Постанова Харківський апеляційний суд № 643/15764/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 02 червня 2026 року м. Харків справа №643/15764/24 провадження № 22-ц/818/2243/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Шнайдер Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2025 року, під головуванням судді Крівцова Д.А.,- в с т а н о в и в: У грудні 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 116640,00 грн та судові витрати. Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова 03 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що рішення суду є таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Звертає увагу на те, що на підтвердження переказу коштів, Товариством надано звіт платіжного оператора, який виконано відповідно до вимог Закону «Про платіжні послуги». Стаття 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію. Пункти 4 та 5 ч. 4 та ч. 5 вказаної статті визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача. Відповідно до п. 10 Постанови Правління НБУ №113 від 03.11.2021 року «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативноправових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_1 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Таким чином суд помилково дійшов висновку, що наданий скаржником доказ (лист-підтвердження від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 22.11.2024 року) є неналежним доказом, оскільки вказаний документ є звітом платіжної установи про успішну транзакцію, який містить усі істотні дані для ідентифікації операції: дату та час, суму, унікальний номер транзакції та реквізити отримувача. Таким чином, факт видачі відповідачу кредиту у розмірі 27000 грн 00 коп. на думку скаржника є доведеним. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жоден з документів, які надані позивачем на підтвердження перерахування суми кредиту відповідачу, не містить повного номеру банківської картки, на яку був здійснений переказ. Матеріали справи взагалі не містять даних щодо повного номеру банківської картки відповідача. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, що сума кредиту була перерахована на банківський рахунок (банківську картку) саме відповідача, а не будь-якої іншої особи із 1000000 осіб, які можуть мати картку із схожим номером (який починається на вказані вище 6 цифр та закінчується на вказані вище 4 цифри). Таким чином, будь-яких доказів того, що вказаний вище рахунок (банківська картка) належить відповідачу та саме останній є отримувачем грошових коштів, які перераховані на відповідний рахунок (картку), суду не надано. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вимогам закону та фактичним обставинам справи відповідає в повній мірі. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2024 року між позивачем та відповідачем укладений Договір № 4700133 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Даним договором погоджені наступні умови: сума кредиту 27000,00 грн; строк кредитування 350 днів; стандартна процентна ставка 1,50 % за кожен день користування; орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредитування 10911,61 % річних; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає за стандартно ставкою за весь строк користування кредитом 168750,00 грн; дата надання кредиту 01.06.2024 року або 02.06.2024 року. Крім того, сторонами підписано Анкету опитувальник клієнта фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення та Паспорт споживчого кредиту. Умовами Договору передбачено, що він укладений в електронній формі та підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з п. 2.1. Договору позивач надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок відповідача за реквізитами платіжної картки «5375ХХХХХХ5870». Як вбачається з листа «iPay.ua Сервіс онлайн платежів» від 22.11.2024 року, 01.06.2024 року відбувся переказ коштів на суму 27000,00 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 412781910, призначення платежу: Зарахування 27000,00 грн. на карту НОМЕР_2 . Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 4700133 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 01.06.2024 року, складеного позивачем, заборгованість відповідача станом на 02.12.2024 року складає 116640,00 грн, з яких: 27000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 76140,00 грн заборгованість за процентами; 13500,00 грн штраф. В обґрунтування позовних вимог Товариством зазначено, що 01.06.2024 року між позивачем та відповідачем укладений Договір № 4700133 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в національній валюті гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту не виконав, у зв`язку з чим у нього станом на 02.12.2024 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 116640,00 грн, з яких: 27000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 76140,00 грн заборгованість за процентами; 13500,00 грн штраф. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Статтею 3 Закону України Про електронну комерцію визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Нормами частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг упродовж певного часу, а саме - упродовж строку кредитування, визначеному в кредитному договорі. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17. За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом. Так, відповідно до п. 1.4.1. договору стандартна процентна ставка за кредитом: 1,50 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, перерахувавши кошти на рахунок, зазначений у договорі, а відповідач, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені терміни не повернув належні до сплати грошові суми, тим самим порушив встановлений графік обов`язкових платежів. Висновок суду про недоведеність факту перерахування коштів на рахунок відповідача суперечить наявними у справі доказам. Тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог. ТОВ Лінеура України, заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просило у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом та штрафу, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Матеріалами справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом: 1,50 % в день. Колегія суддів, перевіряючи розрахунок процентів, наданий позивачем, за кредитним договором не може погодитися з його правильністю, з огляду на таке. 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ). Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 року - денна ставка не більше 1%. Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Керуючись вимогами Закону та з урахуванням того факту, що Товариством надано розрахунок заборгованості, колегія суддів, провівши власний розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_1 , зазначає наступне. З матеріалів справи убачається, що відповідач отримав кредитні кошти 01.06.2024 року у розмірі 27 000,00 грн. Жодного погашення заборгованості по кредитному договору відповідачем не проводилось. Кредитний договір укладено з 01.06.2024 року по 02.12.2024 року. Відповідно до вимог кредитного договору відсоткова ставка складає 1,5% на день. З матеріалів справи вбачається, та не заперечується позивачем, що відсотки нараховувались відповідно до умов кредитного договору 1,5%. Виходячи з вимог Закону, починаючи за період з 01.06.2024 року по 19.08.2024 року розмір процентів становить 32 400,00 грн (80 днів х 1,5% х 27 000,00 грн). За період з 20.08.2024 року по 02.12.2024 року розмір процентів становить 28 350,00 грн (105 днів х 1,0% х 27 000,00 грн). Виходячи з вищевикладеного, заборгованості по відсоткам становить 60 750,00 грн. Таким чином, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору та не спростовано будь-якими доказами правильність розрахунку заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів вважає, що заборгованість за процентами за користування кредитом підлягає стягненню в розмірі 60 750,00 грн. Таким чином стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 87 750,00 грн (27 000,00 грн-тіло кредиту та 60 750,00 грн -відсотки). Щодо стягнення штрафу, судова колегія зазначає наступне. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом

18. Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Виходячи з вище викладеного підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 13 500,00 грн, судова колегія не вбачає. З огляду на викладене, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті та обов`язковості умов договору для сторін, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 87 750,00 грн (27 000,00 грн-тіло кредиту та 60 750,00 грн -відсотки), а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги спростовують рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частинами 1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду Товариством було сплачено: судовий збір у розмірі 3 028,00 грн за подання позову та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (75,23%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5 011,52 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» - задовольнити частково. Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» заборгованість за кредитним договором в розмірі 87 750,00 грн та судовий збір в сумі 5 011,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова