Ухвала КАС ВС № 160/7937/25

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 03 червня 2026 року м. Київ справа №160/7937/25 адміністративне провадження № К/990/21898/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Чиркіна С.М., суддів Берназюка Я.О., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.04.2026 у справі № 160/7937/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: В березні 2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ у Львівській області, в якому з урахуванням уточненого позову від 01.04.2025 року, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 12.03.2025 за № 912180131228 про відмову у перерахунку пенсії; - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо неврахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину терміну навчання за денною формою в юридичному вузі з 1.09.1983 р. по 1.07.1987 р., що становить: 1 рік 11 місяців та календарний період проходження строкової військової служби в армії з 15.11.1976 р. по 25.12.1978 р., що становить 2 роки 1 місяць 10 днів; - зобов`язати ГУ ПФУ у Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою навчання в юридичному вузі з 1.09.1983 р. по 1.07.1987р. включно, що становить 1 рік 11 місяців та календарний період проходження строкової служби в армії з 15.11.1976 р. по 25.12.1978 р., що становить 2 роки 1 місяць 10 днів, а всього 4 роки 10 днів; - зобов`язати ГУ ПФУ у Дніпропетровській області провести перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням збільшення відсотків (68%) сум суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р., 01.01.2024 р., виходячи з суми суддівської винагороди станом на 01.01.2021 р., на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р., на 01.01.2024 р., визначеної у довідках ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 03.03.2025 р. №Б-с-323, №Б-с-324, №Б-с-325, №Б-с-326 та здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи 01.01.2021 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 12.03.2025 за №912180131228 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину терміну навчання за денною формою в юридичному вузі з 01.09.1983 р по 01.07.1987 р., що становить: 1 рік 11 місяців та календарний період проходження строкової військової служби в армії з 15.11.1976 р по 25.12.1978 р., що становить 2 роки 1 місяць 10 днів. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою навчання в юридичному вузі з 01.09.1983 р по 01.07.1987р. включно, що становить 1 рік 11 місяців та календарний період проходження строкової служби в армії з 15.11.1976 р. по 25.12.1978 р., що становить 2 роки 1 місяць 10 днів а всього 4 роки 10 днів. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням збільшення відсотків (68%) сум суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, ОСОБА_1 , з 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р., 01.01.2024 р., виходячи з суми суддівської винагороди станом на 01.01.2021 р, на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р., на 01.01.2024 р., визначеної у довідках Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 03.03.2025 р. № Б-с-323, №Б-с-324, № Б-с-325, № Б-с-326 та здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи 01.01.2021 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 12.03.2025 року №912180131228 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням 60% сум суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з суми суддівської винагороди станом на 01.01.2024 року, визначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 03.03.2025 року №Б-с-326 та здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 16 вересня 2024 року. Позовні вимоги за період з 01 січня 2021 року по 15 вересня 2024 року залишити без розгляду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 14 травня 2026 року, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.04.2026 у справі № 160/7937/25. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Зміст наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №160/7937/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, оскільки висновок у цій справі сформований за відмінних у цій справі фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції Верховного Суду у справі №160/7937/25. Так, у справі №240/9028/24 спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи, що наведений скаржником висновок Великої Палати Верховного Суду та оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахування різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Загалом мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався, ухвалюючи постанову про часткове задоволення позову, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25, щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій, про що обгрунтовано зазначено в оскаржуваній постанові. Таким чином, Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що ухвалена відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків. Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинно викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. На думку колегії суддів, твердження заявника касаційної скарги, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення. Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №160/7937/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 21 березня 2023 року у справі №160/23989/21, від 24 липня 2023 року у справі №580/75/23, від 20 грудня 2023 року у справі №300/2824/23, від 14 квітня 2026 року у справі №420/36060/25. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.04.2026 у справі № 160/7937/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.М. Чиркін Судді Я.О. Берназюк В.М. Шарапа