Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/19448/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 р. Справа № 520/19448/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 (головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О.) у справі №520/19448/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому, з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 про роз`єднання у самостійні провадження позовних вимог, заявлених у справі № 520/19448/25, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 14.10.2023 по 08.08.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 14.10.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 08.08.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 позов задоволено. Відповідач, Військова частина НОМЕР_3 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати таке рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог скарги зазначає, що грошове забезпечення позивача за період з 14.10.2023 по 08.08.2024 розраховане відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481), якою передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховувалися виходячи із встановленого розміру 1762 грн. та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704). Вважає, що грошове забезпечення нараховувалися та виплачувалися позивачу військовою частиною відповідно до норм чинного законодавства України, а тому підстав для перерахунку основних та додаткових видів грошового забезпечення не має. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 залучено Військову частину НОМЕР_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі по справі. На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач у період з 14.10.2023 по 08.08.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . На день звільнення з військової служби відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошового забезпечення за період з 14.10.2023 по 08.08.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року. Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено порушення його прав щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення у належному розмірі, звернувся з позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 14.10.2023 по 08.08.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Пунктом 6 постанови № 103, внесено зміни до постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови №704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Отже, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року. Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Таким чином, з дня набрання чинності постановою №481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1 762,00 грн. Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України №481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним п.2 постанови Кабінету Міністрів України №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами п.2 постанови Кабінету Міністрів України №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22). Таким чином, п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік і становить 2 684 00 грн.; станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік і становить 3 028 00 грн. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що в спірний період (14.10.2023 по 08.08.2024) грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року за Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік. Наведене вище також відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування у даній справі. Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення позивача у період з 14.10.2023 по 08.08.2024 обчислене відповідачем без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до його виплати в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права ОСОБА_1 на належне грошове забезпечення. Належних доказів на спростування наведеного вище відповідачем не надано до суду. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що грошове забезпечення позивача за спірний період розраховане відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481), а тому відсутні підстави для перерахунку основних та додаткових видів грошового забезпечення, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, у т.ч. правовій позиції Верховного Суду, викладеній у вже згаданій вище справі №520/5814/24. Таким чином, в спірний період посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за вищевказаний період мав визначатися відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі. Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/19448/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова