Постанова 4811 № 453/30/25

Справа № 453/30/25 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л. Провадження № 22-ц/811/942/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Хоцяновича О.В., з участю: представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних внаслідок невиконання рішення суду, встановив: У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_4 28404 грн. 64 коп. трьох процентів річних та 134235 грн. 37 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням суду. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року у справі №456/431/16-ц, яке набрало законної сили 31 травня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_3 на її користь 122309 грн. 43 коп. матеріальної шкоди, 500 грн. моральної шкоди, витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн. та судовий збір в розмірі 1223 грн 09 коп., на загальну суму 125032 грн. 52 коп. Однак, з моменту набрання рішенням суду законної сили відповідач не сплатив позивачці жодної суми грошових коштів і вже більш як сім років ухиляється від виконання рішення суду, тому позивачка вважає, що має право на підставі статті 625 ЦК України стягнути з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням суду. Згідно з розрахунком позивачки, три проценти річних, обрахунок яких здійснений за формулою: Сума санкції = Сх3хД:365:100, де С сума заборгованості; Д кількість днів прострочення, за період з 31.05.2017 року по 23.12.2024 року складають 28404 грн. 64 коп. (125032,52х3х2764:36:100). Згідно з розрахунком інфляційних втрат, відповідно до суми заборгованості у розмірі 125032 грн. 52 коп., за період з 31.05.2017 року по 23.02.2024 року, інфляційні втрати складають 134235 грн. 37 коп. (125032,52х2,07388296-125032,52). Заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача тягар доведення обставин невиконання/неналежного виконання відповідачем судового рішення у справі №456/431/16-ц. Посилаючись на те, що позивач не надала доказів на підтвердження звернення з виконавчим листом для примусового виконання судового рішення у справі №456/431/16-ц, суд не врахував, що нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Додає, що обов`язок ОСОБА_3 виконати судове рішення, яке набрало законної сили, існує незалежно від звернення позивача до органів ДВС/приватного виконавця для примусового виконання судового рішення. Окрім того, за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників, які є загальнодоступними, вбачається, що ОСОБА_3 є боржником у виконавчих провадженнях №77513307 та №55653509, у яких стягувачем є ОСОБА_2 . В судове засідання апеляційного суду 19.05.2026 року відповідач ОСОБА_3 повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у його відсутності. Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 28.05.2026 року о 12:50. Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року, яке набрало законної сили 31 травня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 122309 грн. 43 коп., моральну шкоду у розмірі 500 грн.; витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн. та судовий збір в розмірі 1223 грн. 09 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджувала, що з моменту набрання рішенням суду законної сили і до даного часу відповідач не сплатив жодної суми грошових коштів на виконання рішення суду, більш як сім років ухиляється від виконання рішення суду, тому вона має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від невиконаного зобов`язання. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано доказів того, що відповідач не виконав зобов`язання, що давало б підстави для стягнення на користь позивача сум, передбачених ст.625 ЦК України, зокрема, матеріали справи не містять будь-яких відомостей, які б підтвердили звернення позивачки з виконавчим листом до виконавчої служби і що ухвалене рішення на даний час є невиконаним. З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), в якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), та від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18). За змістом частини другої статті 625 ЦК України, три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Як встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, відповідач мав грошове зобов`язання перед позивачем (необхідність сплати майнової та моральної шкоди, що стягнута за рішенням суду, яке набрало законної сили), однак, його порушив (рішення суду не виконано, виконавчі провадження не завершено), у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність між сторонами грошових зобов`язань, маючи доступ до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників, які є загальнодоступними, в достатній мірі не пересвідчився в тому, що дійсно існують не завершені виконавчі провадження про стягнення коштів, не врахував доводів позивача та відсутність заперечень з боку відповідача і, як наслідок, безпідставно поклав на позивача тягар доведення обставин невиконання/ неналежного виконання відповідачем судового рішення у справі №456/431/16-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18) також зазначено, що зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права на захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. При цьому, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Із долучених до апеляційної скарги копій документів з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_2 26.01.2018 року звернулась до органів державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду від 06.04.2017 року у справі №456/431/16-ц, просила прийняти до виконання виконавчий лист №456/431/16-ц, виданий 06.07.2017 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області. Постановою головного державного виконавця Сколівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області від 29.01.2018 року відкрито виконавче провадження ВП №55633509 з примусового виконання виконавчого листа №456/431/16-ц, виданого 06.07.2017 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області. У зв`язку з невиконання боржником судового рішення та неможливістю встановити місце перебування боржника, начальником відділу Сколівського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Баб`як Л. подано до суду подання про оголошення ОСОБА_3 в розшук, яке ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2020 року було задоволено. Із долучених заяв-розписок, пояснень вбачається, що ОСОБА_3 25.08.2021 року з`явився на виклик виконавця, ознайомився з боргами та зобов`язався по можливості погашати, вказавши, що ніде не працює, доходів не отримує, за місцем реєстрації не проживає, повідомив, що проживає в АДРЕСА_1 . З наданої Сколівським РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відповіді №1795/25.18-26/11097 від 30.04.2024 року на адвокатський запит №47/04/24 від 25.04.2024 року встановлено, що станом на 30.04.2024 року залишок боргу становить 123996 грн. 77 коп. Беручи до уваги встановлені судом обставини та відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_2 . З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, початок періоду виникнення грошового зобов`язання слід рахувати з дати набрання рішенням суду законної сили, тобто з 31 травня 2017 року. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та трьох процентів річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Відповідачем не представлено розрахунку відшкодування шкоди з урахуванням інфляційного збільшення боргу, а тому суд приймає до уваги розрахунок, наданий позивачем та здійснює його перевірку. Так, звертаючись до суду з позовом, при здійсненні розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, позивач правильно визначила початок періоду з 31 травня 2017 року. При цьому, колегія суддів враховує, що станом як на 02 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), так і на час звернення до суду з позовом (08 січня 2025 року), позовна давність не спливла. Із наведеного стороною позивача розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем за основу було взято загальну суму боргу, яка визначена судом у рішенні від 06 квітня 2017 року у справі №456/431/16-ц, а саме: 125032 грн. 52 коп. Однак, колегія суддів не може погодитись із цією сумою для розрахунку, оскільки до неї входять, окрім майнової та моральної шкоди, також судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу). Інфляційні втрати та три проценти річних за статтею 625 ЦК України нараховуються лише на суму основного грошового боргу, а не на судові витрати (судовий збір, витрати на правничу допомогу). Вони є компенсацією за знецінення коштів при невиконанні грошових зобов`язань. При цьому, суд констатує, що судові витрати є процесуальними витратами, а не основним грошовим зобов`язанням за договором, тому до них ст.625 ЦК України не застосовується. Окрім того, оскільки судові витрати є похідними від позову, їх затримка у виплаті не вважається простроченням основного грошового зобов`язання, на яке поширюється дія ст.625 ЦК України. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку за основу невиконаного грошового зобов`язання необхідно брати загальну суму шкоди 122809 грн. 43 коп. (122309,43 грн. матеріальна шкода та 500 грн. моральна шкода). При здійсненні розрахунку трьох процентів річних із простроченої суми 122809 грн. 43 коп. за період з 31.05.2017 року по 23.12.2024 року, розмір трьох процентів річних за 2764 днів прострочення буде становити 27879 грн. 64 коп. Щодо визначення розміру інфляційних втрат, то колегія суддів, виходячи з позовних вимог, враховує, що позивачем у позовній заяві застосовано сукупний індекс інфляції за період з травня 2017 року по лютий 2022 року (2,07), при цьому, в розрахунку охоплено інший період з 31.05.2017 року по 23.02.2024 року. При цьому, необхідно зазначити, що сукупний індекс інфляції за період з травня 2017 року по лютий 2022 року становив 1,45279215, а за період з 31 травня 2017 по 23 лютого 2024 року 1,89110480. Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачем не уточнювались і не змінювались, тому загальний розмір інфляційних втрат необхідно обраховувати за період з 31.05.2017 року по 23.02.2024 року, власне, як просила позивач в позовній заяві, тому інфляційні втрати за вказаний період повинні становити 109436 грн. 07 коп. Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки трьох процентів річних за період з 31.05.2017 року по 23.12.2024 року в розмірі 27879 грн. 64 коп. та інфляційних втрат за період з 31.05.2017 року по 23.02.2024 року в розмірі 109436 грн. 07 коп., що в загальному становить 137315 грн. 71 коп. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Встановлено, що за подання позовної заяви позивач сплатила судовий збір у розмірі 1626 грн. 40 коп., а за подання апеляційної скарги 2439 грн. 60 коп., що сумарно становить 4066 грн. Отже, ураховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки розгляду справи апеляційним судом часткове задоволення позову (84%), з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3415 грн. 44 коп. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1, 4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три проценти річних у розмірі 27879 гривень 64 копійок та інфляційні втрати в розмірі 109436 гривень 07 копійок за прострочення виконання грошового зобов`язання. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3415 гривень 44 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 28 травня 2026 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич