Постанова 4813 № 511/1602/25

Номер провадження: 22-ц/813/3827/26 Справа № 511/1602/25 Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.С. (суддя доповідач), Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року у складі судді Гринчак С.І., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Ліпаткіна Е.В. звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, в якій просила суд: позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходів), але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення заяви, та до досягнення сином ОСОБА_5 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вимоги мотивовані тим, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.11.2008, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21.05.2010 розірвано. За час шлюбу у сторін народився син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сім`я проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де позивач із неповнолітнім сином ОСОБА_5 до теперішнього часу і зареєстровані. Після розірвання шлюбу відповідачка пішла від колишнього чоловіка та залишила їх сина проживати з батьком, де і на теперішній час син і проживає. Позивач із неповнолітнім сином, та своєю дружиною ОСОБА_6 на теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачка після розлучення самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, з сином жодного разу не спілкувалася, розвитком та життям сина не цікавиться, не відвідує його, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує, у зв`язку з чим має бути позбавлена батьківських прав відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позиція відповідача та третьої особи в суді першої інстанції Від відповідачки ОСОБА_2 заперечень, пояснень чи відзиву на позовну заяву не надходило. Третя особа Орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради підтримала свій висновок від 12.08.2025 року щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Попереджено ОСОБА_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено наявності виключних підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також відомості про вжиття до неї заходів впливу чи реагування з боку компетентних органів. Суд зазначив, що надані позивачем докази, зокрема довідки із закладів освіти, не є беззаперечними та достатніми для висновку про наявність вини відповідача у неналежному виконанні батьківських обов`язків. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, яким саме чином позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим вважав застосування такого заходу передчасним та недоцільним. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року скасувати, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, щосудом не було встановлено жодної обставини, яка б свідчила про те, що відповідачка виконувала свої батьківські обов`язки по відношенню до неповнолітньої дитини або намагалась їх виконувати останні 15 років. Навпаки, суд встановив, що мати покинула дитину більше 15 років тому, з ним не проживає не з`являється до суду. Дитина не знає такої особи, як ОСОБА_3 , а вважає своєю матір ОСОБА_6 , яка є дружиною позивача та яка виховує сина позивача, як власну дитину. Також суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Пересипської РДА Одеської області від 12.08.2025, в якому зазначено, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав мати дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у відношенні її сина. Зокрема в своєму висновку, Орган опіки та піклування зазначив про проведення опитування дитини, яка не знає ОСОБА_3 , а вважає своєю матір`ю ОСОБА_6 . Свою позицію в судовому засіданні підтвердила представник третьої особи - Органу опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради зазначивши про те, що проводилося опитування дитини, обстеження побутових умов дитини, під час якого матері не було виявлено за місцем проживання дитини, проводилося опитування дружини батька дитини ОСОБА_6 , робились запити з метою відшукати місце перебування відповідачки, робилися запити до органів РАЦС, в пенітенціарні органи тощо. Тобто орган опіки та піклування всіляко розшукував відповідачку та не встановив місце її знаходження, що говорить про те, що матері немає в житті дитини взагалі. Суд взагалі знехтував інтересами дитини, оскільки звернення батька до суду з вимогами про позбавлення матері батьківських прав зумовлено в першу чергу інтересами дитини, а саме неможливістю у повному обсязі реалізовувати дитиною свої права і свободи. Таких як, право на перетин кордону з дозволу обох батьків, право мати зареєстроване місце проживання з дозволу обох батьків та інші юридичні дії, які вчиняються неповнолітнім з дозволу обох батьків. Крім того, звернення до суду з вимогами про позбавлення батьківських прав зумовлено тим, що дитина, яка позбавлена з боку одного з батьків батьківського піклування, звільняється від обов`язку в майбутньому утримувати свою непрацездатну матір з урахуванням того, що дитина не отримувала від матері уваги, утримання, опікування та любові. Суд не звернув на це увагу та відмовив у позовних вимогах, посилаючись на загальні норми законодавства, акцентуючи увагу на тому, що позивач повинен доводити доказами свої позовні вимоги, які він начебто не довів в суді. Взагалі, не взяття судом до уваги висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення матері батьківських прав є скоріше виключенням з загальних правил, оскільки в даному випадку потрібні хоч якісь докази з боку відповідачки про бажання чи намагання матері виправитися по відношенню до своєї дитини. В даній справі відсутні будь-які докази бажання матері виправити своє ставлення до дитини. Тобто суд не застосував положення ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України. Також суд ігнорував міжнародні норми права , які захищають інтереси дитини а саме: Відповідно до статті 3 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Доводи скарги також мотивовані порушенням норм процесуального права, а саме те, що суд 05.12.2025 безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних засобів разом з дитиною ОСОБА_4 , в присутності третьої особи - органу опіки та піклування Пересипської РДА, представник якого був присутнім також на відеоконференції, пославшись на те, що позивач ОСОБА_1 подав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції нібито менш ніж за п`ять днів, що не відповідає дійсності. В той же час, суд під`єднав 05.12.2025 позивача ОСОБА_1 до відеоконференції та спілкувався в судовому засіданні з позивачем, поряд з яким знаходилася дитина. Суд не допитав дитину взагалі, не зважаючи на ту обставину, що позивач забезпечував явку дитини на відеоконференції. Позиція відповідача та третьої особи в суді апеляційної інстанції У додаткових поясненнях у справі від 12.03.2026, третя особа - Орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, зазначила, що підтримує свій висновок від 12.08.2025 №01-05-8/800вх. в повному обсязі та просить його взяти до уваги під час розгляду апеляційної скарги. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 28 листопада 2008 року, який рішенням Суворовського районного суду від 21 травня 2010 року був розірваний. Від шлюбу мають сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . 19 червня 2012 року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_7 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 (а/з про реєстрацію шлюбу № 457 від 19.06.2012 складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Суворовському районі Одеського управління юстиції). Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 . Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № М3-59458-ф/о наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 20 березня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки наданої ОДНЗ «Ясла-садок» № 307 Одеської міської ради 02 липня 2013 року ОСОБА_4 відвідував заклад з жовтня 2011 року. Вихованням хлопчика займається виключно батько. Матір ОСОБА_5 за час перебування хлопчика в дошкільному закладі ніхто ні разу не бачив. Участі у вихованні сина вона приймає. Відповідно до довідки «Одеський ліцей № 67» Одеської міської ради від 12 березня 2025 року ОСОБА_4 навчається в 10-Г класі за дистанційною формою навчання. Відповідно до характеристики наданої «Одеський ліцей № 67» Одеської міської ради, ОСОБА_4 навчається в закладі з 1 класу. До навчання відноситься добре. Має оцінки достатнього та високого рівня, що свідчить про його наполегливість та старанність. На уроках уважний, виконує домашні завдання сумлінно. Має добрий загальний розвиток. Позивач звертаючись до суду з позовною заявою, посилався на те, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, із сином не спілкується на протязі 15 років, розвитком та життям сина не цікавиться, не відвідує його, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Так, відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України). Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України). Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду. Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав. Згідно до положень ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що позивачем не доведено наявності виключних підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази свідомого ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також відомості про вжиття до неї заходів впливу чи реагування з боку компетентних органів. Позивачем також не доведено, яким саме чином позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим вважав застосування такого заходу передчасним та недоцільним. Проте колегія суддів не може погодитися із такими висновками районного суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаною позовною заявою посилався на те, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, із сином не спілкується на протязі 15 років, розвитком та життям сина не цікавиться, не відвідує його, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує. На підтвердження вищенаведених обставин, ОСОБА_1 надано до суду: -довідку ОДНЗ «Ясла-садок» № 307 Одеської міської ради 02 липня 2013 року, відповідно до якої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував заклад з жовтня 2011 року. Вихованням хлопчика займається виключно батько, ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_9 : приводять до садочка і забирають, завжди цікавляться поведінкою ОСОБА_5 , його успіхами. Матір ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , за час перебування хлопчика в дошкільному закладі ніхто ні разу не бачив. Участі у вихованні сина вона не приймає (зворотній бік а.с.13); -довідку «Одеський ліцей № 67» Одеської міської ради від 12 березня 2025 року №99, з якої вбачається, що ОСОБА_4 навчається в 10-Г класі за дистанційною формою навчання (а.с.13); -характеристику «Одеський ліцей № 67» Одеської міської ради ОСОБА_4 , про те, що останній навчається в закладі з 1 класу. До навчання відноситься добре. Має оцінки достатнього та високого рівня, що свідчить про його наполегливість та старанність. На уроках уважний, виконує домашні завдання сумлінно. Має добрий загальний розвиток (а.с.17); -акт ЖБК «Приморський-21» про не проживання особи за місцем реєстрації від 17.03.2025, з якого вбачається, що ОСОБА_3 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 15); -довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № М3-59458-ф/о наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 20 березня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зворотній бік а.с.15) -заяву ОСОБА_6 , у якій остання зазначила, що в період знайомства із ОСОБА_1 , з моменту коли вони почали зустрічатися, у ОСОБА_1 вже була дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рідна мати якого у його вихованні не брала участі та її вона ніколи не бачила (а.с. 16). Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення. З матеріалів справи також вбачається, що на виконання вищенаведених вимог закону, органом опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради було надано до суду висновок №01-05-8/880вх. від 12.08.2025 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.48-50). У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц зазначається, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей. Твердження суду першої інстанції про неврахування висновку органу опіки та піклування є помилковим та таким, що не відповідає вимогам сімейного законодавства й встановленим у справі обставинам. Так, дійсно, відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України висновок органу опіки та піклування не є обов`язковим для суду, однак зазначена норма не звільняє суд від обов`язку надати належну оцінку такому висновку у сукупності з іншими доказами у справі. Сам по собі рекомендаційний характер висновку не є підставою для його формального відхилення чи фактичного ігнорування. При цьому суд першої інстанції не врахував, що висновок органу опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради №01-05-8/880вх. від 12.08.2025 є повним, об`єктивним та детальним, оскільки містить дані щодо обставин існуючих сімейних правовідносин, відомості про участь матері у житті та вихованні дитини, ставлення відповідачки до виконання своїх батьківських обов`язків, а також оцінку забезпечення найкращих інтересів дитини. Вказаний висновок складений уповноваженим органом у межах наданих законом повноважень, за результатами вивчення матеріалів справи та фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Крім того, твердження суду про відсутність доказів свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками спростовуються наявними у справі доказами, з яких вбачається, що відповідачка фактично з народження не спілкувалася із сином, не брала участі у його вихованні, не цікавилася станом його здоров`я, навчанням та розвитком, матеріальної допомоги не надавала, дитину не відвідувала. Такі обставини підтверджуються, зокрема, довідкою дошкільного навчального закладу, актом про не проживання ОСОБА_3 за місцем реєстрації, письмовими поясненнями дружини позивача ОСОБА_6 , а також самим висновком органу опіки та піклування. Сукупність зазначених доказів свідчить саме про систематичне та тривале ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, а не про окремі випадки неналежної поведінки. При цьому для застосування положень ст. 164 СК України достатнім є встановлення факту свідомого ухилення матері від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, тоді як висновок суду про необхідність доведення реальної загрози для здоров`я чи психічного розвитку дитини ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права, оскільки така обставина не є обов`язковою умовою для позбавлення батьківських прав за підставою ухилення від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, висновок Органу опіки та піклування підлягав до врахування судом як обґрунтований. Окрім того, апеляційний суд також враховує наступне. Так, згідно з ч.ч. 1,2 ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року "Савіни проти України" (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Заслуханий у апеляційному суді неповнолітній ОСОБА_4 пояснив, що він проживає разом із батьком з народження. З ОСОБА_3 він спілкування не підтримує, все життя проживає з батьком, лише недавно дізнався, що вона є його біологічною мамою. Натомість своєю мамою вважає ОСОБА_6 . Крім того, з метою всебічного та об`єктивного розгляду справи, ухвалами апеляційного суду від 16.04.2026 було витребувано з: Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону України гр. ОСОБА_2 та з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відомості про наявність актових записів про можливу зміну прізвища гр. ОСОБА_2 . На виконання вимог вищевказаних ухвал суду, 04.05.2026 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України направив суду повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яких вбачається, що після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 , ОСОБА_11 (Мединська) неодноразово укладали шлюби, що свідчить про утворення іншої сім`ї. 07.05.2026 Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19.5.1/33455-26-Вих надав витяг з наявної Бази даних інформації щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України в період з 08.11.2017 по 07.05.2026, громадянки України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого вбачається наявність відомостей щодо неодноразового виїзду останньої за межі України та її в`їзду на територію України. Таким чином, надані суду відомості щодо неодноразового виїзду відповідачки за межі України, а також створення іншої сім`ї, суд оцінює у сукупності з іншими доказами у справі як такі, що підтверджують її тривале самоусунення від участі у вихованні дитини сина ОСОБА_5 , відсутність належного спілкування з ним та невиконання батьківських обов`язків. Суд першої інстанції належним чином не врахував установлені матеріалами справи обставини фактичного повного самоусунення відповідачки ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_5 . Матеріалами справи підтверджується фактичне припинення відповідачкою будь-якої участі у вихованні, утриманні сина, відсутність інтересу до його життя, стану здоров`я, навчання та розвитку. Вказані обставини підтверджуються довідками навчальних закладів, актом обстеження умов проживання, висновком органу опіки та піклування, поясненнями сторін та поясненнями самої дитини ОСОБА_4 , наданих у судовому засіданні, з яких вбачається, що останній фактично не знає відповідачку як матір та сприймає її виключно як біологічну матір, оскільки будь-яке спілкування між ними відсутнє з його народження. Саме ці обставини і свідчать про свідоме, винне, систематичне ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, ст. 157 СК України яка передбачає обов`язок окремо проживаючого батька чи мати брати участь у вихованні. Тривалість бездіяльності, відсутність спроб відновити зв`язок, свідчать про неможливість зміни поведінки відповідачки та відсутність реального інтересу до дитини. Висновок органу опіки, яким із урахуванням інтересів дитини визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, судом першої інстанції безпідставно відхилено без належного обґрунтування його невідповідності якнайкращим інтересам дитини. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини та ст. 7 СК України першочергова увага при вирішенні спорів щодо дітей повинна приділятися якнайкращому забезпеченню їх інтересів, які у даному випадку полягають у забезпеченні для дитини стабільного, безпечного середовища, належної турботи, любові та піклування. Сукупністю зібраних у справі доказів підтверджується свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина, відсутність будь-якої участі у його житті та фактичне самоусунення від виконання обов`язків матері, у зв`язку із чим колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 є виправданим крайнім заходом впливу та відповідає якнайкращим інтересам дитини. У той же час, колегія суддів вважає за доцільне роз`яснити відповідачці положення ст. 169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Згідно ч.2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо її утримання. Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Як передбачено ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Матеріали справи не містять відомостей про непрацездатність відповідачки чи наявність обставин, які б перешкоджали їй надавати матеріальне утримання дитині. Враховуючи вік відповідачки (1988 року народження), яка є особою працездатного віку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з неї аліментів на утримання дитини, а саме покладення на відповідачку обов`язку сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 20 травня 2025 року. За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є доведеною, тому вона підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Розподіл судових витрат Вирішуючи питання про судові витрати у справі відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого розрахунку. Так, відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подачу позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №0386-2643-5602-3999 від 19.05.2025, а за подачу апеляційної скарги 1453,44 грн., що підтверджується квитанцією про сплату №0901-2975-5773-6876 від 26.12.2025. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позовні вимоги підлягають задоволенню, тому за подання позовної заяви та апеляційної скарги з відповідачки на користь позивача належить стягнути судовий збір у загальному розмірі 2664,64 грн (1211,20 грн. + 1453,44 грн.) Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України). В судовому засіданні 14.05.2026 апеляційний суд закінчив з`ясування обставин і перевірку їх доказами, надав сторонам можливість виступити у судових дебатах та перейшов до стадії ухвалення судового рішення за результатами апеляційного провадження, яке проголошено 04.06.2026.

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року скасувати, ухвалити нове. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , батьківських прав щодо неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ІПН: НОМЕР_3 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 травня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ІПН: НОМЕР_3 судовий збір у загальному розмірі 2664,64 гривень сплаченого в суді першої та апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04.06.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе