Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/29474/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2026 р. Справа № 520/29474/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) від 09.04.2026 по справі № 520/29474/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 р. у справі № 520/29474/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" № 10464/25/986 від 02.10.2025. Зобов`язано Державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 25.08.2025 та подані до неї документи щодо встановлення інвалідності, за результатами чого прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок). На виконання зазначеного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист. 01.04.2026 до суду надійшла заява відповідача, в якій представник просив: - зупинити виконавче провадження ВП № 80598246 від 30.03.2026; - витребувати виконавчий лист № 80598246 від 30.03.2026 з Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; - визнати виконавчий лист виданий Харківським окружним адміністративним судом № 520/29474/25 від 09.03.2026 таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2026 у задоволенні заяви Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач - ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", посилається на те, що приписами ч. 2 ст. 374 КАС України встановлено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, зокрема, у зв`язку з добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. З аналізу рішення № 150/26/813 від 26.03.2026, а саме п.1, 14, 18, 19 вбачається, що експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи повторно представила на розгляд медичну документацію до скарги ОСОБА_1 Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/29474/25 (п.18 рішення). Тобто, в матеріалах адміністративної справи були наявні беззаперечні докази виконання рішення суду в розумінні ч. 2 ст. 374 КАС України, за змістом якої виконавчий документ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, лише у разі, коли відсутність обов`язку боржника є встановленим, очевидним та підтвердженим належними доказами. Відсутність в матеріалах адміністративної справи доказів отримання стягувачем рішення № 150/26/813 від 26.03.2026 жодним чином не свідчить про наявність очевидних суперечностей щодо того, яке саме рішення було фактично прийняте заявником (боржником) на виконання рішення суду, коли саме воно було прийняте, а також який саме документ був надісланий позивачу. Головним в даному випадку є те, що судом першої інстанції було встановлено факт виконання рішення суду, а не наявність доказів отримання стягувачем рішення № 150/26/813 від 26.03.2026. Відсутність у заявника (боржника) доказів отримання стягувачем саме рішення № 150/26/813 від 26.03.2026, не дає жодних підстав суду робити хибні висновки стосовно виконання рішення суду. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказує, що апелянт посилається на рішення № 150/26/813 від 26.03.2026 як на доказ виконання, водночас зазначений документ фактично підписаний із застосуванням кваліфікованого електронного підпису лише 01.04.2026, що підтверджується технічними даними перевірки КЕП. Таким чином, станом на 26.03.2026 відповідний документ не існував як належно оформлений акт та не міг підтверджувати виконання рішення суду. Виконавчий лист у справі було видано 09.03.2026, тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на момент видачі виконавчого листа рішення суду не було виконане. Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (п.22 ст. 294 КАС України), ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2026 розгляд справи призначено в порядку письмового провадження. Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи відповідачу в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи свідчать про наявність очевидних суперечностей щодо того, яке саме рішення було фактично прийняте боржником на виконання рішення суду, коли саме воно було прийняте, а також який саме документ був надісланий позивачу. За таких обставин суд не має підстав вважати доведеним, що боржником належним чином виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у справі № 520/29474/25, оскільки подані заявником матеріали не підтверджують належними та достовірними доказами факту прийняття саме нового мотивованого рішення за результатами повторного розгляду скарги позивача з урахуванням висновків суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Конституційним Судом України у Рішенні від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 373 КАС України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч. 2 ст. 374 КАС України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Відтак, підставами для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням; 3) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його добровільним виконанням боржником чи іншою особою; 4) з інших причин. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, неможливістю виконання. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, як то видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили; виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання. До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов`язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою. Під іншими причинами слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний. Як встановлено судовим розглядом, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 520/29474/25 набрало законної сили 24.02.2026. Виконавчий лист по справі № 520/29474/25 виданий 09.03.2026. Отже, на час видачі виконавчого листа судове рішення не було виконано в добровільному порядку, тому немає підстав вважати, що виконавчий лист було видано помилково або на момент видачі виконавчого листа обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням. Крім того, подані заявником докази містять суперечності, а саме, за твердженням боржника 26.03.2026 на виконання рішення суду по справі № 520/29474/25 прийнято рішення № 150/26/813, яке як стверджує боржник направлено ОСОБА_1 поштовим зв`язком 27.03.2026. При цьому, як доказ направлення заявником наданий трекінг відправлення № R067132439904, водночас з даного тренінгу не вбачається зміст відправлення. Крім того, з даного трекінгу встановлено, що 27.03.2026 відбулася не відправка поштового повідомлення, а лише створення онлайн, прийняте саме відправлення було лише 31.03.2026. При цьому сам позивач - ОСОБА_1 зазначає, що 27.03.2026 на його адресу було направлено інший документ, а саме витяг з рішення № 10464/25/986/ВП, у якому вказано дату прийняття рішення - 02.10.2025, тобто дату рішення, яке вже було скасоване рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у справі № 520/29474/25. Доказів, які б підтверджували направлення позивачу 27.03.2026 (31.03.2026) саме рішення № 150/26/813 від 26.03.2026, матеріали справи не містять. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати доведеним, що боржником належним чином виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у справі № 520/29474/25, оскільки подані заявником матеріали не підтверджують належними та достовірними доказами факту прийняття саме нового мотивованого рішення за результатами повторного розгляду скарги позивача з урахуванням висновків суду. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець закінчує виконавче провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, відповідач не позбавлений права звернутися до виконавчого органу із відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження та додати відповідні докази. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 по справі № 520/29474/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко