені законодавством строки, а також не звертався до відповідача з вимогами про отримання відповідної інформації. Тому, суд першої інстанції вважає, що підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду з позовом поважними відсутні. Разом з цим, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позову без розгляду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В свою чергу, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання протиправним та скасування пункту 113 рішення Міністерства оборони України від 12 січня 2024 року №1/975. В межах даного спору, позивач звернувся до суду через свого представника 26.02.2026 (засобами поштового зв`язку). Разом з цим, колегія суддів зауважує, що п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Відповідно до п.14 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати. З огляду на зазначені положення законодавства встановлено, що Міністерство оборони України як розпорядник коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні. З огляду на вказане, позивач, реалізовуючи право на звернення з відповідною заявою, фактично про порушення свого права повинен був дізнатися розраховуючи на встановлені законодавством строки розгляду такої заяви та/або з моменту отримання відповідних коштів на свій рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати. Отримання відповіді на запит позивача лише в січні 2026 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі № 800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Порушення прав, свобод чи інтересів особи це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Отже, в даному випадку слід надавати оцінку саме тому моменту, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким моментом в даних правовідносинах як місячний строк з моменту після надходження належних документів, так і момент виплати ОГД. Крім того, звернення позивача до суду в термін понад два роки, з моменту прийняття оскаржуваного рішення та отримання відповідних коштів, не свідчить про виконання позивачем добросовісно його процесуальних обов`язків. Разом з цим, суд зазначає, що згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як зазначив Верховний Суд в схожих правовідносинах, а саме в постанові від 23.01.2025 справа №320/48164/23: "21. Оцінюючи ці доводи, Суд погоджується з мотивами судових рішень. Відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою) відповідач мав розглянути заяву упродовж місячного строку та письмово повідомити позивачку про мотиви повернення документів на доопрацювання.

22. Водночас законодавство не встановлює, що таке повідомлення має бути надіслано рекомендованим листом або в інший спосіб, який передбачає спеціальну фіксацію його направлення чи вручення адресату.

23. Суди дійшли правильного висновку про те, що позивачка, вступаючи в адміністративні відносини з Міноборони, мала враховувати встановлений законом місячний строк розгляду заяви. З огляду на це, позивачка про порушення свого права повинна була дізнатися наступного дня після закінчення встановленого законом строку розгляду її заяви. При цьому, отримання представником позивача спірного рішення відповідача у відповідь на його адвокатський запит лише 09.11.2023 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку." Також, колегія суддів зауважує, що відповідачем надано до суду копію супровідного від 17.04.2024 №133/3439 про направлення позивачу інформації щодо прийнятого рішення від 12 січня 2024 року №1/975, методики обрахунку ОГД та суми виплати. Щодо доводів апелянта, що особа не знала про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований, колегія суддів зауважує, що законодавець визначає прожитковий мінімуму на відповідний рік законом України Про державний бюджет на цей рік. В свою чергу, кількість прожиткових мінімумів відповідно групи чи відсотку втрати працездатності визначена постановою КМ України, яка також є загальнодоступною і була відома позивачу при його зверненні з заявою про виплату ОГД. З урахуванням вказаного доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в даній частині. На підставі наведеного доводи апелянта не знаходять свого підтвердження, а колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку на звернення до суду з відповідним адміністративним позовом. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. На підставі вказаного суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.