Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/5523/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5523/25 пров. № А/857/25119/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року, прийняте суддею Кравців О.Р. у м. Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач, В/Ч ), в якому просив: - визнати протиправними дії щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (далі Постанова №889), до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу нараховувались та виплачувались у 2015, 2016, 2017, 2018 роках грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; - зобов`язати провести перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 позов задоволено частково: визнано протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбачену Постановою №889; зобов`язано здійснити нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбачену Постановою №889, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Суд зазначив, що розрахунковою величиною для обрахунку розміру щомісячної грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань є місячне грошове забезпечення. Суд виснував, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Проте виплата грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань здійсненні без урахування в складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди. Отже, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо здійснення нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку зазначених виплат щомісячної додаткової грошової винагороди. При цьому, позовні вимоги позивача про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2015 та 2018 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік задоволенню не підглядають, оскільки відповідно до витягу з розрахунково-платіжних відомостей в період з 2016 по 2018 позивачу такі виплати у вказані роки не здійснювалися. Також, не підлягає задоволенню позовна вимога щодо здійснення нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 із врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки така винагорода виплачувалася до лютого 2018, а матеріальна допомога виплачена позивачу в червні 2018. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Тобто, про ймовірне порушення своїх прав, позивачу було відомо ще в момент винесення наказу про виключення зі списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 , а саме 22.12.2024. Крім того, щомісячна додаткова грошова винагорода відноситься до щомісячного додаткового виду грошового забезпечення який має не постійний, а тимчасовий характер її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, а відтак, вона не входить до складу грошового забезпечення визначеного частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з якого обчислюється одноразова грошова допомога у зв`язку із звільненням військовослужбовця з військової служби. Аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 9 вказаного Закону, Постанови №889, Інструкції, які регулюють підстави, порядок та умови виплати щомісячної одноразової грошової допомоги, була висловлена Верховним Судом України, Вищим адміністративним судом України, Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду зокрема у постановах від 15 жовтня 2013, 04 листопада 2014, 16 червня 2015, 13 березня 2017, 01 березня 2018 та 16 вересня 2020 (справи № 21-368а13, 21-473а14, 21-621а15, 760/8406/16-а, 761/17387/17, №826/14853/17 відповідно). Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові. ОСОБА_1 у відзиві звертає увагу, що адміністративні справи з вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) за період після 19.07.2022 мають враховувати редакцію норми частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зважаючи на те, що 22.12.2024 його виключено зі списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення, відтак останнім не пропущено строк звернення з даною позовною заявою до суду. Також просить звернути увагу, що зі змісту витягу з розрахунково-платіжних відомостей в період з 2016 по 2018, нарахування та виплата щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 - винагорода 60% здійснювалася кожного місяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер. Отже, у зв`язку з тим, що він додаткову грошову винагороду отримував систематично під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана винагорода повинна включатися до розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у В/Ч НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №376 від 22.12.2024 позивач вибув до нового місця служби та з 22.12.2024 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Згідно з витягом з розрахунково-платіжних відомостей в період з 2016 по 2018 позивачу виплачено: - грошову допомогу на оздоровлення в липні 2016, в березні 2017; - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у жовтні 2017, червень 2018. Також, відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 15.05.2025 у 2015 позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань; у роздавальних відомостях на виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2015 позивач не значиться. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, що встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII). За змістом ст.1 вищезазначеного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Згідно з ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Крім того, нормами ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі як і раніше Постанова №889, чинної до 01 березня 2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. За змістом п.1 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Судом встановлено, що позивачу в період з 2015 по 2018 виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2017, 2018 роки. Згідно з витягом з розрахунково-платіжних відомостей в період з 2016 по 2018 позивачу в період проходження служби з січня 2015 по лютий 2018 здійснювалася виплата щомісячної додаткової грошової винагороди. Така виплата нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер. Проте виплата грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань здійсненні без урахування в складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди. Відповідач, як на підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводилися нарахування позивачеві грошової допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань, покликається на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (надалі Інструкція №550), пунктом 8 якої передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. За змістом ч.4 ст.9 Закону №2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем. Таким чином, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо не включення суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислювалась та виплачувались грошова допомога на оздоровлення за 2016 та 2017 роки та допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки, є протиправними, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, мала постійний характер (виплачувалася позивачу щомісяця до дня звільнення його із військової служби), тому відповідно до положень статті 9 Закону №2011-ХІІ вона повинна включатися до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а відтак ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату йому сум грошової допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюються грошова допомога на оздоровлення та допомога на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням вже виплачених сум. Щодо компенсації при виплаті спірних сум грошового забезпечення сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (надалі як і раніше - Порядок №44), то колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Таким чином, при виплаті позивачу грошового забезпечення, відповідачу слід компенсувати суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44 від 15.01.2004. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі відносини унормовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України). Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті». Судом встановлено, що позивач з 22.12.2024 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Із позовом звернувся 19.03.2025, тобто в межа х тримісячного строку, визначеного ст.233 КЗпП України. Таким чином, строк звернення до суду не пропущено. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків вказаного суд, тому в задоволенні такої слід відмовити. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі №380/5523/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук М.А. Пліш