Постанова 4811 № 464/4019/25

Справа № 464/4019/25 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/3685/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Костюк С.О. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 24 вересня 2025 року,- ВСТАНОВИВ: в червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа: Четверта Львівська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_3 , яка 30 травня 1995 року склала заповіт, відповідно до якого заповіла позивачці належну їй квартиру АДРЕСА_1 . У 1993 році позивачка переїхала на постійне проживання до США, а у 1997 році до неї переїхала ОСОБА_3 , де проживала до моменту смерті. Після кремації тіла матері позивачка приїхала до України для поховання матері. 19 травня 2025 року позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку, передбаченого для подання заяви про прийняття спадщини. Вважає, що пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини з поважних причин. Зокрема, смерть матері настала під час поширення COVID?19, у зв`язку з чим діяли обмеження на перетин державних кордонів. Крім того, у 2022 році на території України розпочалися активні військові дії, пов`язані з повномасштабним вторгненням росії в Україну, що також об`єктивно перешкоджало своєчасному зверненню позивача до нотаріуса. З наведених підстав просить визначити додатковий строк у три місяці для подання ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 24 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду оскаржила Львівська міська рада,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що факт проживання позивачки у США не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що перебування ОСОБА_1 за межами України не позбавляло її можливості подати заяву про прийняття спадщини поштовим зв`язком, що передбачено пунктом 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, чинної на час відкриття спадщини. Крім того, відповідно до частини шостої статті 1 Закон України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-XII (із змінами), вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених законодавством, також на дипломатичні представництва України. Відповідно до статті 38 цього ж Закону, на консульські установи України, зокрема, покладено повноваження щодо видачі свідоцтв про право на спадщину. Вважає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів неможливості звернення до консульської установи або дипломатичного представництва України за кордоном для вчинення відповідних нотаріальних дій. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проживання позивача за кордоном, запровадження карантинних заходів, введення в Україні воєнного стану є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (див. постанови Верховного Суду від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 09 жовтня 2023 року у справі № 671/208/22). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 від 31 жовтня 1962 року. За життя ОСОБА_3 30.05.1995 року склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Перщої Львівської державної нотаріальної контори Головацькою Х.С., зареєстрований в реєстрі за №3-25923, за яким заповіла своїй дочці ОСОБА_1 належну їй квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть № НОМЕР_2 , виданого Міністерством охорони здоров`я США, штат Вісконсин. На день смерті квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала ОСОБА_3 , що підтверджується реєстраційним посвідченням ЛОУ ЖКГ ЛМБТІ про право власності на квартиру, реєстрова книга № 61 за реєстровим №10494 від 27.07.1992 року. 19.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась в Четверту Львівську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини за заповітом після матері, ОСОБА_3 . Постановою державного нотаріуса Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г.Я. від 19.05.2025 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку, передбаченого для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом та запропоновано звернутись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Звертаючись до суду з вказаним позовом та обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилалася на значно велику відстань між місцем її проживання і місцем знаходження спадкового майна, оскільки вона проживала в США, після смерті матері існували запроваджені карантинні обмеження у зв`язку із COVID-19, у а 2022 році розпочалось повномасштабне вторгнення росії на територію України, а відтак не могла подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини з причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення цих дій. Колегія суддів також враховує, що свобода заповіту є фундаментальним принципом спадкового права. Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності особи з існуванням заповіту вказано зокрема у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19, від 15 квітня 2021 року в справі № 591/1271/18, від 26 липня 2021 року в справі 405/7058/19, від 21 жовтня 2021 року в справі 643/13260/19, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що склавши заповіт на користь доньки у 1995 році, та не змінивши і не скасувавши його до моменту смерті у 2020 році, ОСОБА_3 висловила свою волю щодо розпорядження належною їй на праві власності квартирою. Загальновідомим є факт поширення нової хвороби у світовому масштабі у березні 2020 року COVID-19, так і факт початку повномасштабної військової агресії росії проти України та запровадження в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року. Принцип «пропорційності» пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 185/777/17. Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилався позивач, та загальновідомі факти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність поважних причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері. Позивачка фактично довідалася про те, що вона пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини після отримання постанови державного нотаріуса Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г.Я. від 19.05.2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії та у червні 2025 року звернулася до суду з цим позовом про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Колегія враховує ту обставину, що мати позивачки ОСОБА_3 з 1997 року проживала разом з позивачкою у США, де у 2020 році померла, відтак здійснивши кремацію тіла матері та здійснивши її останню волю бути похованою в Україні, у травні 2025 року приїхавши в Україну для поховання матері одразу звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та отримавши відмову вчинила активні дії для подання позовної заяви про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який виходить з того, що суд першої інстанції, який дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її матері ОСОБА_3 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном у три місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у передбачений законодавством шестимісячний строк, не заслуговують на увагу, оскільки значно велика відстань між місцем постійного проживання ОСОБА_1 і місцем знаходження спадкового майна, запровадження карантинних заходів у зв`язку з COVID-19, початок повномасштабної військової агресії росії проти України та запровадження в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, є істотними труднощами, які перешкоджали позивачці звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що свідчить про поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 24 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. У зв`язку з перебуванням суддів у відпустці повна постанова складена 08 червня 2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк