Постанова Київський апеляційний суд № 760/25957/24

справа № 760/25957/24 провадження № 22-ц/824/4358/2026 головуючий у суді І інстанції Ішуніна Л.М. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування, витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, що існувало до порушення, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та відновлення становища, що існувало до порушення. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року вказаний позов залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, разом з цим, позивачу роз`яснено, що в разі невиконання ухвали суду позовна заява буде залишена без розгляду. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року залишено без розгляду позовну заяву з уточненими позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування, витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, що існувало до порушення. Не погоджуючись із указаною ухвалою адвокат Кузнецов Ілля Сергійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки, встановлені ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху від 28.05.2025 року, а саме не сплачено судовий збір за вимогу майнового характеру про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому судом встановлено наявність підстав для залишення позову без розгляду. Однак з такими висновками суду першої інстанції представник апелянта не погоджується. Зазначав, що суть позовних вимог полягає не у поверненні квартири у власність позивача ОСОБА_7 , а повернення назад у власність відповідачів відчуженої за фраудаторними правочинами квартири на користь свого сина, а в подальшому сином на користь іншої особи ОСОБА_8 для єдиної мети - уникнення звернення стягнення на неї для повернення боргів позивачу, які остаточно присуджені. 15.10.2025 року у справі № 760/6547/17 Верховним Судом відмовлено у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12.02.2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 грошових коштів. Отже наразі позивач прагне через визнання недійсним фраудаторного договору дарування відносити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення за відповідачами спільної часткової власності на цю квартиру, щоб була можливість звернути на неї стягнення за запозичені і вже присуджені борги у іншій справі. І в даній справі мова йде не про повернення у попередню власність власного майна позивача, суть взагалі є не у визнанні за позивачем майнових прав на спірну квартиру. Зауважував, що вимога про витребування майна є наслідком недійсності договору, за яким право власності на подароване майно не повинно було перейти, і тому його слід витребувати від особи, яка не повинна була на нього набувати власність. Таким чином, вимога про витребування майна є складовою способу захисту порушених прав позивача, проміжним етапом для відновлення становища, що існувало до порушення, така вимога не носить майнового характеру, а тому сплата судового збору у розмірі 968,96 грн відповідає вимогам чинного законодавства. 16 березня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Срібного В.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні призначеному на 14 квітня 2026 року Кузнецов І.С. в інтересах ОСОБА_1 просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Представник ОСОБА_2 - Срібний В.А. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування та відновлення становища, що існувало до порушення. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін. 16 грудня 2024 стороною позивача подано до суду заяву про зміну складу відповідачів і уточнення позовних вимог, в якій просив залучити до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 та розглядати справу в межах таких вимог: визнати недійсним договір дарування; витребувати майно з чужого незаконного володіння; відновити становище, яке існувало до порушення. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова І. С. про уточнення позовних вимог. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 . Разом з тим, дослідивши матеріали справи, судом, після прийняття заяви про уточнення позовних вимог до розгляду, судом першої інстанції було встановлено, що позов, з урахуванням цієї заяви, подано без додержання вимог, визначених статтями 175, 177 ЦПК України, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір за вимогу майнового характеру про витребування майна з чужого незаконного володіння, що була заявлена при уточненні позовних вимог. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року вказаний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали. Крім того, позивачу було роз`яснено, що в разі невиконання ухвали суду позовна заява буде залишена без розгляду. 14 липня 2025 року представником позивача було подано до суду заяву про усунення недоліків, в якій він зазначив, що вимога про витребування майна є наслідком недійсності договору, за яким право власності на подароване майно не повинно було перейти, і тому його слід витребувати від особи, яка не повинна була на нього набувати власність. Вважає, що належним способом захисту для відновлення порушених прав позивача є спочатку визнання недійсним фраудаторного договору дарування, надалі витребування майна з чужого незаконного володіння у особи, до якої перейшло майно та остаточне повернення становища відповідачів в первісний стан шляхом повернення майна у їх власність. При цьому, зауважив, що стороною позивача не ставиться питання про повернення у попередню власність власного майна, визнання за позивачем права власності на спірну квартиру. Враховуючи викладене, вважає, що вимога про витребування майна є складовою способу захисту порушених прав позивача, проміжним етапом для відновлення становища, що існувало до порушення, тому наполягає на тому, що з огляду на обставини справи така вимога не носить майнового характеру, а тому сплата судового збору у розмірі 968,96 грн відповідає вимогам чинного законодавства. Просив продовжити розгляд справи. Залишаючи без розгляду позов з уточненими позовними вимогами від 16 грудня 2024 року, суд виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки, встановлені ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху від 28 травня 2025 року, ним не сплачено судовий збір за вимогу майнового характеру про витребування майна з чужого незаконного володіння. Разом з тим, суд не вбачав підстав для залишення без розгляду заяви про зміну складу відповідачів, оскільки судом було встановлено, що вирішення спору в межах вимог, заявлених у первісній позовній заяві, враховуючи факт перереєстрації права власності одразу після відкриття провадження на ОСОБА_5 , стосуватиметься її прав також. Крім того, підставами для залишення без руху слугувало саме те, що позивачем не сплачено судовий збір у відповідному розмірі, будь-яких недоліків щодо визначення складу сторін по справі судом встановлено не було. Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що недоліки позову не усунуті, а саме, не сплачено судовий збір, суд дійшов висновку про залишення позову з уточненими позовними вимогами від 16 грудня 2024 року без розгляду. Відповідно до п.п. 3 ч.3 ст.175 ЦПК України в позовній заяві зазначається ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Згідно із п.п.2, 9 ч. 1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості. Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Суд першої інстанції лишаючи позовну заяву без руху зазначав, що як вбачається зі змісту позовних вимог в уточненій позовній заяві, предметом оскарження є вимоги немайнового характеру (визнання договору недійсним та відновлення становища, що існувало до порушення) та майнового характеру (витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння). Таким чином, у порушення зазначених вище вимог закону, враховуючи наявність вимоги майнового характеру, позивачем не визначено ціни позову з урахуванням дійсної вартості спірного майна на день подання уточненої позовної заяви, а також не надано доказів дійсної вартості такого майна. Колегія суддів звертає увагу на те, що як убачається зі змісту поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 не заявляє вимог про визнання за ним права власності на спірну квартиру, не претендує на набуття у власність спірного майна та не ставить питання про передачу такого майна у власне володіння. Зі змісту позовної заяви та доводів апеляційної скарги вбачається, що звернення до суду зумовлене необхідністю оспорення, на думку позивача, фраудаторного правочину дарування, укладеного з метою уникнення виконання боргових зобов`язань, та відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення майна у власність осіб, за якими воно перебувало до вчинення оспорюваних правочинів. При цьому вимога про витребування майна заявлена позивачем не як самостійна вимога щодо набуття або підтвердження права власності на спірне нерухоме майно, а як спосіб виконання в натурі наслідків недійсності правочину та відновлення попереднього правового становища сторін. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що сам по собі предмет позову про витребування майна або визнання правочину недійсним не свідчить автоматично про майновий характер спору. Вирішальним є зміст та правова мета заявленої вимоги, характер спірного права та наслідки задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц (провадження № 14-632цс18) зазначила, що під позовною вимогою немайнового характеру розуміється передбачена законом вимога про вчинення чи утримання від вчинення певних дій чи юридичних обов`язків, яка характеризується наявністю чітко сформульованої вимоги до визначеного суб`єкта, на якого вона поширюється. Про необхідність дослідження суті заявлених позовних вимог, які обкладаються судовим збором, а не лише врахування їх кількості, зазначено у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3944а16. У цій справі заявлена позивачем вимога про витребування майна є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування та спрямована на повернення майна попередньому власнику як наслідок недійсності правочину. Об`єктом такої вимоги є обов`язок відповідача вчинити певні дії щодо повернення майна, а не вимога позивача про набуття чи підтвердження права власності на нього. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи № 905/105/20виснував, позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку у зв`язку з припиненням дії договору оренди має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов`язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що заявлена позивачем вимога у спірних правовідносинах не має самостійного майнового характеру, не підлягає грошовій оцінці та не впливає безпосередньо на склад майна позивача, а тому підстави для сплати судового збору як за вимогу майнового характеру були відсутні. Отже, висновок суду першої інстанції про неусунення позивачем недоліків позовної заяви є передчасним та таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. ? Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба