Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/10845/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4820/26 Справа № 201/10845/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповід ача Халаджи О. В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 04 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Батманова В.В.), - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ТОВ ФК «ЕЙС» звернулось до Соборного районного суду м. Дніпра позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором №654504003 від 11.04.2024 року у сумі 94 500 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн. Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 04 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимого ТОВ ФК «ЕЙС» відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ ФК «ЕЙС» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та невідповідність висновків суду обставинам справи та не повне з`ясування обставин, які мають значення для справи. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з мотивів нібито недоведеності переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, оскільки ними надані належні та допустимі докази для підтвердження цього факту. Зокрема зазначає, що умовами договорів факторингу від 28.11.2018 року (строк дії якого продовжувався рядом додаткових угод), 19.12.2024 року, 08.07.2025 року право вимоги переходить до нового кредитора в день підписання сторонами реєстрів права вимоги, а не з моменту оплати за договорами факторингу. Також зазначав, що чинним законодавством не заборонено передачу права вимоги, яка виникне у майбутньому, зазначене також випливає із практики судів апеляційної та касаційної інстанції. Враховуючи наведене просили рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 04 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором від 11.04.2024 року у розмірі 104 500,88 грн., а також судові витрати у вигляді правничої допомоги у суді першої інстанції у розмірі 7 000 грн. та судового збору: за подачу позовної заяви 2 422,40 грн, за подачу апеляційної скарги 3 633,60 грн.. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 94 500 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 11.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №654504003 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Виконання первинним кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів, в свою чергу позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно цього договору. 28.11.2018 р. між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №654504003 від 11.04.2024. 19.12.2024 р. між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №19/1224-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №654504003 від 11.04.2024. В подальшому, 08.07.2025 р. між ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія» «ЕЙС» було укладено договір факторингу №08/07/25-Е. Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 08/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 104500,00 грн., з яких 20000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 74500,00 грн. заборгованість за відсотками, 10000 грн. заборгованість за штрафними санкціями. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 654504003 від 11.04.2024 р. від первісного кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», відповідно, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», відповідно, та від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс». Зазначений висновок суду відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду на наступне. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 5,7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно із ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. За кредитним договором банк бо інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст.1054 ЦК України). Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Як зазначалось вище в обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» посилалося на те, що отримало право вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на підставі договорів факторингу від 28.11.2018 року (передача прав вимоги від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «Таліон плюс»), від 19.12.2025 року (передача прав вимоги від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»), від 08.07.2025 року (передача прав вимоги від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс»). Однак слід звернути увагу на те, що відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України). Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог. Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №654504003 був укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 11.04.2024 року, а перший договір факторингу, на який посилається позивач як на підставу набуття права вимоги до відповідача та строк дії якого неодноразово продовжувався за допомогою додаткових угод, було підписано 28.11.2018 року. Тобто на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон плюс», а в подальшому і ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс». За таких обставин ТОВ «ФК «Ейс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язання за договором №654504003 від 11.04.2024 року не набуло, таке право не могло бути передане позивачу цим товариством на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року чи додаткових угодах до нього, оскільки і зобов`язання відповідача щодо повернення коштів виникли після укладення цього договору. Крім того Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 911/3185/20). Однак матеріали справи не містять відомостей на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28.11.2018 р. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведеність переходу права вимоги ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №654504003 від 11.04.2024 року. Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 94 500 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 04 лютого 2026 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи А.В. Гапонов Л.П. Никифоряк