Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/9144/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/9144/24 пров. № А/857/11309/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання дій протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому просила: - визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 по прийняттю рішення про надання відстрочки ОСОБА_2 , без укладеного письмового договору між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні протиправними та скасувати. Рішенням Івано-Франківськ окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмолено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржило його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що право позивачки при прийнятті рішення № 17 про надання відстрочки від 27 вересня 2024 року, щодо надання ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не порушено, оскільки таке прийняте у відповідності та на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та що не подання - третьою особою документів передбачених Додатком №5 нічим не порушує права позивачки. Однак така позиція суду суперечить п.58 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 року та Додатку №4 та Додатку №5 даної постанови, яка встановлює порядок надання відстрочки від мобілізації встановленого в ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Законодавець встановив одночасне/нероздільне застосування даного законодавства де в Законі передбачив підстави, а в зазначеній постанові порядок застосування такого Закону - та встановив що територіальні органи центру комплектування та соціальної політики приймають документи від особи, яка має право на відстрочку - не в довільній формі, а згідно Додатку №4, та Додатку №5 пункту 58 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024року. У даній справі матеріалами справи встановлено, що 15 липня 2024року ОСОБА_2 було подано звернення, щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яке зареєстроване за вх.№9/8155/30 від 24.07.2024р. У вказаній Заяві зазначає «На підставі викладеного прошу розглянути мою заяву та оформити мені у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації». Таким чином твердження Відповідача про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 при розгляді заяви гр-на ОСОБА_2 , про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації мав керуватися виключно згідно пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є безпідставним, оскільки сама форма Заяви про надання відстрочки, яка встановлена згідно Додатку 4 до Порядку передбачає розгляд такої Заяви згідно Порядку встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 - і заява від 15.07.2024року була подана саме на бланку Додатку №4 відповідно до Постанови КМУ №560 від 16.04.2024р., та передбачає надання переліку документів згідно Додатку №5. Окрім того у ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. За вказаних вище обставин ІНФОРМАЦІЯ_2 мав повернути ОСОБА_2 , його звернення без розгляду, оскільки таке подане з недотриманням порядку встановленого Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024р., та/або відмовити в наданні відстрочки через недотримання вимог встановлених відповідною Постановою, а саме відсутність документів визначених у Додатку №5. Відповідно до вимог Постанови КМУ №560 від 1б.05.2024року, а саме п. 58 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання. Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5. у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території якого вони розміщуються (Центральному управлінні або регіональних органах СБУ або відповідному підрозділі розвідувальних органів, де військовозобов`язані працівники перебувають на військовому обліку). До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що 15.07.2024 ОСОБА_2 подана заява голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки відповідно до порядку визначеному Постановою КМУ від 16.05.2024 №560, оскільки він є особою, яка на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (60-61). До заяви ОСОБА_2 долучив такі документи: - копію паспорта громадянина (а.с. 61); - копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 16.01.2024 (а.с.63); - копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 64); - копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 (а.с. 65); - копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4 серії НОМЕР_4 (а.с. 66); - копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 (а.с. 67); - копію довідки Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби №173486 від 08.07.2024 про відсутність заборгованості щодо стягнення аліментних платежів у ОСОБА_2 (а.с.68); - копію рішення Івано-франківського міського суду від 10.07.2019 у справі №344/6535/19 (а.с.69-71). За наслідками розгляду вказаної заяви, рішенням комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 оформленим протоколом від 27.09.2024 №17, вирішено ОСОБА_2 визнати таким, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на строк дії відповідних законних підстав (до 18 грудня 2031 року за відсутності зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (а. с. 72-73). Вважаючи протиправними рішення про надання відстрочки ОСОБА_2 позивачка звернулася до суду з даним позовом. Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На даний момент строк дії воєнного стану в Україні продовжений. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Статтею 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) визначені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким зокрема, визначено процедуру надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення. На підставі п.п.56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. Відповідно до п.60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Відхиляючи покликання позивачки на те, що прийняте відповідачем рішення про надання відстрочки ОСОБА_2 порушило її права на можливість забезпечення їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_3 на належний рівень життя, необхідний для його фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішень Івано-Франківського міського суду від 10.07.2019 у справі №344/6535/19 (а.с. 15-16) та від 28.05.2024 у справі №344/95/24 (а.с.17-18) у ОСОБА_2 відсутня заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою, виданою Івано-Франківським відділом Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області від 08.07.2024 №173486 (а.с.68). Крім того суд віно зауважив, що згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку своє порушене право або інтерес, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу. За змістом статті 55 Конституції України №254к/96-ВР від 28.06.1996, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За змістом пункту 9 частини 5статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача. Відтак суд вірно зауважив, що адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 у справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Відтак правильним є твердження, що охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Під час розгляду кожної справи, суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі №21-5361а15 та від 01.12.2015 у справі №21-3222а15. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 2138а15. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вірно вважав, що оскаржувані дії по прийняттю рішення від 27.09.2024 №17 про визнання ОСОБА_2 таким, що не підлягає призову на військову службу, жодним чином не порушує право позивачки на можливість забезпечення їхнього неповнолітнього сина - ОСОБА_3 . Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вказане вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №300/9144/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя М.А. Пліш судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко