Постанова 4803 № 201/6238/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4700/26 Справа № 201/6238/25 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О., за участю секретаря судового засідання Усенко Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Загуби Алли Іванівни на рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 10 грудня 2025 року у складі судді Антонюка О.А. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів і витрат, ВСТАНОВИЛА: У травні 2025 року ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів і витрат (а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилалось на те, що 21.11.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №11081219000. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна №11081219000 від 21.11.2006 року в сумі 18 535,86 доларів США, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 356,15 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн. 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого відбулася заміна кредитора у зобов`язанні. 11.05.2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Європейська факторингова компанія розвитку» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-03-26-000011-b від 17.04.2019 року, був укладений Договір №1370/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11.05.2019 року відбулася заміна кредитора у зобов`язанні. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва по справі №2-1250/11 від 20.05.2020 року замінено сторону виконавчого провадження у виконавчому листі №2-1250/11 виданому Дніпровським районним судом м.Києва на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2011 року за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11081219000 від 21.11.2006 року в сумі 18 535,86 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22.10.2010 року становило 147 795,69 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 356,15 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн з ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку». Відповідачем рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2011 року по справі № 2-1250/2011 не виконано. Внаслідок прострочення відповідачем сплати заборгованості за кредитним договором №11081219000 від 21.11.2006 року, ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» здійснено нарахування 3% річних у розмірі 1 944,37 доларів США за період з 02.04.2017 року по 29.09.2020 року. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути стягнути з відповідача на свою користь нараховані за період з 02.04.2017 року по 29.09.2020 року відповідно до ст. 625 ЦКУ на суму простроченої заборгованості за грошовими зобов`язаннями підтверджену рішенням Дніпровського районного суду м.Києва по справі №2-1250/11 від 21.11.2011 року три відсотки річних у розмірі 1 944,37 доларів США та судовий збір. Рішенням Соборного районного суду м.Дніпра від 10 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» нараховані за період з 02 квітня 2017 року по 29 вересня 2020 року відповідно до ст. 625 ЦК України на суму простроченої заборгованості за грошовими зобов`язаннями підтверджену рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-1250/11 від 21 листопада 2011 року три відсотки річних у розмірі 1 944.37 доларів США (одна тисяча дев`ятсот сорок чотири доларів США 37 центів). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 3 028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) (а.с. 160-170). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Загубу А.І. подав апеляційну скаргу (а.с. 179-184), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» відмовити в повному обсязі та стягнути судові витрати по справі. ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін (а.с. 213-219). ОСОБА_1 через свого представника адвоката Загубу А.І. подав додаткові пояснення у справі. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», в подальшому змінив своє найменування на ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №11081219000. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-1250/11 від 21 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна №1108121900 від 21 листопада 2006 року в сумі 18 535,86 доларів США, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 356,15 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі продажу прав вимоги відповідно до якого відбулася заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за кредитним договором №1108121900 від 21 листопада 2006 року. 11 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону №UА-ЕА-2019-03-26-000011-b від 17 квітня 2019 року, був укладений Договір №1370/К про відступлення прав вимоги відповідно до якого відбулася заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення ПАТ «Дельта Банк» на користь ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» прав вимоги за кредитним договором №1108121900 від 21 листопада 2006 року. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2-1250/11 (провадження № 6/755/674/20) від 20 травня 2020 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувана) у виконавчому листі № 2-1250/11 виданому Дніпровським районним судом м. Києва на підставі заочного рішення Дніпровського районного суд; м. Києва від 21 листопада 2011 року за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1108121900 від 21 листопада 2006 року в сумі 18 535.86 доларів СІЛА що за курсом НБУ станом на 22 жовтня 2010 року становило 147 795.69 гри судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 356.15 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120.00 грн. з ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку». Відповідачем рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2011 року по справі № 2-1250/2011 не виконано. Внаслідок прострочення відповідачем сплати заборгованості за кредитним договором №11081219000 від 21.11.2006 року, ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» здійснено нарахування 3% річних у розмірі 1 944,37 доларів США за період з 02.04.2017 року по 29.09.2020 року. Задовольняючи позов ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Однак погодитися з такими висновками суду в повній мірі неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18). Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2011 року. Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Встановлено, що заочне рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2011 року по справі №2-1250/2011 набрало законної сили 02.12.2011 року. 20 травня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку», про заміну сторони (стягувача) у виконавчих листах, задоволено. Замінено сторону стягувача у виконавчому листі №2-1250/11, виданому Дніпровським районним судом м. Києва на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2011 року за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, змінивши стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку». 08 жовтня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Зі змісту вказаної вище ухвали видно, що представник первісного стягувача ПАТ «УкрСиббанк» не звертався до суду із заявою про видачу виконавчого листа по справі. Разом з тим, 19 червня 2020 року до суду звернувся представник ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» - Карпєєв О.А. із заявою про видачу виконавчого листа щодо примусового виконання. За результатами розгляду вище зазначеної заяви, 19 червня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист 2-1250/2011, ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» із зазначенням строку пред`явлення виконавчого листа один рік. Пред`явлення виконавчого листа до виконання взагалі не відбулось. Доказів, які б вказували на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, заявником не надано. Відповідно до п. 1 частини першої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час набрання рішенням законної сили, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом року. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 22 Закону №606-XIV). У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу (ч. 3 ст. 23 Закону №606-XIV). Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набув чинності 05 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі №905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі №553/1951/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №521/21810/17, від 29 січня 2020 року у справі №344/19847/18. Строк пред`явлення виконавчого листа №2-1250/2011, виданого Дніпровським районним судом м.Києва 19.06.2020 року на підставі заяви представника ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» - Карпєєв О.А., було встановлено один рік. Необхідно зауважити, що 08 жовтня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21.11.2011 року по справі №2-1250/2011 є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Будь-яких доказів пред`явлення виконавчого листа на примусове виконання та його перебування на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби чи у приватного виконавця, а також поновлення позивачем (стягувачем) строку пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документу в судовому порядку - суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних в розмірі 1 944,37 доларів США задоволенню не підлягають, адже нараховані ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 18 вересня 2024 року у справі №761/26741/22, від 22 серпня 2024 року у справі №916/735/23, а також Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, не надав належної оцінки представленим у справі доказам, дійшов безпідставного висновку про доведеність позовних вимог, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, з ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами частин четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Загуби Алли Іванівни задовольнити. Рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 10 грудня 2025 року скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів і витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 4 542,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «26» травня 2026 року. Повний текст постанови складено «05» червня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова М.О. Макаров