Постанова 4856 № 120/3449/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3449/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 02 квітня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Піщанська виправна колонія (59)" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до Державної установи "Піщанська виправна колонія (59)" про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : в жовтні 2019 року Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної установи «Піщанська виправна колонія №59» про стягнення податкового бору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем станом на дату звернення до суду рахується податковий борг в загальній сумі 2 487 453,45 грн. Вказану заборгованість відповідач добровільно не погасив, а тому позивач звернувся до суду щодо її примусового стягнення. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2019 позов задоволено. Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують Державну установу Піщанська виправна колонія №59 кошти в рахунок погашення податкового боргу в сумі 2 487 453, 45 грн. (два мільйони чотириста вісімдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят три гривні сорок п`ять копійок). Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та порушення норм процесуального права що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема, апелянт зазначає, що предметом розгляду по справі був податковий борг, законність його виникнення не було належним чином досліджено та враховано у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду. Відповідач вважає, що державна установа «Піщанська виправна колонія №59» не являлася роботодавцем для засуджених, працевлаштованих на контрагентських об`єктах, а отже не являється і податкових агентом, що сплати ПДФО, військового збору та ЄСВ. Саме роботодавець повинен був сплачувати дані платежі. Нарахування штрафних санкцій та пені є незаконними також. 24.03.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи. За таких умов, відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, Державна установа «Піщанська виправна колонія №59» перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області та являється платником податків і зборів, передбачених Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI. Згідно інтегрованої картки платника податків за відповідачем рахується борг з податку на доходи фізичних осіб та військового збору в загальній сумі 2487453,45 грн., в тому числі з податку на доходи фізичних осіб основного платежу 960874,7 грн., штрафної санкції 722847, 54 грн., пені 794805,6 грн., та з військового збору основний платіж - 00,00 грн., штрафної санкції 8265,09 грн., пені 660,51 грн. Податковий борг виник 06.08.2019 року та підтверджується обліковою карткою платника податків за 2018-2019 роки (а.с.21-22), податковими повідомленнями-рішеннями №0019731306 від 11.06.2019 (а.с. 13) та №0019741306 від 11.06.2019 року (а.с. 14) та довідкою податкового органу (а.с.6). Зазначена податкова заборгованість утворилась внаслідок виявлення порушень за результатами документальної планової виїзної перевірки Державної установи «Піщанська виправна колонія №59» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 року, оформленої Актом Головного управління ДФС у Вінницькій області від 22.05.2019 року №1767/13-06-09/08562571 (а.с. 16-19). Разом з тим, дана заборгованість відповідачем не сплачена, що і стало підставою для звернення до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції беручи до уваги те, що заявлену до стягнення суму податкового боргу Державна установа «Піщанська виправна колонія №59» у встановлені законодавством строки до бюджету не сплатила, наявність у відповідача податкового боргу підтверджується матеріалами справи, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Положеннями статті 19 Конституції України проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 67 Основного Закону закріплено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI. Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Враховуючи вимоги п.56.11 ст.56 ПК України, грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню. Разом з тим, у відповідності до п.57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно із п.54.5 ст.54 даного Кодексу, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Платники податку зобов`язані, зокрема: своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку (ст. 176 ПК України). Окрім того, згідно ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Відповідно до пп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПК України, при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - нарахування пені розпочинається після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання. Як свідчить довідка, яка міститься в матеріалах справи, за Державною установою "Піщанська виправна колонія №59" рахується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб та військового збору в загальній сумі 2 487 453,45 грн., в тому числі з податку на доходи фізичних осіб основного платежу 960874,7 грн., штрафної санкції 722847, 54 грн., пені 794805,6 грн., та з військового збору основний платіж - 00,00 грн., штрафної санкції 8265,09 грн., пені 660,51 грн. (а.с.6). Актом перевірки від 22.05.2019 року №1767/13-06-09/08562571 встановлено порушення відповідачем пп.168.1.2, п.п.168.1.4, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп. "е" ст.176, пп. "а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, на підставі якого складено податкове повідомлення рішення №0019731306 від 11.06.2019 (а.с. 13) на загальну суму 1 695 792 грн.49 коп., з яких 973 454,95 грн. за податковими зобовязаннями, 722 337,54 штрафні санкції. (а.с.13). В свою чергу, на підставі акту перевірки від 22.05.2019 року №1767/13-06-09/08562571 встановлено порушення пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст.168, пп. «а» п. 176.2 ст.176 Кодексу та нараховано грошове зобов`язання на суму 8 925,60 грн., серед яких: 8265,09 грн. - штрафна санкція та 660,51 грн. - пеня, яке визначено податковим повідомлення - рішенням №0019741306 від 11.06.2019 (а.с.14). Також, актом перевірки від 22.05.2019 року №1767/13-06-09/08562571 встановлено порушення пп. "б" п. 176.2, ст. 176 Податкового кодексу України та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 510 грн., про що винесено податкове повідомлення-рішення №0019441306 від 11.06.2019 (а.с.15). При цьому, згідно з п.56.1 ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п.57.3 ст.57 ПК України). Згідно із п. 58.3 ст. 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. Із матеріалів справи вбачається, що податкові повідомлення-рішення прийняті позивачем за результатами проведення перевірки надсилались на адресу відповідача та отримано уповноваженою особою відповідача. (а.с.12). Вказані рішення відповідачем ні у адміністративному, ні у судовому порядку оскаржено не було, а отже сума визначеного податкового зобов`язання є узгодженою, доказів протилежного відповідачем суду не надано. Отже, згідно інтегрованої картки платника податків за відповідачем рахується борг з податку на доходи фізичних осіб та військового збору в загальній сумі 2 487 453,45 грн., в тому числі з податку на доходи фізичних осіб основного платежу 960 874,70 грн., штрафної санкції 722 847,54 грн., пені 794 805,60 грн., та з військового збору основний платіж - 00,00 грн., штрафної санкції 8265,09 грн., пені 660,51 грн. Доказів погашення вказаної суми боргу відповідачем суду не подано. Водночас, відповідач заперечуючи про наявність податкового боргу зазначає, що державна установа «Піщанська виправна колонія №59» не являється роботодавцем для засуджених, працевлаштованих на контрагентських об`єктах, а отже не являється і податкових агентом щодо сплати ПДФО, військового збору та ЄСВ, тому не визнає податкового боргу. Щодо вказаних доводів відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Положеннями статті 162 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент. Платниками податку на доходи фізичних осіб є податковий агент (Підпункт 162.1.3. пункту 162.1 статті 162 ПК України). Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 передбачено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Положеннями пункту 167.1 статті

167. ПК України передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України). Відповідно до пункт 176.2. статті 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. Пунктом 119.2 статті 119 ПК України передбачено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 1 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Згідно частини перша статті 20 Вказаного Закону, реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частинами 1-4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Пунктом 3 частини 11 статті 25 цього ж Закону встановлено, що за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерством фінансів України від 20.04.2015 № 499 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05 2015 за № 508/26953). Підпунктом 1 пункту

1. Розділу ІІ вказаної Інструкції передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані ним роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції №499 єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідно до частини першої статті 601 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами (ч.1 ст.188 Кримінально-виконавчого кодексу України). Частина перша статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення (частини перша і друга статті 122 КВК України). Пунктом 1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919 передбачено, що засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів. Відповідно до пункт 5.1 Інструкції №396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати. Пунктом 6.3 Інструкції №396/5. Встановлено, що відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання. Засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема статтею 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII, який набрав чинності 08.10.2016. Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору. Засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку. Позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність. Податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов`язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах. Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №440/1512/19. Отже, відповідно до змісту наведених норм особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. На податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. При цьому, законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідач є платником єдиного внеску, відтак несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску, як це передбачено статтями 9 та 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Пунктом 1-5 Висновку акту перевірки від 22.05.2019 року №1767/13-06-09/08562571 встановлено наступні порушення відповідачем: несвоєчасне перерахування до бюджету податковим агентом податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу залученим до праці засуджених за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, у загальній сумі 87880,63 грн. (за 2016 рік); не перерахування (не сплата) податку на доходи фізичних осіб (основний платіж) з доходів засуджених за період 01.01.2016 по 31.01.2018 у загальній сумі 973454,95 грн.; несвоєчасне перерахування до бюджету суми узгодженого податкового зобов`язання самостійно визначеного податковим агентом ДУ «Піщанська виправна колонія №59» з військового збору на доходи засуджених за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 у загальній сумі 15557,56 грн., у тому числі по періодах за 2016 рік у сумі 9816,01 грн. та за 2017 рік у сумі 5644,83 грн.; у період з 01.10.2016 по 31.12.2018 ДУ«Піщанська виправна колонія №59» занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 178309,26 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених. При цьому, в даній справі не є предметом доказування законність прийняття податкових повідомлень-рішень №0019731306, №0019441306, №0019741306 від 11.06.2019. Вказані податкові повідомлення-рішення відповідачем не оскаржувалися, а тому є чинними. Згідно з частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо. При цьому питання правомірності застосованих контролюючим органом фінансових санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб`єкта владних повноважень, згідно з яким відповідний штраф застосовано, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз. Матеріалами справи підтверджується наявність податкового боргу у Державної установи «Піщанська виправна колонія №59» в розмірі 2 487 453,45 грн., яка виникла внаслідок виявлених вказаних порушень за результатами документальної планової перевірки відповідача з питань обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, оформленої актом від 22.05.2019 року №1767/13-06-09/08562571. Доказів погашення вказаної суми боргу відповідачем суду не подано. Як визначено пунктом 95.1 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Згідно пункту 95.2 статті 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Пунктом 95.3 статті 95 ПК України обумовлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. А тому, враховуючи вищезазначене, та норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем на виконання вимог статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено наявність правових підстав для стягнення з Державної установи «Піщанська виправна колонія №59» податкового боргу у розмірі 2 487 453, 45 грн з рахунків у банку у примусовому судовому порядку. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної установи "Піщанська виправна колонія (59)" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.