Постанова Одеський апеляційний суд № 490/8646/23

Номер провадження: 22-ц/813/559/26 Справа № 490/8646/23 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Драгомерецького М.М., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі Узун Н.Д., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, стягнення моральної шкоди, - в с т а н о в и в: 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс» (-далі ТОВ «Одескрансервіс») про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, стягнення моральної шкоди, згідно якого просив суд стягнути з: - ТОВ «Одескрансервіс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 202 355,80 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. - з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що 31 липня 2021 року, приблизно о 16.00 годині ОСОБА_2 , керуючи автокраном «LIEBHERR LTM 1200», державний номерний знак НОМЕР_1 у Миколаївській області на автошляху Н-24 «Благовіщенськ-Миколаїв» поворот до мкр. Матвіївка в порушення п.п.2.3.б, 10.1, 10.6 Правил дорожнього руху, був неуважним, не слідкував за зміною дорожньої обстановки, виконуючи поворот ліворуч з середньої смуги для руху, враховуючи габарити транспортного засобу, не переконався в безпеці свого руху, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку ліворуч від нього, через що допустив зіткнення з ним. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, транспортним засобам завдано механічних пошкоджень, а пасажиру автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 завдано тілесних ушкоджень. Кримінальна справа закрита і складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 , за порушення ПДД під час вказаного ДТП. Іллічівським міським судом Одеської області 06 квітня 2023 року винесено постанову про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Позивач є власником автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 . В результаті ДТП автомобіль не підлягає відновленню через пошкодження. Відповідно до звіту №216-21 від 31.08.2021 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , вартість відновленого ремонту з урахуванням ПДВ в запчастинах складає 547 162,17 грн; ринкова вартість автомобіля складає 332 080,80 грн. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження під час ДТП складає 332 080,80 грн. Позивач стверджує в позові, що оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля перевищує ринкову вартість КТЗ, відновлювати пошкоджений КТХ вважається економічно недоцільним, тому матеріальний збиток завданий позивачу в результаті його пошкодження при ДТП приймається рівним ринковій вартості автомобіля на момент ДТП та складає 332 080,80 грн. За складання висновку позивач сплатив 2 475 грн, які відносяться до затрат і підлягають стягненню з відповідача. Відповідно до перевірки чинності полісу ОСЦПВВТЗ автомобіль ««LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований в ТДВ «СК Мотор Гарант» 69068, поліс №ЕР/204552890 строк дії з 00 год. 00 хв. 19.06.2021 по 18.06.2022, тобто є чинним на момент вчинення ДТП. Страхувальником автомобіля «LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_1 виступає ТОВ «Одескрансервіс». Позивач стверджує в позові, що від страхової компанії він отримав виплату в сумі 157 400 грн у вигляді страхового відшкодування, що покриває лише частину від загальної суми завданого матеріального збитку, тому розмір заподіяної позивачу матеріальної шкоди складає 174 680,80 грн. На підставі викладеного, представник позивача звернувся до суду з відповідним позовом. Представник ТОВ «Одескрансервіс» 29 грудня 2023 року надав до суду відзив на позов, у якому просив суд задовольнити вимоги частково (а.с. 103-105), посилаючись на те, що розмір шкоди, завданої позивачу громадянином ОСОБА_2 , що на момент ДТП був працівником ТОВ «Одескрансервіс», згідно даних звіту №216-21 про незалежну оцінку майна з визначення вартості матеріального збитку склала 332 080,80 грн. Від страхової компанії ТДВ «СК Мотор Гарант», де ТОВ «Одескрансервіс» було застраховано транспортний засіб, позивачем отримано страхову виплату у розмірі 157 400,00 грн, таким чином сума матеріальної шкоди становить 174 680,80 грн. Представник відповідача не погоджується із сумою витраченої на проведення автотоварознавчого дослідження вартості збитків у розмірі 2 475,00 грн та 25 000,00 грн витрат на правову допомогу. Також, відповідач у відзиві на позов, посилаючись на те, що жодним чином не наносив позивачу моральної шкоди, тому вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн вважає необґрунтованою. В судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Інші сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з`явились. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Суд стягнув з ТОВ «Одескрансервіс» (ЄДРПОУ 41031695) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) матеріальну шкоду у розмірі 174 680,80 грн, витрати за проведення авто товарознавчого дослідження у розмірі 2 475 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП невідоме) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, ТОВ «Одескрансервіс», просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 2 475 грн, витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн та моральної шкоди в сумі 10 000 грн скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідка про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету (т. 2 а.с. 94-98). Відповідачу ОСОБА_2 судові повістки-повідомлення неодноразово направлялись на єдину відому суду адресу місця його проживання, яка наявна в матеріалах справи, однак поштові повідомлення повернулись до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а.с. 53-54, 67-68, 77, 81-86, 89-90, 95-96). Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, оскільки судова повістка-повідомлення була направлено на єдину відому суду адресу місця проживання відповідача, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Таким чином, рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 2 475 грн, витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн та моральної шкоди в сумі 10 000 грн. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно із частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом першої інстанції встановлено, що 31 липня 2021 року, приблизно о 16.00 годині ОСОБА_2 , керуючи автокраном «LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_1 у Миколаївській області на автошляху Н-24 «Благовіщенськ-Миколаїв» поворот до мкр. Матвіївка в порушення п.п.2.3.б, 10.1, 10.6 ПДР, був неуважним, не слідкував за зміною дорожньої обстановки, виконуючи поворот ліворуч з середньої смуги для руху, враховуючи габарити транспортного засобу, не переконався в безпеці свого руху, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку ліворуч від нього, через що допустив зіткнення з ним. Внаслідок ДТП, транспортним засобам завдано механічних пошкоджень, а пасажиру автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 завдано тілесних ушкоджень. Кримінальна справа закрита і складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 за порушення ПДД під час вказаного ДТП. Іллічівським міським судом Одеської області 06 квітня 2023 року винесено постанову про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 35-36). Позивач є власником автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 26). Відповідно до звіту №216-21 від 31.08.2021 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , вартість відновленого ремонту з урахуванням ПДВ в запчастинах складає 547 162,17 грн; ринкова вартість автомобіля складає 332 080,80 грн. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження під час ДТП складає 332 080,80 грн (а.с. 7-25). За складання висновку позивач сплатив 2 475 грн (а.с. 32). Відповідно до перевірки чинності полісу ОСЦПВВТЗ автомобіль ««LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований в ТДВ «СК Мотор Гарант» 69068, поліс №ЕР/204552890 строк дії з 00 год. 00 хв. 19.06.2021 по 18.06.2022, тобто є чинним на момент вчинення ДТП. Страхувальником автомобіля «LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_1 виступає ТОВ «Одескрансервіс». Вказані обставини визнані відповідачем по справі. Позивач стверджує в позові, що від страхової компанії він отримав виплату в сумі 157 400 грн у вигляді страхового відшкодування, що підтверджується інформацією від ПАТ СК УСГ (а.с. 37). За загальними правилами, визначеними ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1190 ЦК України, тягар цивільної відповідальності має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась ДТП. Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових(службових) обов`язків на підставі трудового договору(контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України. При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди, а на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини). Суд вважає, що позивачем доведено факт завдання йому шкоди. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На підставі матеріалів справи встановлено, що 31 липня 2021 року, приблизно о 16.00 годині ОСОБА_2, керуючи автокраном «LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_4 у Миколаївській області на автошляху Н-24 «Благовіщенськ-Миколаїв» поворот до мкр. Матвіївка в порушення п.п. 2.3.б, 10.1, 10.6 ПДР, був неуважним, не слідкував за зміною дорожньої обстановки, виконуючи поворот ліворуч з середньої смуги для руху, враховуючи габарити транспортного засобу, не переконався в безпеці свого руху, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_1, який рухався у попутному напрямку ліворуч від нього, через що допустив зіткнення з ним. Внаслідок ДТП, транспортним засобам завдано механічних пошкоджень, а пасажиру автомобілю «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_6 завдано тілесних ушкоджень. Кримінальна справа закрита і складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 за порушення ПДД під час вказаного ДТП. Іллічівським міським судом Одеської області 06.04.2023 винесено постанову про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 35-36). Відповідно до перевірки чинності полісу ОСЦПВВТЗ автомобіль ««LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_4 був застрахований в ТДВ «СК Мотор Гарант» 69068, поліс №ЕР/204552890 строк дії з 00 год. 00 хв. 19.06.2021 по 18.06.2022, тобто є чинним на момент вчинення ДТП. Страхувальником автомобіля «LIEBHERR LTM 1200», д.н.з. НОМЕР_4 виступає ТОВ «Одескрансервіс». Вказані обставини визнані відповідачем по справі. Позивач стверджує в позові, що від страхової компанії він отримав виплату в сумі 157 400 грн у вигляді страхового відшкодування, що підтверджується інформацією від ПАТ СК УСГ (а.с. 37). Відповідно до частини 1 статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.12.2020. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Згідно пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №752/13375/19. Відповідно до звіту №216-21 від 31.08.2021 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , вартість відновленого ремонту з урахуванням ПДВ в запчастинах складає 547 162,17 грн; ринкова вартість автомобіля складає 332 080,80 грн. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження під час ДТП складає 332 080,80 грн (а.с. 7-25). Отже, позивачем надано докази про вартість пошкодженого автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , (або його залишків) після ДТП, що є необхідним для визначення розміру відшкодування у порядку ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» 174 680,80 грн за заподіяння шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог про стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне. Судом достовірно встановлено, що на час ДТП водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Одескрансервіс», про що не заперечував відповідач у письмовому відзиві на позов. Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 із змінами і доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною 2 статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди. Представник ТОВ «Одескрансервіс» не довів належними та допустимими доказами відсутність вини відповідача в спричиненні позивачеві моральної шкоди. А отже наявні підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу. В свою чергу факт спричинення моральної шкоди позивачу у зв`язку із ДТП підтверджується тим, що позивач переніс моральні страждання пов`язані з вимушеними змінами у його житті, тощо. Між тим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн, на думку суду достатніми доказами не обґрунтований та не відповідає фактичним обставинам справи. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Суд вважає, що діями відповідачів були заподіяні моральні страждання позивачу, а саме, у позивача був порушений звичайний спосіб життя, пов`язаний з експлуатацію автомобіля, він був позбавлений можливості використовувати автомобіль за призначенням, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя. Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача ТОВ «Одескрансервіс» підлягає стягненню 10 000,00 грн моральної шкоди на користь позивача, та з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування Розподіл судових витрат у справі. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. У відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, визначено цілі оцінки витрат на професійну правничу допомогу: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включно з підготовчою до її розгляду, збиранням доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються за договором і на підставі доказів щодо обсязі наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості; розмір компенсації витрат адвоката встановлюється договором про надання правничої допомоги на підставі доказів; сума компенсації визначається за детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і витрат, необхідних для надання правничої допомоги; заявлені витрати на адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому силі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду надано: - договір про надання правничої допомоги №23 від 14.06.2023 (а.с. 33); - квитанцію до прибуткового касового ордеру №29 від 14.06.2023 на суму 25 200,00 грн (а.с. 34). Разом з тим, в матеріалах справи відсутній детальний опис правової допомоги, акт виконаних робіт, тощо. Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 25 200,00 грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки в матеріалах справи відсутні документи для встановлення співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та участю адвоката в судових засіданнях. Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, враховуючи заперечення відповідачів щодо суми адвокатських витрат, суд дійшов висновку про часткове відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Відповідно до квитанції, за складання висновку позивач сплатив 2 475 грн (а.с. 32), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 2 475 грн, витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн та моральної шкоди в сумі 10 000 грн, виходячи з наступного. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 2 475 грн, витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн та моральної шкоди в сумі 10 000 грн. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 2 475 грн, витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн та моральної шкоди в сумі 10 000 грн. Щодо відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ДТП. Так, у пункті 3 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно частини 3 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У пункті 9 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз`яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 №522/8849/19 (провадження №61-2132св23) зробив наступний висновок: «Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.11.2019 в справі №216/3521/16-ц (провадження №61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2022 у справі №569/20510/19 (провадження №61-13787св20)). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18)). Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2022 в справі №607/11755/20 (провадження №61-13672св21)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22)). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України)». Судом першої інстанції з достовірність встановлено, що участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, а тому посилання заявника у апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди є безпідставними. За таких підстав, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Одескрансервіс» на користь позивача підлягає зменшенню до 5 000,00 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, що наступили для позивача, який зазнав моральних страждань та втрат немайнового характеру. Щодо витрат на автотоварознавче дослідження та витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції помилково необґрунтовані висновки про стягнення вказаних витрат, саме з ТОВ «Одескрансервіс». За таких обставин, колегія суддів вважає, що стягнення вказаних витрат необхідно покласти на винуватця ДТП відповідача ОСОБА_2 .. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що в судовому засіданні доведено належним чином, що розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Одескрансервіс» на користь позивача підлягає зменшенню до 5 000,00 грн, а витрати на автотоварознавче дослідження в сумі 2 475,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 .. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 1167, 1172, 331 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат на автотоварознавче дослідження, витрат на професійну правничу допомогу та моральної шкоди й ухвалення нового судового рішення, яким зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Одескрансервіс» до 5 000,00 грн, а витрати на автотоварознавче дослідження в сумі 2 475,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн стягнути з відповідача ОСОБА_2 .. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс» задовольнити частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2024 року в частині стягнення з ТОВ «Одескрансервіс» витрат на автотоварознавче дослідження, витрат на професійну правничу допомогу та моральної шкоди змінити та ухвалити постанову, якою викласти резолютивну частину рішення суду першої інстанції в наступній редакції: Зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одескрансервіс» (ЄДРПОУ 41031695) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до 5 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП невідоме) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на автотоварознавче дослідження в сумі 2 475,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 25 травня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда