Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/8009/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8009/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Слободонюк М.В. 03 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Слободонюка М.В. суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Піщанська виправна колонія (№ 59)" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Піщанська виправна колонія (№ 59)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Піщанська виправна колонія (№ 59)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Піщанська виправна колонія (№ 59)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язано Державну установу "Піщанська виправна колонія (№ 59)" нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Піщанська виправна колонія (№ 59)". Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. У своєму відзиві позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивача наказом ДУ "Піщанська виправна колонія (№59) № 12 о/с від 19.02.2018 звільнено зі служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Згідно цього наказу, вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчислені становить 09 років 07 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні - 12 років 10 місяців 04 дні. Позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". 04.06.2025 у відповідь на звернення позивача, відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивача до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки загальна вислуга років позивача становить понад 10 років, а вимоги законодавства не містять обов`язкової умови щодо наявності саме 10 календарних років вислуги для виникнення права на таку виплату. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач неправильно витлумачив положення частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим безпідставно відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті спірної одноразової грошової допомоги. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі також - Закон № 2011-XII). Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з частиною 2 статті 15 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII, в редакції, діючій на час звільнення позивача зі служби (лютий 2018 року), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" № 393 від 17 липня 1992 року (в редакції, діючій на час звільнення позивача зі служби (лютий 2018 року)) визначено про те, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. З огляду на системний аналіз правових норм, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для визначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність у військовослужбовця "вислуги 10 років і більше". Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17. Матеріали справи свідчать, що загальна вислуга років ОСОБА_1 на час її звільнення з посади старшого інспектора мобілізаційної роботи ДУ "Піщанська виправна колонія (№ 59)" становила 12 років 10 місяців 04 дні, тобто умова щодо наявності 10 і більше років вислуги дотримана. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги у вигляді саме 10 і більше календарних років вислуги, оскільки такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм чинного законодавства. Положення частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, не містили прямої вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги пов`язане виключно з наявністю 10 і більше календарних років вислуги. Посилання відповідача на положення пункту 2 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, згідно з якою одноразова грошова допомога виплачується за наявності вислуги 10 календарних років і більше особам, які звільняються, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, колегія суддів оцінює критично. Так, наведені зміни до статті 15 Закону № 2011-XII були внесені Законом України від 20.09.2023 № 3380-ІХ та набрали чинності 05.10.2023, тобто після звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу. Натомість позивача наказом № 12 о/с від 19.02.2018 звільнено зі служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 15 Закону № 2011-XII, чинна саме на момент звільнення позивача, яка не передбачала вимоги щодо наявності саме 10 календарних років вислуги для виникнення права на спірну виплату. З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної установи "Піщанська виправна колонія (№ 59)" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Слободонюк М.В. Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.