Постанова 4854 № 400/194/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/194/26 Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г. Дата і місце ухвалення: 09.03.2026р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови №

153. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 23.03.2021р. він уклав контракт на проходження військової служби у Державній прикордонній службі України на 3 роки, а у 21-річному віці у березні 2024 року строком на 1 рік. За період проходження військової служби ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях. У жовтні 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату винагороди, яка передбачена Постановою №153. Однак, листом від 05.11.2025р. №02.10/22642-25-Вих відповідач відмовив йому у нарахуванні та виплаті винагороди з посиланням на те, що він прийнятий на військову службу за контрактом у березні 2021 року, тобто до введення воєнного стану. Таку відмову ОСОБА_1 вважає протиправною та зазначав, що він відповідає всім умовам для виплати одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 Постанови №153, а саме: прийнятий для проходження військової служби за контрактом до досягнення ним 25-річного віку; момент призову або прийняття на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» до дати набрання чинності Постановою №153; участь в бойових діях; проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025р.). Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» в розмірі 666 666,67 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення від 09.03.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В своїй скарзі апелянт зазначає, що пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 передбачено право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ державиагресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою. В період проходження військової служби позивач не набув право на отримання одноразової грошової винагороди, оскільки контракт з ІНФОРМАЦІЯ_1 уклав 23.03.2021р., тобто до 24 лютого 2022 року (часу запровадження воєнного стану). Апелянт вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на дискримінаційний характер Постанови №153 та зазначає, що відповідна постанова КМУ не скасована встановленим порядком та є чинною. ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Позивач зазначає, що відповідач фактично ототожнює поняття «були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану» виключно з датою первісного укладення першого контракту про проходження військової служби, водночас ігноруючи правову природу проходження військової служби в умовах воєнного стану, мету прийняття Постанови №153 та фактичні обставини проходження служби позивачем. Положення пункту 4 Постанови №153 не містять вимоги щодо обов`язкового первинного прийняття на військову службу саме після 24.02.2022р., а також не встановлюють обмеження для осіб, які уклали перший контракт до введення воєнного стану, але продовжили проходження військової служби під час його дії. Більше того, 16.02.2024р. ОСОБА_1 уклав новий контракт про проходження військової служби строком на один рік, тобто вже під час дії воєнного стану та у віці до 25 років, чим повторно підтвердив своє волевиявлення щодо продовження військової служби в умовах особливого періоду та безпосередньої участі у захисті держави. В свою чергу, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року, обґрунтовану посиланням на не повне з`ясування судом обставин справи. В своїй скарзі позивач зазначає, що при визначенні розміру одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, суд першої інстанції керувався тим, що за відомостями, наданими військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 у період проходження служби у даній частині брав участь в бойових діях протягом 139 днів. При цьому, позивач проходив також службу у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України у період з 09.08.2021р. по 23.08.2023р., яка на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів надала лист №10/1509-26-Вих від 06.02.2026р., в якому зазначила, що у період проходження військової служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 участі в бойових діях не брав. Разом з цим, попередньо військова частина НОМЕР_2 листом №08.2/7348-25-Вих від 18.07.2025р., у відповідь на адвокатський запит щодо питання про сумарну кількість днів безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій за період проходження служби, надала інформацію про те, що позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова грошова винагорода відповідно до постанови КМУ №168 у збільшеному розмірі. Вказане свідчить про наявність очевидної суперечності у відомостях, наданих військовою частиною НОМЕР_2 у листі №10/1509-26-Вих від 06.02.2026р. та у листі №08.2/7348-25-Вих від 18.07.2025р. Суд першої інстанції, всупереч вимогам повного та всебічного з`ясування обставин справи, не дослідив зазначені суперечності, не витребував додаткових доказів щодо виду, характеру та місця (населеного пункту) виконуваних позивачем завдань, у зв`язку з чим не усунув такі суперечності та дійшов передчасного висновку про обсяг участі позивача у бойових діях, що безпосередньо впливає на розмір одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що встановлення виду, характеру та місця виконуваних позивачем завдань є ключовим і визначальним для правильного застосування пункту 4 Постанови КМУ №153, оскільки саме ці обставини дозволяють відмежувати безпосередню участь у бойових діях від виконання інших заходів, що, у свою чергу, прямо впливає на обсяг та розмір належної до виплати винагороди. У зв`язку з цим, апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.03.2026р. у справі №400/194/26 в частині розміру одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», а саме у розмірі 1 млн. грн. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у 18-річному віці уклав 23.03.2021р. із ІНФОРМАЦІЯ_1 контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки з 23.03.2021р. по 22.03.2024р. Згідно з даними військового квитка позивача він проходив військову службу: з 23.03.2021 по 07.08.2021 у військовій частині НОМЕР_4 ; з 09.08.2021р. по 23.02.2023р. у військовій частині НОМЕР_2 , з 24.02.2023р. по теперішній час у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-004152535 станом на 30.06.2025р. відсутні відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості та про розшук. У листі від 18.07.2025р. №08.2/7348-25-Вих НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) повідомив, що в різні періоди часу з 01.04.2022р. по 22.12.2022р. позивачу нараховувалась та виплачувалась винагорода, установлена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Водночас, листом від 06.02.2026р. №10/1509-26-Вих НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) проінформував суд про те, що у період проходження позивачем військової служби з 09.08.2021р. по 23.02.2023р. він не брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Згідно з витягами з журналу бойових дій, наданих відповідачем листом від 22.01.2026р. №02.10/1631-26-Вих, ОСОБА_1 брав участь у бойових діях в районах введення бойових дій у періоди з 25.06.2023 по 03.07.2023, з 14.07.2023 по 20.07.2023, з 23.07.2023 по 25.07.2023, з 28.07.2023 по 08.08.2023, 22.11.2023, 11.12.2023, 15.12.2023, 20.12.2023, з 29.12.2023 по 31.12.2023, з 12.01.2024 по 15.01.2024, з 18.01.2024 по 21.01.2024, з 30.01.2024 по 02.02.2024, з 06.02.2024 по 09.02.2024, з 12.02.2024 по 15.02.2024, з 18.02.2024 по 21.02.2024, 25.02.2024, з 01.03.2024 по 04.03.2024, з 08.03.2024 по 11.03.2024, з 24.10.2024 по 15.12.2024, з 17.12.2024 по 31.12.2024, всього 139 днів. 04.08.2025р. і 27.10.2025р. представник позивача надіслав військовій частині НОМЕР_1 адвокатські запити про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, установленої Постановою №153. Листами від 15.08.2025р. №02.10/1/15780-25-Вих і від 05.11.2025р. №02.10/22642-25-Вих військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті вищевказаної винагороди, з посиланням на те, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом у березні 2021 року, тобто до початку запровадження на території України воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64. Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153. Суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом у березні 2021 року, тобто до початку запровадження на території України воєнного стану, зазначивши, що виплата винагороди, встановленої Постановою №153 лише особам, які уклали контракт на проходження військової служби у віці до 25 років після введення воєнного стану (24.02.2022р.), матиме дискримінаційний характер стосовно осіб, які уклали контракт на проходження військової служби до введення воєнного стану, і яким станом на 24.02.2022р. не виповнилось 25 років, а отже суперечитиме статті 24 Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Надаючи правову оцінку висновками суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, на території України діє особливий період. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану. Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі; військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025р. №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153», яка набула чинності 07.08.2025р., внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу». За наслідками внесених змін законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу. У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку №153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов. Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Як визначено пунктом 2 Порядку №153, під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років. На підставі абз. 1 пункту 7 Порядку №153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту. Також, пункт 13 Порядку №153 визначає, зокрема, що однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту. Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 є одночасна сукупність таких факторів як: 1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил; 2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років; 3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; 4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином України, у віці до 25 років, проходить службу в органах Державної прикордонної служби України, відсутні відомості про притягнення його до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності. В апеляційній скарзі відповідач заперечує право ОСОБА_1 на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої п.4 Постанови №153. Таким чином, у цій справі спірним питанням є виплата позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153, ураховуючи той факт, що ОСОБА_1 з 23.03.2021р. проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, тобто до введення воєнного стану (24.02.2022р.). Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 не підпадає під дію пункту 4 Постанови №153 у зв`язку з тим, що первісний контракт про проходження військової служби було укладено у 2021 році, тобто до введення на території України воєнного стану. З огляду на фактичні обставини у даній справі колегія суддів вважає помилковими такі доводи військової частини виходячи з наступного. Як вже зазначалося колегією суддів, ОСОБА_1 у 18-річному віці уклав 23.03.2021р. із ІНФОРМАЦІЯ_1 контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки з 23.03.2021р. по 22.03.2024р. З вказаного слідує, що 22.03.2024р. у ОСОБА_1 , який не досяг 25-річного віку, закінчився контракт про проходження військової служби. 16.02.2024р. ОСОБА_1 уклав новий контракт про проходження військової служби строком на один рік, тобто вже під час дії воєнного стану та у віці до 25 років, чим підтвердив своє волевиявлення щодо продовження військової служби вже в умовах особливого періоду та безпосередньої участі у захисті держави. На думку колегії суддів, визначальним для застосування пункту 4 Постанови №153 у спірних правовідносинах є не формальна дата первісного укладення контракту, а фактичне волевиявлення ОСОБА_1 16.02.2024р. на проходження військової служби під час воєнного стану, що узгоджується з метою запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, - компенсація внеску молодих військовослужбовців, які у віці до 25 років проходили службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях. Сам факт безперервності проходження військової служби не виключає того, що після 24.02.2022р. змінився правовий режим проходження такої служби. Військова служба в умовах воєнного стану об`єктивно відрізняється від проходження служби у мирний час за своїм змістом, рівнем ризику, характером виконуваних завдань та правовими наслідками. Таким чином, контракт про проходження військової служби, укладений ОСОБА_1 у 2021 році, не має правового значення для вирішення питання про призначення та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153. Це обумовлено тим, що у 2024 році, під час дії воєнного стану, ОСОБА_1 уклав новий контракт про проходження військової служби, який і є належною юридичною підставою для застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153. Варто зазначити, що Постанова №153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперше, за умови дотримання інших передбачених Постановою умов. Норми вказаної Постанови не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо повторного укладення контракту. На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 відповідає умовам, визначеним пунктом 4 Постанови №153. Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України таких висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає. Визначаючись із розміром одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, яка підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховано, що позивач, який проходив у відповідача військову службу за контрактом, у віці до 25 років у період з 24.02.2022р. по 13.02.2025р. брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій 139 днів. З огляду на зазначене, за висновками суду, відповідно до абзацу третього пункту 4 Постанови №153 відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу винагороду пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а саме: 666666,67 грн. (4/6 від 1 млн гривень, тобто за 4 повних 30 календарних днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій). ОСОБА_1 , в поданій ним апеляційній скарзі, не погоджується із розміром розрахованої судом грошової винагороди, стверджуючи, що судом не враховано період проходження ним служби в бойових умовах у військовій частині НОМЕР_2 . Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції правомірно враховано інформацію, надану НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) листом від 06.02.2026р. №10/1509-26-Вих про те, що у період проходження позивачем військової служби з 09.08.2021р. по 23.02.2023р. він не брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Наявний в матеріалах справи лист НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 18.07.2025р. №08.2/7348-25-Вих, де зазначено, що в різні періоди часу з 01.04.2022р. по 22.12.2022р. позивачу нараховувалась та виплачувалась винагорода, установлена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», не свідчить про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях для цілей виплати грошової допомоги, передбаченої Постановою №153. У вказаному листі не зазначено, що винагорода, установлена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, виплачувалася позивачу у збільшеному розмірі, тобто за участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. За наведених обставин у колегії суддів відсутні підстави для висновку, що зміст листів військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2026р. №10/1509-26-Вих та від 18.07.2025р. №08.2/7348-25-Вих суперечить один одному. Відповідно, колегія суддів не вбачає підстав для витребування у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) інформації про виконувані позивачем у 2022 році завдання. Підсумовуючи наведене у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 03 червня 2026 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук