Постанова Одеський апеляційний суд № 494/2015/25

Номер провадження: 22-ц/813/2684/26 Справа № 494/2015/25 Головуючий у першій інстанції Панчишин А. Ю. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Богданова Микити Вікторовича на рішення Березівського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2025 року, ухвалене Березівським районним судом Одеської області у складі: судді Панчишина А.Ю. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» звернулось до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 21.12.2019 між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 3231713165/188921 (далі - Кредитний договір або Договір) про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді, та підписаний за допомогою електронного підпису, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Згідно з умовами кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 гривень, строк кредиту: 30 днів, відсоткова ставка 1,85% (процентів) на добу. Згідно з виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 26.05.2025 загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 5293,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі - 3293 грн. 31.05.2021 між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-31/05/21, відповідно до якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №3231713165/188921 від 21.12.2019, укладеним з ОСОБА_1 03.06.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором 3231713165/188921 від 21.12.2019 до ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» у зв`язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача. Відповідно до Реєстру боржників від 03.06.2021 ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 5293 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь. Крім того, на виконання вимог ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування», п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач повідомив, що останнім на адресу відповідача була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена відповідачем без виконання. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 вказувала, що жодного кредитного договору не укладала з ТОВ «Гоуфінгоу», грошових коштів від товариства не отримувала, номер мобільного телефону, зазначений у договорі як засіб накладення електронного підпису їй ніколи не належав, і вона ним не користувалась. Представником позивача не надано належних та допустимих доказів фактичного укладення договору про надання фінансового кредиту, зокрема належної ідентифікації особи відповідача, шляхом використання одноразового ідентифікатора. За таких умов будь-яка особа, маючи номер платіжної картки, телефон та персональні дані іншої особи, могла оформити кредит без її відома. Крім того надані позивачем документи не підтверджують фактичного отримання коштів. З урахуванням викладеного, вважає, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами факту укладення кредитного договору отримання відповідачем кредитних коштів, а також правовірності розрахунку заборгованості. Подані документи не підтверджують ні наявності самого зобов`язання, ні його розміру, а нарахування процентів після закінчення строку кредитування є неправомірним. (а.с. 41-44) Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» суму заборгованості за кредитним договором № 3231713165/188921 від 21.12.2019 року в розмірі 5293 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» судовий збір в сумі 2422,40 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» витрати на правову допомогу в сумі 3000 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника Богданова М.В. просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що жодного кредитного договору з ТОВ «ГОУФІНГОУ» не укладала, грошових коштів від товариства не отримувала, номер мобільного телефону, зазначений у договорі як засіб накладення електронного підпису (одноразового ідентифікатора), ніколи не належав і не використовувався. Суд не врахував вимоги ст. 1046, 1054 ЦК України щодо того, що договір позики вважається укладеним лише з моменту передання коштів, не перевірив наявність первинних бухгалтерських документів (виписок), всупереч ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік» та усталеній практиці Верховного Суду та не надав оцінки тому, що одноразовий ідентифікатор сам по собі не доводить волевиявлення конкретної особи, й не встановив особу, яка фактично підписувала договір. До позовної заяви позивачем не додано жодного доказу, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача та доказів, що підтверджують, що картка №: 5167 - 49xx - xxxx 1410 відкрита на ім`я Позичальника, банківська картка № НОМЕР_1 хх хххх 1410, що відкрита в АТ «Ощадбанк», та зазначена в кредитному договорі № 231713165/188921, відсутня у відповідачки, натомість має картки АТ «Ощадбанк» з номерами 5167 80хх хххх 5790 та 5167 80хх хххх 5301, що підтверджується скріншотом із мобільного додатку АТ «Ощадбанк». Суд не надав оцінки доводам відповідача щодо того, що номер телефону та банківська картка, зазначені у договорі, їй не належать, що могло свідчити про оформлення кредиту третіми особами. Суд не застосував правову позицію Великої Палати ВС (Постанова ВП ВС від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12), згідно з якою після спливу строку кредитування проценти не нараховуються, а застосовуються наслідки прострочення за ст. 625 ЦК України, оскільки як вбачається із наданого розрахунку позивача, що сума нарахованих відсотків (3293,00 грн) істотно перевищує як суму основного боргу, так і передбачену договором орієнтовну вартість користування кредитом (1110,00 грн за 30 днів згідно з графіком розрахунків), що свідчить, що позивач продовжив нарахування процентів після 19.01.2020 року, тобто понад строк кредитування. Щодо судових витрат вказує, що докази розміру витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду в порядку та строки, встановлені частиною 8 статті 141 ЦПК України, після ухвалення рішення, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесені і які відповідачка очікує понести в зв`язку із розглядом справи складає 20000,00 грн. Від позивача надійшли до суду додаткові пояснення, які за змістом є відзивом на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, посилаючись на те, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем під час укладення договору. Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт Первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину Відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Обставини укладення вказаного договору відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Щодо підтвердження перерахування кредитних коштів, то у відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору. Ні первісний кредитор, ні позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто Відповідач. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. (а.с. 80-90) Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 5263 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми). Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позов суд виходив з того, що відповідач належним чином зобов`язання по поверненню коштів не виконує, на день винесення судом рішення, жодного доказу оплати відповідачем на рахунок позивача заборгованості в повному обсязі чи її частини за Кредитним договором, суду не надано, тому дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначив, що з урахуванням задоволення позовних вимог, складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважав необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20. Судом встановлено, що 21.12.2019 ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» кредитний договір № 3231713165/188921, за умовами якого позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором (а.с. 11-13). Відповідно до п. 1.1. - 1.6 кредитного договору кредит надано в розмірі 2000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,85 % на добу строком на 30 днів, тобто до 19.01.2020 року, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта. У п. 2.3 кредитного договору сторони передбачили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до повного погашення заборгованості за кредитом включно. Відповідно до п.п. 6.1 п. 6 Кредитного договору, цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». 31.05.2022 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 1-31/05/21, у відповідності до умов якого ТОВ «ГОУФІНГОУ» передає (відступає) ТОВ «Сіті Фінанс Груп» за плату, а ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» приймає належні ТОВ «ГОУФІНГОУ» права грошової вимоги до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ «ГОУФІНГОУ» і Боржниками. (а.с. 14зв-18) Відповідно до Реєстру боржників від 31.05.2022 у ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 5293,00 грн, з яких: 2000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3293,00 грн - сума заборгованості за відсотками. (а.с. 23) 03.06.2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» уклав договір про відступлення права вимоги з ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» № 1-03/06/202, згідно якого відступив право вимоги за кредитним договором № 3231713165/188921 від 21.12.2019 року до ТОВ «ФК Дебт Коллекшн». (а.с. 20-21) Відповідно до Реєстру боржників від 03.06.2021 року ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 5293,00 грн. (а.с. 24) За встановлених обставин колегія суддів вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, оскільки даний електронний договір містить істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, при цьому вказаний кредитний договір недійсним або неукладеним не визнавався, доказів цього не надано. Щодо доводу скарги, що відповідачка не укладала кредитний договір, колегія суддів вказує, що Кредитний договір № 3231713165/188921 підписано одноразовим ідентифікатором: R37702, який було направлено на номер телефону: НОМЕР_2 . Вказане також підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с. 23зв) Апеляційний суд звертає увагу, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіну особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 2000 грн на картку № НОМЕР_3 за договором підтверджується листом ТОВ «Платежі онлайн», який є технологічним оператором платіжних послуг, що здійснює операційні, інформаційні та інші технологічні функції щодо переказ коштів. Відповідно до вказаного листа, повідомлено про здійснення транзакції щодо зарахування коштів на означену картку 21.12.2019 о 17:25:21. (а.с. 8зв-9) Доказів того, що банківська картка з відповідним номером № НОМЕР_3 не належить відповідачці, матеріали справи не містять. Первісний кредитор є фінансовою установою, що здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Первісний кредитор не є банківською установою в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність". Товариства не відкривають рахунки, а здійснюють послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Переказ коштів, виданих в рамках кредитних договорів здійснено шляхом перерахування на банківські картки, які відповідачкою вказано особисто. Колегія суддів вважає, що матеріалами справи в повній мірі підтверджено, а відповідачем не спростовано, що свої зобов`язання з надання кредитних коштів первісним кредитором виконано. При цьому відповідачка суму позики у встановлений договором строк не повернула. Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачки, кредитний договір не був би укладений між сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 3231713165/188921 від 21.12.2019 заборгованість ОСОБА_1 складає 5293,00 грн, яка складається з: 2000 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 3293,00 грн прострочена заборгованість за процентами. (а.с. 24зв) Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі № 775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості. При цьому, вирішуючи питання про стягнення сум заборгованості за відсотками колегія суддів враховує, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору, кредит надається строком на 30 днів, тобто до 19.01.2020. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. Згідно з п. 1.3. за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 675,25 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. За п. 2.1., 2.2., 2.3. сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору. Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем оплата заборгованості за тілом кредиту та нарахованих процентів не здійснювалася, що унеможливило пролонгацію укладеного між сторонами договору. Тобто строк кредитування становить з 21.12.2019 по 19.01.2020. Відповідно до Графіку розрахунків та орієнтовної сукупної вартості кредиту, який є невід`ємною частиною до Договору фінансованого кредиту № 3231713165/188921 від 21.12.2019, до сплати належить 3110,00 грн, що складається з: 2000 грн сума кредиту, 1100 грн сума нарахованих процентів за користування кредитом. (а.с. 14) Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника. Нарахування ж та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду. Так, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зроблено такі висновки, що «компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)». Верховним Судом у постанові від 19.09.2020 року у справі № 686/18977/17 зазначено, що «положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення». Колегія суддів вважає, що визначені умовами договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч. 2 статті 625 ЦК України, проте таких вимог позивачем заявлено не було, на що слушно посилається скаржник. Виходячи з наданого позивачем розрахунку заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість відповідача по відсоткам за договором № 3231713165/188921 від 21.12.2019 року складає 1110,00 грн (2000 грн*1,85%*30 днів). Цим обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами у загальному розмірі 3293,00 грн. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене вище, з урахуванням наведеного неправильного застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором № 3231713165/188921 від 21.12.2019 року з 5293,00 грн до 3110 грн. Щодо судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подачу позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,20 грн, за подачу апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи, що позов задоволено частково, що становить 58,75% (3110*100/5293) від загальної ціни позову, апеляційна скарга задоволена частково, що складає 41,25%, а отже з відповідача підлягає стягненню за подачу позовної заяви 1423,16 грн (2422,40*58,75%%), за подання апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1498,86 грн (3633,60*41,25%), тому шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача належить до стягнення судовий збір у сумі 75,70 грн (1498,86-1423,16). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10500 грн та надано відповідні докази у заяві по суті справи у позовній заяві. На підтвердження витрат на правову допомогу до суду першої інстанції позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 11/07/2025 від 11.07.2025, відповідно до п. 3.1. договору вартість правої допомоги адвокат (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата), та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2000 грн за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги (а.с. 25-26). Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Суд першої інстанції, з урахуванням задоволених позовних вимог, складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважав необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень. Позивачем рішення у вказаній частині не оскаржене, а відповідач в апеляційній скарзі не посилається на неправильність визначення розміру витрат на правничу допомогу в такому розмірі. У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (які включають витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково на 58,75%, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1762,50 грн (3000*58,75%), тому шляхом взаємозарахування з відповідача на користь позивача належить до стягнення судовий збір та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1686,80 грн (1762,50-75,70). Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Богданова Микити Вікторовича задовольнити частково. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» заборгованості за Кредитним договором № 3231713165/188921 від 21.12.2019 року з 5293,00 грн до 3110,00 грн. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2025 року в частині судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» (ЄДРПОУ: 44243120, місце знаходження: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 12) судові витрати в розмірі 1686,80 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Дата складення повного тексту постанови 02 червня 2026 року Судді: М.В Назарова В.А. Коновалова В.В. Кострицький