Ухвала КАС ВС № 400/4370/25

УХВАЛА 04 червня 2026 року м. Київ справа №400/4370/25 адміністративне провадження № К/990/25039/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Дашутіна І.В., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 400/4370/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 , у якому з урахуванням заяви про усунення недоліків просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати у період з 13 березня 2022 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати здійснити перерахунок та виплату за вказаний період грошового забезпечення, а також відповідних виплат (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) у спосіб, визначений позивачем; - визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що подається для призначення пенсії, із урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704; - зобов`язати видати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення із зазначенням усіх складових (надбавок, доплат, підвищень, премії) та подати її до відповідного органу Пенсійного фонду України для здійснення перерахунку пенсії. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 13 березня 2022 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. У решті позову відмовлено. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 400/4370/25. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня. Таким чином, враховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України ця справа законом віднесена до справ незначної складності. Крім того, як вже зазначалося вище, судом першої інстанції розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Враховуючи, що ця справа віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Отже, в силу вимог закону судові рішення у справах розглянутих за правилами спрощеного провадження не підлягають касаційному оскарженню. Законодавцем передбачено можливість перегляду таких судових рішень, але у виключних випадках, а отже процесуальний закон надає суду дискрецію саме у питанні можливості допуску до касаційного перегляду судового рішення, яка в силу закону не підлягає касаційному перегляду. З огляду на це, саме скаржник, який зацікавлений у відкритті касаційного провадження за його скаргою повинен навести обґрунтовану аргументацію, чому на його думку, є підстави для відкриття касаційного провадження, в тому числі і наявність такої підстави, як «виняткове значення» для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Скаржником не наведено належного обґрунтування існування системної правової проблеми, яка б характеризувалася неоднаковою судовою практикою, значною кількістю суперечливих спорів або необхідністю формування нового підходу до застосування норм права. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, та необхідності переоцінки встановлених судами обставин справи. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Водночас процесуальним обов`язком заявника, окрім зазначення у касаційній скарзі наведених вищі критеріїв наявності «суспільного інтересу, є необхідність доведення наявності цього «суспільного інтересу» до результату розгляду саме цієї справи, в якій подана ця касаційна скарга, проте у касаційній скарзі та додатків до неї відсутні докази, які б свідчили про наявність заінтересованої великої кількості людей (їх певних груп) в результаті розгляду саме цієї справи. Таким чином, доводи скаржника є абстрактними та не містять належного обґрунтування щодо наявності підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Скаржником не доведено, що наслідки розгляду цієї справи виходять за межі індивідуального спору сторін або матимуть визначальний вплив на невизначене коло осіб чи правозастосовну практику загалом. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 400/4370/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Головуючий І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов