Постанова Київський апеляційний суд № 761/26815/25

Унікальний номер справи 761/26815/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6666/2026 Головуючий у суді першої інстанції Н. Г. Притула Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 27 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Київська міська рада розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Притули Н. Г., в примішенні Шевченківського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його троюрідна бабуся ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (останнє місце проживання - АДРЕСА_1 ). Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме: квартира у АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вказує, що як троюрідний онук ОСОБА_4 має право на спадкування у п`яту чергу за законом відповідно до ч. 1 ст. 1265 ЦК України, а тому 24.06.2025 він звернувся до приватного нотаріуса Київської міського нотаріального округу Петрової Т. М. із заявою про прийняття спадщини після своєї померлої троюрідної бабусі, як спадкоємець за законом та в цей же день отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із пропущенням шестимісячного строку визначеного законом для прийняття спадщини. Позивач вказував, що встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини пропущений ним через хронічне захворювання серцево-судинної системи, ускладнені пологи дружини та її потреби в тривалому післяпологовому догляді, мобілізацію до Збройних сил України, поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, введення воєнного стану Указом Президента України №64/2022. ОСОБА_1 зазначав, що має генетичне захворювання серцево-судинної системи, а саме пролапс мітрального клапана в поєднанні з синдромом CLC, що підтверджується медичною документацією. Генетичні кардіологічні патології належать до серйозних захворювань, що суттєво впливають на життєдіяльність особи. Перебіг хвороби характеризувався постійною слабкістю та втомлюваністю, болями в серці, розладами уваги та тривожними станами, обмеженням фізичної активності, а також необхідністю постійного медичного нагляду. Медичними документами підтверджується тривалість захворювання понад 12 років (з 2011 по 2023 рік), що свідчить про постійний негативний вплив на здоров`я та здатність до ведення активних дій. Перебіг даної хвороби співпадає зі смертю його троюрідної бабусі та часом відкриття спадщини. Генетичне захворювання обмежувало можливості позивача звернутися до нотаріуса та, на думку позивача, є поважною причиною пропуску строку прийняття спадщини. Також позивач вказував, що 13.08.2021 зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 . Через ускладені пологи у дружини позивача та складне подальше відновлення, що підтверджується довідкою від 20.04.2022 №827/304, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Київський міський пологовий будинок №3» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» (робився кесарів розтин оскільки дитина була великою), враховуючи реальні життєві обставини, позивач вказував, що був змушений приділяти увесь свій час інтенсивній допомозі дружині, яка перебувала у фізично ослабленому стані після пологів, а також здійснював повноцінний догляд за новонародженою дитиною. Це створило об`єктивні труднощі для своєчасного оформлення спадкових прав. У зв`язку з вищевказаним, позивач перебував у стані тривалого емоційного та фізичного навантаження, пов`язаного із сімейними обставинами, тому це є об`єктивною та поважною причиною пропуску строку звернення щодо прийняття спадщини. Крім того позивач посилався на те, що 14.08.2023 у відповідності до Указу Президента України від 01.05.2023 №255/2023, його було призвано на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_4 . Пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини був також зумовлений об`єктивними обставинами, а саме: проходженням військової служби у період мобілізації під час дії воєнного стану. Зокрема позивач вказував, що поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 та встановлення карантинного режиму на національному рівні, є об`єктивною та поважною причиною для пропуску строку звернення щодо прийняття спадщини. Введення воєнного стану на всій території України створило низку форс-мажорних обставин, які суттєво обмежили можливість громадян реалізовувати свої права, у тому числі право на своєчасне прийняття спадщини. Воєнний стан супроводжується бойовими діями, евакуацією населення, порушенням транспортного сполучення, збоєм у роботі органів державної влади, нотаріальних контор, а також психологічним та фізичним тиском на громадян. У багатьох регіонах України було зруйновано інфраструктуру, обмежено доступ до адміністративних послуг, що об`єктивно унеможливлює своєчасне звернення із заявами до нотаріуса. Ураховуючи зазначене вище та те, що позивач з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк достатній для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 троюрідної бабусі ОСОБА_4 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_8. подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанії безпідставно не взяв до уваги, що встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини був пропущений позивачем через хронічне захворювання серцево - судинної системи та поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19. Ці обставини відповідають вимогам ст. 1272 ЦК України та критеріям поважності, сформованими у судові практиці. Також судом першої інстанції не було враховано наявність обставин, які також перешкоджали прийняти спадщину після закінчення шестимісячного строку - ускладенені пологи та потреби дружини позивача у післяпологовому догляді та введення воєнного стану, мобілізацію позивача до ЗСУ. Ухвалюючи рішення у справі про відмову у наданні додаткового строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції помилково не врахував, що пропуск такого строку позивачем було зумовлено об`єктивними обставинами, які суд не обгрунтовано не взяв до уваги. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі викладених у ній доводів. Представник відповідача Київської міської ради у судове засідання не з`явився, у поданному відзиві на апеляційну скаргу просив розгляд справи проводити без участі представника КМР, у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, причини неявки суду не повідомила. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від неї не надходило. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача (але за участю його представника), відповідача та третьої особи, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заявляє про те, шо він є троюрідним онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 14.04.2025 №00050634557. Постановою від 24.06.2025 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Т. М. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 троюрідної бабусі ОСОБА_4 , у зв`язку з пропуском ним шестимісячного строку для прийняття спадщини. Тобто, відповідно до змісту даної постанови приватного нотаріуса Петрової Т. М., нею установлено факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 вказував на те, що встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини був пропущений ним з поважних причин, якими є хронічна хвороба, ускладнені пологи дружини, введення карантину на території України, введення воєнного стану, служба в Збройних Силах України. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого діючим законодавством строку для прийняття спадщини, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є не обґрунтованими та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18). Практика Верховного Суду у цій категорії справ є сталою та незмінною. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а в разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що: «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16». Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)). Водночас, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця. У справі, яка переглядається судом встановлено, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя заповіту не склала. Після її смерті залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що він є троюрідним онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матеріали справи не містять доказів коли саме позивачу стало відомо про смерть ОСОБА_4 . Разом із тим, позивач до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової Т. М. із питанням щодо оформлення своїх спадкових прав звернувся лише у червні 2025 року, тобто після п`яти років та чотирьох місяців після смерті спадкодавця. Врахувавши тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, а також встановлені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів щодо подачі ним заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку із чим відсутні підстави для встановлення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що сама по собі наявність у позивача тяжкої хвороби та ускладнені пологи дружини, не є перешкодою для дотримання вимог законів, зокрема, і стосовно порядку та строків прийняття спадщини. Суд вірно не визнав обґрунтованими доводи позивача про тяжкий стан його здоров`я, що перешкоджав вчасному поданню ним заяви про прийняття спадщини, оскільки надана медична документація підтверджує лише встановлення певних діагнозів, проте відомості про проведення стаціонарного тривалого лікування у ній відсутні. Також відсутні відомості щодо важкості стану позивача, який у подальшому дозволив йому надавати допомогу дружині після ускладнених пологів та здійснювати догляд за народженою дитиною. Крім того, вказуючи про безпорадність свого стану через хронічне захворювання серцево-судинної системи у період з 2011 року по 2023 рік, про постійний негативний вплив на здоров`я та відсутність здатності до ведення активних дій, ОСОБА_1 вказує, що у цей же період вказана хвороба не заважала йому укласти 13.08.2021 шлюб із ОСОБА_5 , що потребує особистої явки до державних органів реєстрації шлюбу, а також не пояснив суду яким чином перебуваючи у важкому стані через тривалу хоробу він міг самостійно здійснювати догляд за дружиною після ускладених пологів 12.04.2022 та здійснювати повноцінний догляд за новонародженою дитиною. Доводи позивача про те, що карантин обмежив його у можливості вчасно подати заяву про прийняття спадщини суд також вірно не взяв до уваги, оскільки належних, достовірних або допустимих доказів на підтвердження таких обставин позивачем не надано. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)). Судом правомірно зазначено, що доводи позивача, викладені в позові, не можуть бути підставою для визнання поважною причини пропуску такого строку, оскільки поважність причин підлягає доведенню на підставі сукупності доказів, які в достатній мірі підтверджують наявність фактів, якими обґрунтовуються вимоги. У зв`язку із наведеним колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки обставини, якими обґрунтовані підстави позову, не свідчать про неможливість вчинення позивачем дій протягом встановленого законом строку з дня відкриття спадщини щодо прийняття спадщини. При цьому колегія суддів зауважує, що для подання заяви про прийняття спадщини не є обов`язковим особисте подання документів безпосередньо в приміщенні нотаріальної контори, адже закон не позбавляє спадкоємця права направити цю заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі № 953/4429/23 провадження №61-2090св24) Також безпідставним є посилання позивача як на поважність пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини введення в країні воєнного стану, оскільки зазначене не є безумовною підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки воєнний стан триває в Україні і до тепер, проте зазначене не завадило ОСОБА_1 звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у червні 2025 року (тобто під час продовження дії в країні військового стану). У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що хронічна хвороба позивача за відсутності доказів тривалого стаціонарного лікування, народження дитини, введення карантину на території України, введення воєнного стану та його служба в Збройних Силах України, створили об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для нього як спадкоємця на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання заяви про прийняття спадщини, позивач до суду не подав. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача - територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 09 червня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна