Постанова 4824 № 372/4775/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2026 року м. Київ Справа № 372/4775/24 Провадження: № 22-ц/824/629/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Проць Т. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в: У серпні 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», яке змінило своє найменування на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»,звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02.01.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 6237279 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 15 000 грн строком на 360 днів. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором перед відповідачем виконало та надало йому кредит в розмірі 15 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед кредитором 25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 6237279. Враховуючи те, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 55 297,50 грн, з яких: 15 000 грн - тіло кредиту, 22 387,50 грн - нараховані відсотки та 17 910 грн - нараховані позивачем відсотки за 60 днів; а також сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором № 6237279 про надання споживчого кредиту від 02.01.2023 року в розмірі 55 297,50 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн, а всього 62 719,90 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Хомич І. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; стягнути з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач заперечує, що підписував кредитний договір та отримував кредитні кошти, а також вказує на відсутність у справі належних і допустимих доказів погодження ним істотних умов договору та фактичного перерахування коштів. Він повідомляє, що звертався до кіберполіції щодо можливих шахрайських дій невідомої особи стосовно його банківського рахунку, що було зареєстровано правоохоронними органами. У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують перерахування кредитних коштів, а довідка ТОВ «Пайтек Україна» не є таким документом і не містить повних реквізитів. Також зазначено, що кошти переказувала не кредитна установа (ТОВ «Авентус Україна»), а інша юридична особа. Позивач не надав доказів оплати за передачу права вимоги. Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 квітня та 02 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - Крюкова М. В. заперечувала проти апеляційної скарги та просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у апеляційній інстанції у розмірі 8 000 грн. За правилом ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 02.01.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір № 6237279 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого, відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 15 000 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1,99 % в день, яка застосовується в межах строку кредиту. Згідно з п. 2.1. договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с. 25-34, т. 1). 25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до якого, позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 6237279 (а.с. 73-81, т. 1). Згідно витягу з реєстру боржників загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 37 387,50 грн, з яких: 15 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22 387,50 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 18, т. 1). Крім того, позивачем, як фактором, було нараховані проценти за 60 календарних днів у межах строку кредитування у розмірі 17 910 грн. Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, п.п. 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 укладено договір № 6237279 про надання споживчого кредиту від 02.01.2023 року, за умовами якого відповідач отримав кошти кредиту у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який було надіслано на мобільний номер телефону ОСОБА_1 . Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який був надісланий первісним кредитором на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 , на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатор відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Факт отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором та наявність у відповідача заборгованості за ним у заявленому до стягнення розмірі підтверджується наявними у матеріалах справи листом ТОВ «Пейтек Україна» вих. № 20331010-3 від 10.10.2023 року (а.с. 138-142, т. 1) та листом ТОВ «Пейтек» вих. № 20250120-1 від 20.01.2025 року (а.с. 21, т. 2). Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При проведенні розрахунку заборгованості позивачем було враховано часткове погашення відповідачем процентів та сума заборгованості визначена з урахуванням сплачених сум, що підтверджено карткою обліку договору (розрахунком заборгованості), з якої вбачається, що за період з 02.01.2023 року по 24.09.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість в загальному розмірі 37 387,50 грн, з яких 15 000 грн основний борг та 22 387,50 грн нараховані проценти, з урахуванням сплачених ним 16.01.2023 року процентів на суму 4 253,63 грн та 31.01.2023 року процентів на суму 4 179 грн. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцією є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Аналогічну позицію сформував Верховний Суд у постанові у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020 року. Однак, доказів повного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором № 6237279 про надання споживчого кредиту від 02.01.2023 року не виконав та не повернув кошти в повному обсязі. Оскільки відповідач отримані кредитні кошти у повному обсязі не повернув, а проценти за користування ними не сплатив, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі. Так, позивачем не надано до суду первинних документів, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проте надано листи від ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Пейтек», у яких зазначено факт успішності проведення транзакцій про переказ коштів. У свою чергу, відповідачем, як власником карткового рахунку, також не надано виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 , яка могла б підтвердити або спростувати факт неотримання вказаних грошових коштів. Посилання відповідача на звернення до кіберполіції щодо можливих шахрайських дій невстановленої особи стосовно його банківського рахунку, яке було зареєстроване правоохоронними органами, не доводить того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені доказів протилежного, ним до суду надано не було. Колегія суддів також вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано доказів оплати за передачу права вимоги, що ставить під сумнів виконання зобов`язань фактором за договором факторингу, а відповідно і набуття права вимоги до відповідача. На підтвердження набуття права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 6237279 від 02.01.2023 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надало суду копії договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 року, акту прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників, акту прийому-передачі реєстру боржників від 25 вересня 2023 року та витяг з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року, а також платіжні документи на підтвердження проведення розрахунків за вказаним договором. Надані позивачем документи підтверджують передання йому права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 6237279 від 02.01.2023 року, яка складається з права вимоги заборгованості у загальному розмірі 37 387,50 грн, з яких: 15 000 - заборгованість за основною сумою боргу, 22 387,50 грн - заборгованість за відсотками. Договором, який не оспорювався та не визнаний в судовому порядку недійсним, визначено строк кредиту 360 дні, тобто, це період з дня його укладення та перерахування тіла кредиту - 02.01.2023 року по 28.12.2023 року. Договір факторингу укладено 25.09.2023 року, тобто в межах дії строку кредитного договору (360 дні). Відтак, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач правомірно здійснив нарахування відсотків за користування кредитними коштами в період з 25.09.2023 року по 23.11.2023 року у розмірі 17 910 грн (15 000 грн х 1,99 % х 60 дні). Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга адвоката Хомича І. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року залишенню без змін. За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями ч. 2ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються :1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України. Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України). Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 915/294/21). У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - Крюковою М. В. заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, у розмірі 8 000 грн. На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у матеріалах справи містяться копії наступних документів: договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07.07.2022 року; довіреності у порядку передоручення від 16.08.2024 року; звіту від 22.04.2025 року про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07.07.2022 року; ордера на надання правничої допомоги; платіжної інструкції № 4400 від 22.04.2025 року на суму 8 000 грн; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. За змістом розділу 3 договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07.07.2022 року оплата за надані послуги складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі. Факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги. Підставою для оплати є рахунок-фактура. Клієнт здійснює оплату за надані послуги у день отримання рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок. Відповідно до звіту від 22.04.2025 року про надання правової допомоги згідно з договору № 07/07-2022 від 07.07.2022 року адвокат надав, а клієнт прийняв наступну правову допомогу: правова експертиза документів та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі за кредитним договором з ОСОБА_1 ; подання до суду відзиву на апеляційну скаргу - 8 000 грн (4 год.). Відповідач з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в порядку ст. 137 ЦПК України не звертався. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, ціну позову, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що клопотання представника позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» - Крюковою М. В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн підлягає задоволенню. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а також ціни позову. Зважаючи на складність справи, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг, враховуючи, що позивачем доведено співмірність заявлених ним витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів доходить висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн. Враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено та, відповідно, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається судом без задоволення, тому відсутні передбачені ст.ст. 137, 141 ЦПК України підстави для компенсування ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ 44559822, адреса: м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура