Постанова Київський апеляційний суд № 756/17644/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 756/17644/25 Головуючий у суді І інстанції: Андрейчук Т.В. провадження №22-ц/824/8362/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Нежури В.А., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року позивач АТ «Сенс Банк» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 23 липня 2020 року між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту №501257314, відповідно до умов якої відповідачці було надано кредит у сумі 100196,85 грн строком на 60 місяців. Процентна ставка - 13,99 % річних. Кінцевий термін повернення кредиту - 23 липня 2025 року. Комісія за обслуговування кредиту - 2,1 % від суми кредиту. Відповідачка належним чином не виконувала зобов`язання, взяті на себе за угодою про надання споживчого кредиту від 23 липня 2020 року № 501257314, допустила заборгованість у сумі 124 200,65 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у сумі 76 658,10 грн, проценти за користування кредитом у сумі 13 806,33 грн, комісія у сумі 33 736,22 грн. За таких обставин позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту від 23 липня 2020 року № 501257314 у сумі 124200,65 грн, а також присудити з неї судовий збір у сумі 2422,40 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту від 23 липня 2020 року № 501257314 у сумі 121 200 грн 65 коп., що складається з заборгованості за кредитом у сумі 76 658 грн 10 коп., процентів за користування кредитом у сумі 10 806 грн 33 коп., комісії у сумі 33 736 грн 22 коп.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у сумі 2363 грн 89 коп.. Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити АТ «Сенс Банк» у задоволенні позовних вимог повністю. Також просила дослідити повторно та врахувати подані відповідачкою докази про розстрочення заборгованості та сплати нею коштів позивачу 20.01.2026 року, які не були враховані судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що у відзиві на позовну заяву відповідачка повідомляла суд першої інстанції про те, що звернулась до позивача із заявою від 08.12.2025 року про розстрочення кредитної заборгованості та надала суду відповідні докази із відзивом. Розстрочення заборгованості свідчить про зміну строку виконання зобов`язання, який ще не настав, а тому стягнення судом з відповідача коштів у якості заборгованості, якої насправді не існує, є протиправним. Отже, суд першої інстанції безпідставно не взяв ці докази до уваги і не надав їм жодної правової оцінки у рішенні суду, чим порушив вимоги ст.ст.89, 263 530 ЦК України та прийняв протиправне рішення по суті спору. Також у відзиві відповдіачка зазначала про те, що відповідно до ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Просила суд першої інстанції у відзиві відповідно до ч.5 ст. 211 ЦПК України сприяти примиренню сторін, для чого відкласти вирішення справи по суті для розгляду АТ «Сенс Банк» заяви відповдіачки від 08.12.2025 року про розстрочення виконання грошового зобов`язання та для врегулювання спору між сторонами у позасудовому порядку. Однак, судом першої інстанції були порушені вимоги процесуального закону із ч.5 ст. 211 ЦПК України сприяти примиренню сторін, що призвело до ухвалення судом незаконного рішення по справі. Крім того, 23 січня 2026 року відповідачкою було подано до суду через «Електронний суд» клопотання про приєднання нових доказів, а саме квитанцію від 20.01.2026 року про погашення боргу перед позивачем на суму 9500 грн. Станом на дату подачі вказаного клопотання від 23.01.2026 року рішення суду першої інстанції від 22.01.2026 в «Електронному суді» не було зареєстровано, воно було внесене судом першої інстанції, пізніше о 16 год. 05 хв. 23 січня 2026 року. У зв`язку з цим поданий відповідачкою до суду першої інстанції доказ про часткове погашення боргу 20.01.2026 року не був взятий судом до уваги, та суд безпідставно стягнув кошти в сумі 121200,65 грн, які належало зменшити на суму погашеного мною боргу позивачу в розмірі 9500 грн. Також відповідачка посилалась в апеляційній скарзі на те, що позивач 29.10.2025 року подав позов до суду про стягнення з неї заборгованості без врахування її платежу від 29.08.2025 року. Після цього, позивач також не подавав до суду жодної заяви про зменшення позовних вимог до відповідачки після сплати нею позивачу коштів на погашення заборгованості згідно платіжних документів від 28.11.2025 року, від 19.12.2025 року, від 20.01.2026 року. Позивач також не подав до суду відповідь на заяву відповідача від 08.12.2025 про розстрочення заборгованості за кредитним договором. Тому на переконання відповідачки, саме позивач повинен нести всі негативні наслідки від такої недобросовісної поведінки по відношенню до суду та відповідача у виді скасування судового рішення повністю та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що після пред`явлення позову відповідачка на погашення заборгованості сплатила грошові кошти у розмірі 3000,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 29 серпня 2025 року № 888849, від 28 листопада 2025 року № 22169374, від 19 грудня 2025 року № 22204903. З огляду на це, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту від 23 липня 2020 року № 501257314 у сумі 121200,65 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у сумі 76658,10 грн, проценти за користування кредитом у сумі 10806,33 грн (13806,33 грн - 3000,00 грн = 10806,33 грн), комісія у сумі 33736,22 грн. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору ж умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Встановлено, що 23.07.2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом акцептування відповідачем оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501257314 (а.с. 18). У вказаній оферті визначено умови споживчого кредиту: тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту - 100 196,85 грн; процентна ставка, % річних - 13,99 % (тип ставки - фіксована); строк кредиту - 60 місяців. Підписанням оферти клієнт надав згоду банку на передачу до кредитного реєстру Національного банку України інформації у випадках, обсязі, строки та у порядку, передбачених чинним законодавством України, а також беззаперечно підтвердив, що попередньо ознайомлений, у тому числі, у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №501257314 від 23.07.2020 року станом на 20.08.2025 року за відповідачкою обліковується заборгованість у загальному розмірі 124 200 грн 65 коп., з яких: 76 658 грн 10 коп. - заборгованість за кредитом, 13 806 грн 33 коп. - заборгованість за відсотками, 33 736 грн 22 коп. - заборгованість по комісії. Останній платіж з кредитом, згідно з розрахунком, відповідачка здійснила 23.08.2024 року (а.с. 27-27 зворот). На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами відповідачкою, представником позивача до позовної заяви було додано виписку по особовим рахункам відповідачки за період з 23.07.2020 року по 20.08.2025 року, а також меморіальний ордер № 1129317 від 23.07.2020 року, який підтверджується надання відповідачці гроошвих коштів у розмірі 100 196,85 грн (а.с. 12-16, 17). Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що вбачається із виписки по рахунку з кредитною карткою, що у свою чергу підтверджує факт укладення кредитного договору. Згідно з витягом з державного реєстру банків, 01.12.2022 року Національний банк України вніс запис до Державного реєстру банків щодо зміни найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (скорочене найменування - АТ «АЛЬФА БАНК») на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (скорочене найменування - АТ «СЕНС БАНК»). 23.07.2020 року на адресу позичальника позивачем було направлено досудовому вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, однак доказів виконання вказаної вимоги відповідачкою матеріали справи не містять (а.с. 8). З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, з урахування часткового погашення відповідачкою заборгованості після пред`явлення позову на суму 3000 грн, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки фактично отримані та використані відповідачкою кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, у зв`язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, та сплати відсотків та комісії. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував те, що у відзиві на позовну заяву відповідачки повідомила суд про те, що звернулась до позивача із завяою від 08.12.2025 року про розстрочення кредитної заборгованості та просила відкласти вирішення справи з метою примирення сторін, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідачкою окрім самої заяви адресованої позивача про реструктуризацію боргу, не було надано доказів безпосередньо її направленню останньому. Крім того у матеріалах справи відсутні будь-які докази від дати заяви про реструктуризацію - 08.12.2025 року до моменту ухвалення судом рішення (22.01.2026 року), які б підтвердили факт проведення стягувачем АТ «Сенс Банк» реструктуризації зобов`язань за кредитним договором №501257314 від 23.07.2020 року. Доводи апеляційної скарги про те, що 23.01.2026 року відповідачкою було подано до суду першої інстанції через «Електронний суд» клопотання про приєднання нових доказів, а саме квитанції від 20.01.2026 року про погашення боргу перед позивачем на суму 9500 грн, суд апеляційної інстанції відхиляє, такі докази були подані після ухвалення рішення суду, а тому не могли бути прийняті судом першої інстанції до уваги. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані відповідачкою обставини не є підставою для скасування рішення суду, оскільки судовим рішенням стягнуто заборгованість станом на 20.08.2025 року, а часткове погашення заборгованості згідно наданих ОСОБА_1 доказів (квитанції) мало місце 20.01.2026 року на суму 9500,00 грн. Суд апеляційної інстанції наголошує, що часткове погашення заборгованості, що мало місце після визначеної АТ «Сенс Банк» кредитної заборгованості станом на 20.08.2025 року і пред`явленої у позовній заяві та після ухвалення судового рішення, не має наслідком скасування рішення суду. Здійснене боржником часткове погашення заборгованості підлягає зарахуванню на стадії виконання судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Щодо судових витрат. Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «08» червня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді В.А. Нежура С.Г. Музичко