Постанова Київський апеляційний суд № 753/14975/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/14975/25 Головуючий у І інстанції - Шаповалова К.В. апеляційне провадження №22-ц/824/7410/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- установив: У липні 2025 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування вимог позову зазначало, що воно надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку та є споживачами зазначених вище послуг. У зв`язку із несплатою відповідачами коштів за отримані послуги, у них виникла заборгованість, яка разом із 3% річних, інфляційними втратами та пенею складає 63873,88 грн. Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 63873,88 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість: -за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 19680,27 грн., інфляційну складову у розмірі 3411,42 грн. та 3% від суми боргу - 831,17 грн.; -за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1239,34 грн., інфляційну складову у розмірі 33,80 грн. та 3% від суми боргу - 10,63 грн., пеню - 12,93 грн.; -за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги постачання гарячої води у розмірі 32138,18 грн, інфляційну складову у розмірі 4249,14 грн. та 3% від суми боргу - 994,03 грн., пеню - 1209,43 грн.; -за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 39,89 грн.; -за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 23,65 грн. Разом складає 63873,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір в сумі 3028 грн., а саме - по 1514 грн. з кожного. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_1 звернулися до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначали, що суд першої інстанції не встановив чи є вони (відповідачі) власниками або співвласниками квартири, або за згодою власника є інша особа, яка користується квартирою та отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб. В оскаржуваному рішенні не встановлено власників житла за адресою: АДРЕСА_3 . Також, не з`ясовано ким або від імені кого укладено відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг. Розміщення позивачем повідомлення у газеті «Хрещатик» №111 (4511) про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та змісту договору не свідчить про наявність договірних відносин між ними та позивачем. Просили суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку №1 та додатку №2 до цього договору. Тобто, з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго». З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, КП ««Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Будинок АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 та є споживачами вищезгаданих послуг. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі у період з травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року не сплачували кошти за послуги з централізованого постачання гарячої води, внаслідок чого у них утворилася заборгованість у розмірі 19680,27 грн. Також, починаючи з 01 листопада 2021 року, не належним чином сплачували кошти за надані їм послуги: з постачання теплової енергії, внаслідок чого у них утворилася заборгованість у розмірі 1239,34 грн., за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 32138,18 грн., а також: заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії - 39,89 грн. та за абонентське обслуговування за постачання гарячої води - 23,65 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ним встановлено факт порушення прав позивача, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води у період з травня 2018 року по кінець жовтня 2021 року, та починаючи з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, абонентське обслуговування за постачання теплової енергії, за абонентське обслуговування за постачання гарячої води, а також 3% річних від сум боргу, їх інфляційної складової та пені нарахованої у зв`язку із простроченням сплати боргу в загальному розмірі 63873,88 грн. є законними і обґрунтованими. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові відносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630. Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, Постановою КМУ від 11.12.2019 №1182 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» (далі-постанова Кабінету Міністрів України» від 11.12.2019 №1182) та Постанова КМУ від 21.08.2019 №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830). Вказані Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності з 10 грудня 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Таке за змістом положення містила ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону чинної до 10 грудня 2017 року. Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо-будинкових систем теплопостачання. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Уразі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до п. 8 Правил, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Відповідно до п. 11 вищезазначених Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загально-будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. Відповідно до норм ЦК України встановлено, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним. Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої воли свідчить про надання послуг позивача. Відповідачі від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі №917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Частинами 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Звертаючись з позовом, позивач просив стягнути з солідарно відповідачів суму заборгованості: за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 19680,27 грн., інфляційну складову у розмірі 3411,42 грн. та 3% від суми боргу - 831,17 грн.; за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1239,34 грн., інфляційну складову у розмірі 33,80 грн. та 3% від суми боргу - 10,63 грн., пеню - 12,93 грн.; за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги постачання гарячої води у розмірі 32138,18 грн., інфляційну складову у розмірі 4249,14 грн. та 3% від суми боргу - 994,03 грн., пеню - 1209,43 грн.; за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 39,89 грн.; за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 23,65 грн. Матеріали справи свідчать, що позивачем в обґрунтування заявлених вимог разом з позовною заявою було надано суду розгорнуті (детальні) розрахунки заборгованості, зокрема, за надання теплової енергії; за постачання гарячої води; за абонентське обслуговування з теплової енергії; за абонентське обслуговування з гарячої води. Розрахунок заборгованості на послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води було здійснено позивачем за тарифами, які закріплені Розпорядженнями КМДА, інформація про які є загальнодоступною та загальновідомим фактом, офіційно опублікована. Отже, суду надані достатні та належні докази на підтвердження наявності та розміру заборгованості. Розрахунки заборгованості, подані стороною позивача, відповідачами не спростовані ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій. Відповідачі, як особи, місце проживання яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , не звертались до КП «Київтеплоенерго» щодо документального оформлення факту їх не проживання в квартирі, не користування послугами, а як наслідок оформлення звільнення від оплати комунальних послуг, також відповідачі не знімались з реєстрації у вказаній квартирі протягом спірного періоду. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не було укладено договору про надання житлово-комунальних послуг, оскільки сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, які відповідачі отримали, а, відтак, мають оплатити їх надання. Такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року (справа №6-3193св18). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звернувшись з апеляційною скаргою, відповідачі стверджують, що не є споживачами послуг, що надає позивач, оскільки суд першої інстанції не встановив чи є відповідачі власниками або співвласниками квартири, або за згодою власника є інша особа, яка користується квартирою та отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб, тобто в оскаржуваному рішенні не встановлено власників житла за адресою: АДРЕСА_3 . На таке твердження апелянтів колегія суддів зазначає наступне. Так, як вже було зазначено судом, згідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 з 05.03.1996 року по теперішній час. Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг декларування та реєстрації місця проживання в Україні» №1871-IХ від 05.11.2021 витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу. Відповідно до ч. 12 п. 1 Закону України № 1871-IХ від 05.11.2021, реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи. Пунктом 1 ст. 4 Закону України вищенаведеного закону, визначено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Відповідно до п. 11 ч. 2 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна» та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Отже, зважаючи на наведене, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо тієї обставини, що відповідачі не є споживачами послуг, а отже у них відсутній обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг, що надає позивач. На твердження апелянтів, що у кв. АДРЕСА_4 є інші особи, які за згодою власника користуються квартирою та отримують житлово-комунальні послуги для власних потреб, слід зазначити наступне. Згідно ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відповідно до якої дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачами усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України). Зважаючи на наведене, позивач, який стягує заборгованість за житлово-комунальні послуги, має право самостійно вибрати відповідача з числа повнолітніх зареєстрованих осіб, а відповідач виконавши солідарний обов`язок щодо сплати боргу, вправі пред`явити регресну вимогу до інших зареєстрованих осіб. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі звертались до позивача та інформували щодо свого місця проживання, про фактичну кількість проживаючих осіб протягом періоду, за який позивачем стягується заборгованість. Не додано таких доказів і до апеляційної скарги. Інших доводів, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба