Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/41802/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/41802/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Акціонерного товариства «Запорізький Втормет», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у справі виїзду за межі України, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2025 року Головне управління ДПС у Запорізькій області (далі - позивач, ГУ ДПС у Запорізькій області) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Акціонерного товариства «Запорізький Втормет» (далі - відповідач-1, АТ «Запорізький Втормет»), ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника АТ «Запорізький Втормет» - ОСОБА_1 до повного погашення боргу. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 позовну заяву повернуто на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України. Такий висновок суду обґрунтований тим, що позовна заява подана контролюючим органом із суттєвим пропуском строку звернення до суду, а жодних обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волі особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами для своєчасного звернення до суду із вказаним позовом позивачем не надано. Крім того, суд відхилив посилання позивача на положення п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки встановлені ним строки не є спеціальними щодо загальних передбачених ч. 2 ст. 122 КАС України строків. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що строки були зупинені спочатку з 18.03.2020 у зв`язку із введенням карантину на території України, у згодом з 24.02.2022 у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні. Відтак, за твердженням апелянта, позиція суду першої інстанції про можливість контролюючого органу звернутися до суду із вказаним позовом у межах тримісячного строку після спливу 240-денного терміну з для вручення платнику податків податкової вимоги є помилковою та фактично нівелює запроваджену законодавцем мету відповідного інституту. Крім того, наголошує на необхідності врахування позиції Верховного Суду, висловленої у постанові у справі №160/5655/22. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 08.05.2026. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 02.06.2026. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, однак ухвала суду першої інстанції - зміні, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС у Запорізькій області склало та направило на адресу АТ «Запорізький Втормет» податкову вимогу форми «Ю» №31372-49 від 07.08.2019, яка була отримана платником податків 22.08.2019. Оскільки станом на 07.08.2025 податковий борг підприємства склав 7 034 141,22 грн, то позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 позовну заяву було залишено без руху з підстав ГУ ДПС у Запорізькій області строку звернення до суду із вказаним позовом. На виконання вимог ухвали суду позивачем 21.08.2025 було подано до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду. Указана заява була обґрунтована мотивами, що є аналогічними доводам апеляційної скарги. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 позовна заява була повернута з підстав, наведених вище. Надаючи оцінку відповідним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке. Підпунктом 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу. Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). За правилами п. 87.13 ст. 87 ПК України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу. Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також ст. 289-2 КАС України. Так, ч. 1 ст. 289-2 КАС України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України. Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід уважати об`єктивно визначені обставини, за наявності яких суб`єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб`єкта владних повноважень чи пов`язуватися з будь-якими суб`єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз`яснень. Установлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таким чином, законодавець передбачив об`єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб`єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин. Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24 дійшов висновку, що норми ст. 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку ст. 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду. При цьому, право на звернення до суду згідно зі ст. 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України. Податковий кодекс України, зокрема п. 87.13 ст. 87, не містить спеціальної норми, яка б установлювала інший строк звернення контролюючого органу до суду з позовом про застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України або виключала застосування ч. 2 ст. 122 КАС України. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме загальний процесуальний строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12.09.2024 у справі № 140/26462/23, від 01.07.2025 у справі № 120/2450/24, від 11.09.2025 у справі № 460/1354/25, від 18.12.2025 у справі № 280/5892/25, від 18.12.2025 у справі №160/20031/25, від 13.01.2026 у справі № 280/6866/25, від 09.04.2026 у справі №480/8575/25, від 21.05.2026 у справі №160/19898/25. Як було встановлено вище, податкову вимогу форми «Ю» №31372-49 від 07.08.2019 отримана АТ «Запорізький Втормет» 22.08.2019, отже 240 календарних днів для сплати податкового боргу сплинули 19.04.2020. З урахуванням встановлених обставин, а також положень п. 87.13 ст. 87 ПК України та ч. 1 ст. 289-2 КАС України (щодо 240-денного граничного строку) і з огляду на те, що КАС України доповнено ст. 289-2 Законом України від 30.11.2021 № 1914-IX, яка набрала чинності 01.01.2022, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у контролюючого органу виникло право на заявлення відповідних позовних вимог у 2022 році, а відтак саме у цьому році почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України. Натомість, контролюючий орган звернувся з цим позовом до суду лише 07.08.2025, що свідчить про те, що позивач скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено. Посилання контролюючого органу на приписи п. 102.4 ст. 102 ПК України обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Так, указаною нормою дійсно встановлено спеціальний строк звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу - 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. Водночас, зазначений строк не підлягає застосуванню до позовних вимог про застосування тимчасових обмежень у праві виїзду за межі України керівника платника податків-боржника. Це пояснюється тим, що такі забезпечувальні заходи, хоча й мають певний зв`язок із погашенням податкового боргу, але вони не можуть ототожнюватися з вимогами про безпосереднє стягнення податкового боргу. Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2022 у справі № 280/5400/19 повноваження податкового органу щодо стягнення податкового боргу та щодо інших заходів впливу на платника податків з метою погашення податкового боргу законом чітко розмежовуються, що виключає можливість їх ототожнення. За своєю правовою природою ці повноваження є різними, як з огляду на підстави їх виникнення, так і юридичні наслідки. Доводи апелянта про те, що до таких правовідносин підлягають застосуванню положення пунктів 52-2, 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими. Зазначені норми регулюють строки давності стягнення податкового боргу та особливості їх перебігу, зокрема у зв`язку із запровадженням карантину та правового режиму воєнного стану, однак не стосуються процесуальних строків звернення суб`єкта владних повноважень до суду з позовом про застосування забезпечувального заходу у вигляді тимчасового обмеження права на виїзд за межі України. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовна заява у цій справі подана поза межами визначених законом строків, а тому підлягає поверненню. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що приписи ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п. 9). Отже, як вже було наголошено вище, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Однак, Київським окружним адміністративним судом не враховано, що оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, то суд повинен був повернути позовну заяву на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України (у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу), а не п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України (якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк). У зв`язку з викладеним оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині шляхом зазначення іншої правової підстави для повернення позовної заяви, передбаченої ч. 4 ст. 169 КАС України. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини правильності за своєю суттю постановленої судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, однак помилковості її висновків про необхідність повернення позовної заяви на підставі пункту першого, а не пункту дев`ятого частини четвертої статті 169 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни її мотивувальної частини. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосовані норми процесуального права, у зв`язку з цим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - змінити у мотивувальній частині. Керуючись ст. ст. 122, 123, 242-244, 289-2, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року - змінити у мотивувальній частині. В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України. Суддя-доповідач: В.В. Файдюк Судді: О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев Повне судове рішення виготовлено 02 червня 2026 року.