Постанова 4824 № 364/550/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2026 року місто Київ справа №364/550/24 провадження № 22-ц/824/679/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Онопрієнко К.С. сторони: позивач - Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Горьовим Володимиром Володимировичем, на рішення Володарського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Ткаченко О.В., - В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року позивач АТ КБ «Приват Банк» звернувся з цим позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останнього на користь банку три проценти річних та інфляційні втрати за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором № KM-101Е від 22.01.2007 у розмірі 1575609,11 грн. та судовий збір. В обґрунтування якого зазначив, що 22.01.2007 між ЗАТ КБ «Приват Банк» (в подальшому назву змінено на АТ КБ «Приват Банк») та ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» було укладено Договір № КМ-101E про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом у розмірі 924706,50 євро для придбання сільгосптехніки. Отримавши кредит, ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» належним чином не виконував своїх обов`язків за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 12.02.2009 утворилась заборгованість у загальному розмірі 517056,95 євро. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 22.01.2007 між ОСОБА_1 та Банком укладений Договір поруки, б/н, предметом якого є надання поруки перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» (код ЄДРПОУ 03753310) всіх своїх обов`язків за кредитним договором від 22.01.2007 № KM-101Е. У зв`язку з невиконанням позичальником обов`язків за кредитним договором ЗАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009, у справі № 2-2903/09, позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості по кредитному договору № KM101Е від 22.01.2007, у розмірі 6139798,75 грн (шість мільйонів сто тридцять дев`ять тисяч сімсот дев`яносто вісім гривень 75 коп.). Стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та ОСОБА_1 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» на користь ЗАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості по кредитному договору № КМ-101 від 22 січня 2007 року, у розмірі 100,00 євро. Стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та ОСОБА_1 , на користь ЗАТ КБ «Приватбанк» «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 30,00 грн. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009 (справа № 2- 2903/09) не оскаржувалось та набрало законної сили. 02.09.2010 було відкрито виконавче провадження № 21170744 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ Київської області на підставі виконавчого листа № 2-2903/2009 від 29.07.2010, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та ОСОБА_1 на користь Банку 6 139 798,75 грн. 30.06.2011 відповідно до інформаційної довідки виконавчий документ було повернуто стягувачу на підстав п. 2 ч. 1 ст.

47. Також, 02.09.2010 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ Київської області на підставі виконавчого листа № 2-2903/2009 від 29.07.2010, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ про стягнення солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та ОСОБА_1 на користь Банку 6139798,75 грн. 15.03.2011 згідно з актом опису та арешту бурякозбирального комбайну «HOLMER Terra Dos T2», 2006 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 призначено експерта 22.06.2012, державного виконавця Гопцій Р. О., яким проведено опис майна боржника, а саме: бурякозбирального комбайну HOLMER Terra Dos T2, 2006 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 , який знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Гребінки, вул. Київська. Постановою Господарського суду Київської області, справа № Б11/068-12 від 25.06.2014 ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» визнано банкротом. 25.06.2014 Господарським судом Київської області по справі № Б11/068-12 було відкрито ліквідаційну процедуру ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» строком на 12 місяців, визнано боржника банкрутом, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.. Кредиторські вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» на загальну суму 10551476,05 грн визнано в наступній черговості: 2365, 00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів, 7993033,40 грн - четверта черга задоволення вимог кредиторів та 2556077,65 грн шоста черга задоволення вимог кредиторів. 27.11.2012 протоколом проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна № 11-0100/12, що є власністю ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» було встановлено ціну продажу майна у розмірі 1 353 500.00 грн. Кошти від реалізації у розмірі арештованого майна у розмірі 1036555,65 грн. 08.02.2013 було перераховано на рахунок АТ КБ «ПриватБанк». Вказане нерухоме майно було реалізовано до початку справи про банкрутство ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та закінчилося до попереднього засідання визнання та включення до реєстру вимог кредиторів. 30.12.2015 вказане виконавче провадження було закінчено на підставі ст. п. 7 ч. 1 ст.

49. Таким чином за кредитним договором № KM-101Е від 22.01.2007 відбулося погашення заборгованості на загальну суму 1036555,65 грн. Факт укладення Кредитного договору та Договору поруки встановлено та підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009. Таким чином, з ухваленням рішення суду про стягнення боргу, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитом не припинилося та триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, позивач вважав, що має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Враховуючи, що 08.02.2013 в рамках відкритого виконавчого провадження від 02.09.2010 № НОМЕР_4 було зараховано кошти від реалізації майна у розмірі 1036555,65 грн, тому позивач звертається до суду з вимогами про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційні втрат від суми боргу 5103243,10 грн (6139798,75- 1036555,65). Сума трьох процентів річних від суми 5103243,10 грн за кредитом № KM-101Е від 22.01.2007 за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 складає 459 711,32 грн. У період з 01.03.2019 по 23.02.2022 індексація на суму 5 103 243,1 грн. Загальна сума трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009, за кредитним договором № KM-101Е від 22.01.2007, складає 1575609,11 грн. (три проценти річних 459711,32+інфляційні нарахування 1115897,79). Саме тому, позивач зазначав, що кредитор має право вимагати стягнення з поручителя процентів у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, на основі частини статті 625 ЦК до фактичного погашення боргу. Рішенням Володарського районного суду Київської області від 26.02.2025 задоволені позовні вимоги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» три проценти річних та інфляційні втрати за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором № KM-101Е від 22.01.2007 у розмірі 1575609,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 18907,30 грн.. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Горьовий В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не надав оцінку доводам, щодо солідарного відповідача та здійснив формальний підхід до розгляду питання виникнення підстав для покладення солідарної відповідальності на відповідача поклавши в основу своєї позиції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009 як підставу для виникнення у відповідача зобов`язальних правовідносин. Просить звернути увагу, що банк просив стягнути три проценти річних та інфляційні втрати за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором № KM-101Е від 22.01.2007 у розмірі 1575609,11 грн., стороною якого є банкрут ПП «Елітно Насіннєва агрофірма «Мрія», а не ОСОБА_1 , відповідно суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення вийшов за межі позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником АТ КБ «ПриватБанк» Істамовою І.В. просили залишити таку без задоволення, а рішення суду без змін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08.05.2025 відкрито апеляційне провадження та ухвалою від 13.05.2025 призначено справу до розгляду в судове засідання з повідомленням (викликом) учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18.02.2026 зупинено апеляційне провадження у справі № 364/550/24 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 прийняте остаточне рішення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23.03.2026 провадження у справі поновлено. В судовому засіданні представник відповідача адвокат Горьовий В.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. В судове засідання не з`явився представник позивача, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується звітом про доставку судової повістки до електронного кабінету. Від представника АТ КБ «ПриватБанк» адвоката Істамової І.В. надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з тим, що банком подано до Соборного районного суду м. Дніпра заяву про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання у справі № 2 - 2903/09. Разом з тим, колегія суддів визнала причини неявки представника АТ КБ «ПриватБанк» не поважними, у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи до вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку відмовила, зважаючи на те, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Судом установлено, що 22.01.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «Приват Банк») та ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» було укладено Договір № КМ-101E про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом у розмірі 924706,50 євро для придбання сільгосптехніки. 22.01.2007 між ОСОБА_1 та ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» укладено договір поруки № КМ-101Е-ДП., предметом якого є надання поруки перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» (код ЄДРПОУ 03753310) всіх своїх обов`язків за кредитним договором від 22.01.2007 № KM-101Е. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009, справа № 2-2903/09, позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості по кредитному договору № KM101Е від 22.01.2007, у розмірі 6139798,75 грн (шість мільйонів сто тридцять дев`ять тисяч сімсот дев`яносто вісім гривень 75 коп.). Стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», ОСОБА_1 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» на користь ЗАТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості по кредитному договору № КМ-101 від 22.01.2007 у розмірі 100,00 євро. Стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «Приват Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 30,00 грн. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009, справа № 2- 2903/09 не оскаржувалось та набрало законної сили. 02.09.2010 було відкрито виконавче провадження № 21170744 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ Київської області на підставі виконавчого листа № 2-2903/2009 від 29.07.2010, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», ОСОБА_1 на користь Банку 6 139 798,75 грн. Відповідно до інформаційної довідки було повернуто виконавчий документ стягувачу. 02.09.2010 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ Київської області на підставі виконавчого листа № 2-2903/2009 від 29.07.2010, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ про стягнення солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», ОСОБА_1 на користь Банку 6139798,75 грн. 15.03.2011 згідно з актом опису та арешту бурякозбирального комбайну HOLMER Terra Dos T2, 2006 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 призначено експерта 22.06.2012, державного виконавця Гопцій Р. О., яким проведено опис майна боржника, а саме: бурякозбирального комбайну HOLMER Terra Dos T2, 2006 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 , який знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Гребінки, вул. Київська. 18.07.2012 ухвалою Господарського суду Київської області за заявою Підприємства «Агроавіатехмаш» Дніпропетровської міської громадської організації «Асоціація авіації ЗАНГ України» було порушено провадження у справі № Б11/068-12 про банкрутство ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія». 25.06.2014 Господарським судом Київської області по справі № Б11/068-12 було відкрито ліквідаційну процедуру ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» строком на 12 місяців, визнано боржника банкрутом, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф.. Кредиторські вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» на загальну суму 10551476,05 грн визнано в наступній черговості: 2365, 00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів, 7993033,40 грн - четверта черга задоволення вимог кредиторів та 2556077,65 грн шоста черга задоволення вимог кредиторів (а.с. 17-20). 27.11.2012 протоколом проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна № 11-0100/12, що є власністю ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» було встановлено ціну продажу майна у розмірі 1 353 500.00 грн. Кошти від реалізації у розмірі арештованого майна у розмірі 1036555,65 грн. 08.02.2013 було перераховано на рахунок АТ КБ «ПриватБанк». Вказане нерухоме майно було реалізований до початку справи про банкрутство ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та закінчилося до попереднього засідання визнання та включення до реєстру вимог кредиторів, що встановлено з виписки по рахунку. 30.12.2015 вказане виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 7 частини 1 статті 49 (визнання боржника банкрутом). Таким чином за кредитним договором № KM-101Е від 22.01.2007 відбулося погашення заборгованості на загальну суму 1036555,65 грн. Факт укладення кредитного договору та договору поруки встановлено та підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009. Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009 позов банку задоволено, стягнуто солідарно з ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» та ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором, однак таке рішення не виконано, а ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» визнано банкрутом, у банку виникло право на відшкодування відповідачем трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі положень статті 625 ЦК України. Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18). Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України]. У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18). У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18). У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням. При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його. У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Установлено, що 22.01.2007 укладено кредитний договір № КМ-101E між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «Приват Банк») та ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», відповідач ОСОБА_1 . Того ж дня між ОСОБА_1 та ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія» своїх обов`язків за кредитним договором від 22.01.2007 № KM-101Е. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2009 у справі № 2-2903/09 позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ПП «Елітно Насіннєва Агрофірма «Мрія», та ОСОБА_1 задоволено та стягнуто солідарно заборгованість. На виконання цього рішення 02.09.2010 було відкрито виконавче провадження № 21170744 на підставі виконавчого листа № 2-2903/2009 від 29.07.2010, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. Згідно листа наданого Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на адвокатський запит адвоката Горьового В.В., що діє в інтересах ОСОБА_1 , № 8596/2.1-25 від 19.12.2025 зазначено наступне: «Згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ) встановлено, що на виконанні у Відділі перебувало вказане виконавче провадження, проте 03.02.2011 державним виконавцем у відповідності до п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, що була чинна на день винесення) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.Згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 19.12.2025 виконавчий лист від 29.07.2010 №2-2903/2009, виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, де боржником виступає ОСОБА_1 (09340, Київська область, Володарський район, с. Капустинці, ІПН НОМЕР_3 ) повторно на виконання не надходив». Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. АТ КБ «Приват Банк» звернувся з цим позовом до суду першої інстанції у серпні 2024 року, тобто зі спливом 13 років після закінчення виконавчого провадження. Доказів того, що банк повторно звертався з цим виконавчим листом після 2011 року позивачем не надано та спростовується листом зазначеним вище. На час ухвалення рішення суд першої інстанції керувався судовою практикою, яка існувала на день ухвалення ним рішення. Проте, під час розгляду апеляційної скарги відповідача Київським апеляційним судом, до ухвалення постанови в цій справі, Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо застосування статті 625 ЦК України в аналогічних правовідносин та вказала наступне. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: - натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; - конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; - кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов`язанні та зазначено таке. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Законодавець у пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред`явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 зроблено такий правовий висновок: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3 % річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов`язання, яке (основне зобов`язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв`язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов`язанням, яке випливає з основного зобов`язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов`язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги. Адже, натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку». Як вказала у своїй постанові від 11 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду, установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»). Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження. Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження». До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження». Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними. Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем. Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання. Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення. Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном. У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили. Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку. У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання. Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. За загальним правилом невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може суперечити принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року та підлягають застосуванню судами при вирішені спорів в цій категорії справ. У клопотанні поданому банком про відкладення судового засідання в обґрунтування причин відкладення позивач зазначив, що банком подано до суду заяву про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання у справі № 2 - 2903/09 та вважав, що ухвалення судом рішення щодо таких вимог буде мати значення і для розгляду апеляційним судом даної справи, проте колегія суддів зауважує, що яке б рішення не ухвалив суд щодо видачі дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання, для ухвалення законного рішення в цій справі правового значення не має, оскільки апеляційний суд переглядає справу та наявні у ній докази та встановлені обставити на час розгляду справи судом першої інстанції, тобто досліджує факти, що існували на день ухвалення оскаржуваного рішення, а не після, на що посилається позивач. Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 та виходячи з обов`язку судів застосовувати у своїх рішеннях висновки, викладені у постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що рішення Володарського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладається на позивача. Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 22689 грн. Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Горьовим Володимиром Володимировичем, задовольнити. Рішення Володарського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким Акціонерному товариству «Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити у задоволенні позовних вимог. Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 22689 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 2 червня 2026 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус