Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/28212/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/28212/25 Суддя І інстанції Серьогіна О.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025 року №206ад «Про притягнення підполковника ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності» яким ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності на загальну суму 44 387,25 грн.; - визнати протиправними та скасувати пункти 10, 11, 12 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад «Про результати проведення службового розслідування» яким ОСОБА_1 визнано винним у виплаті додаткової грошової винагороди в сумі 44 387,25 грн. солдату ОСОБА_2 , у виплаті грошового забезпечення солдату ОСОБА_3 , за березень 662,50 грн, за квітень 6 723,25 грн., за травень 662,50 грн. (в загальній сумі 8 048,25 грн.), у виплаті грошового забезпечення за перевикористану основну відпустку за 2023 рік при звільненні сержанта ОСОБА_4 , в сумі 7069,70 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення процедури проведення службового розслідування та відсутність в його діях складу дисциплінарного проступку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 1500 грн. з кожного. Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що у наказах прямо зазначено порушення ст. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, додатково визначені порушення наказів Міністерства оборони України № 280 та № 44 і саме ці нормативні акти регулюють службові обов`язки Позивача (на момент виникнення спірних правовідносин). Таким чином, обов`язки Позивача були чітко визначені нормативно, а їх порушення встановлено службовим розслідуванням. Зазначає, що шкода була виявлена пізніше (за результатами аудиту та розслідування) і закон не обмежує можливість притягнення до відповідальності лише періодом проходження служби у відповідній військовій частині. Вказує, що ВЧ НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів; не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів; не має відкритих рахунків; не обслуговується у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області; не уповноважена самостійно здійснювати бюджетні видатки. Крім того, Позивачем не подано жодних документів, що підтверджують понесення витрат на правничу допомогу, а саме акт із зазначенням виконаних робіт та кількості затраченого адвокатом часу та платіжного доручення, що підтверджувало б оплату вказаних витрат. Військова частина НОМЕР_2 також подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована правомірністю притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності. Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду передбачений ст. 122 КАС України, оскільки позивач дізнався про притягнення до матеріальної відповідальності 27.02.2025 року листом від командування військової частини НОМЕР_2 за №680/204/5/92/ пс, що ним було і вказано у позовній заяві, саме з цього моменту Позивач дізнався про наявність наказу, який, на його думку, порушує його права, і мав можливість реалізувати своє право на судовий захист. Позивач обіймав посаду начальника відділення персоналу заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_2 , тобто безпосередньо належав до підрозділу, на який покладено ведення обліку особового складу та підготовку проєктів відповідних наказів. Отже, посилання в наказі командира Військової частини НОМЕР_2 №156ад від 17.12.2024 року та акті №120 на ст.16 Статуту внутрішньої служби у поєднанні з Інструкцією №280 є цілком конкретним і достатнім правовим обґрунтуванням для встановлення персональної відповідальності позивача. факти безпідставних виплат виявлено за результатами аудиту 2024 року тобто після видання позивачу грошового атестату. На момент його оформлення відповідні порушення ще не були задокументовані, і тому атестат не міг та не повинен був їх відображати. Цей документ жодним чином не спростовує встановлений службовим розслідуванням факт завдання шкоди. Відсутність записів у грошовому атестаті не є преюдиціальною обставиною, що виключає вину позивача, а враховуючи дотримання встановлених законом строків давності, наказ про притягнення до матеріальної відповідальності є правомірним як з точки зору процедурних термінів, так і щодо наявності правових підстав для його видання. У письмовому відзиві на апеляційні скарги позивач просить відмовити у їх задоволенні та залити без змін рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з грудня 2016 року по 08 травня 2023 року проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді начальника відділу персоналу заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08.05.2023 року №127. На момент виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_2 за позивачем облікованих непогашених нарахувань, відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_2 не обліковано, що підтверджується п.9 грошового атестату №350/204/8/. В подальшому, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ), Військовій частині НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 ) та станом на теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), що підтверджується витягом з послужного списку №177/172/2/74к від 04.02.2025 року. Вже під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , листом від командування Військової частини НОМЕР_2 за №680/204/5/92/пс від 27.02.2025 року відповідно до пунктів 9 11 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад позивачу запропоновано в добровільному порядку повернути грошові кошти в розмірі 59505,20 грн. до каси Військової частини НОМЕР_2 . Цим же наказом від 17.12.2024 року №156ад, а саме п.12 передбачено, що у разі відмови позивачем добровільно внести грошові кошти протягом 5 діб з моменту ознайомлення, по відношенню до позивача буде підготовлений командуванням Військової частини НОМЕР_2 проект наказу про притягнення до матеріальної відповідальності. 04.03.2025 року за вих.№177/172/12/1677/пс, у зв`язку із незгодою у інкримінованій по відношенню до позивача провині, позивачем було надано відповідь командиру військової частини НОМЕР_2 . Командиром Військової частини НОМЕР_1 , згідно з листа Військової частини НОМЕР_2 за № 680/204/5/92/пс від 27.02.2025 року та наказу від 17.12.2024 року № 156ад, рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності не приймалось. В подальшому, командиром Військової частини НОМЕР_2 передано за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків за вх.№269 від 21.08.2025 року з додаванням витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад, про те вже в зміненій редакції. Так, вже у зміненій редакції наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад, пункти 10, 11, 12 зазначеного наказу позивача визнано винним у порушенні: - п.10 зазначеного наказу: за допущення порушення вимог ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.15 наказу Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023 року «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», що призвело до безпідставного внесення в наказ про виплату додаткової грошової винагороди в сумі 44 387,25 грн. солдату ОСОБА_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні та правових підстав на виплату винагороди не мав, визнати винним майора ОСОБА_1 , який на момент видачі наказу виконував обов`язки начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 та в даний час проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 ; п.11 зазначеного наказу: за допущення порушення вимог ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, розділу II п.15 наказу Міністерства оборони України №280 від 15.09.2022 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» в результаті чого солдату ОСОБА_3 , який самовільно залишив частину, грошове забезпечення не було призупинено з дня самовільного залишення військової частини, а було нараховано за березень 662,50 грн,, за квітень 6723,25, грн., за травень 662,50 грн. (в загальній сумі 8048,25 грн.) визнано винним майора ОСОБА_1 , який на момент правопорушення виконував обов`язки начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 та в даний час проходить службу в Військовій частині НОМЕР_1 ; п.12 зазначеного наказу: за допущення порушення вимог ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, наказу Міністерства оборони України №280 від 15.09.2022 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» визнано винним майора ОСОБА_1 , який на момент правопорушення виконував обов`язки начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 та в даний час проходить службу в Військовій частині НОМЕР_1 та допустив безпідставну виплату грошового забезпечення за перевикористану основну відпустку за 2023 рік при звільненні сержанта ОСОБА_4 , в сумі 7 069,70 грн. Як результат переданого акту приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків до Військової частини НОМЕР_1 за вх.№269 від 21.08.2025 року з додаванням витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад, вже у зміненій редакції, в порушення ч.1 та ч.2 ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, про що свідчить наказ від 04.09.2025 року №206ад. Вважаючи протиправним наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025 року №206ад «Про притягнення підполковника ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності», яким ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності на загальну суму 44 387,25 грн та пункти 10, 11, 12 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад «Про результати проведення службового розслідування» яким ОСОБА_1 визнано винним у виплаті додаткової грошової винагороди в сумі 44 387,25 грн. солдату ОСОБА_2 , у виплаті грошового забезпечення солдату ОСОБА_3 , за березень 662,50 грн,, за квітень 6 723,25, грн., за травень 662,50 грн. (в загальній сумі 8 048,25 грн.), у виплаті грошового забезпечення за перевикористану основну відпустку за 2023 рік при звільненні сержанта ОСОБА_4 , в сумі 7069,70 грн , позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріали службового розслідування не містять конкретного посилання на норму права, яка була покладена саме на позивача під час виконання ним службових обов`язків та яку позивач міг порушити, що в подальшому могло спричинити збитки державі в особі Військової частини НОМЕР_2 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі також Закон №2232-XII). Відповідно до частин 1, 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 3 Закону №2232-XII, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини 14 статті 2 Закону №2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту). Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Статтями 28-33 Статуту врегульовані поняття начальники та підлеглі, старші та молодші за військовим званням: Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; Відповідно до статей 58, 59, 111 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів. Командир (начальник) зобов`язаний: знати, дотримуватися особисто та вимагати від особового складу неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права; планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об`єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази; постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; організовувати дотримання та неухильно особисто дотримуватися принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у службовій діяльності; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності; постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об`єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові); виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками); знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями; організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; організовувати культурологічну роботу, створювати умови для зміцнення здоров`я та фізичного розвитку; здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою та іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової і внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов`язків; не допускати до участі у бойових діях військовослужбовців з числа призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які не пройшли курс базової загальновійськової підготовки або не мають бойового досвіду; особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів; організовувати експлуатацію, збереження і використання за призначенням казармено-житлового фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, наданих для розквартирування військових частин і підрозділів; контролювати додержання заходів пожежної безпеки у військовій частині, на кораблі (у підрозділі); вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ; організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження; під час вирішення питань, пов`язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю; вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу). Командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства. Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля). Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі також Дисциплінарний статут). Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту). Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність. Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів). Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Статтею 87 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин. Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці. Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення (стаття 96 Дисциплінарного статуту). Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено (стаття 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (стаття 98 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Статтею 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк. Відповідно до п. 3 розділу II Наказу Міністерства оборони України 15.09.2022 №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за № 1407/38743, «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» (далі Наказ №280), командир роти (батареї) стосовно обліку особового складу зобов`язаний: знати весь особовий склад роти (батареї), контролювати ведення обліку особового складу в роті в обсязі вимог, визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі також Закон №160-IX). Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано. Частиною першою та другою статті 3 Закону №160-IX встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Статтею 4 зазначеного Закону визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, а саме в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей. Відповідно до частини другої статті 6 Закону №160-IX посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку. Абзацом 1 частини другої статті 8 Закону №160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Частиною третьою статті 8 Закону №160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Частинами 6-8 статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди. Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст. ст. 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затверджено наказом МО України від 21.11.2017 року №608, зареєстровано в Мінюсті України 13.12.2017 року за №1503/31371; далі - Порядок №608) та аналогічними нормами «Порядку проведення службового розслідування у Державній спеціальній службі транспорту» затвердженого наказом голови адміністрації ДССТ МОУ №90 від 23.07.22р. Пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». За змістом п. 3 Розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). За приписами п. 1 Розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб. Згідно п. 1, 3 Розділу IV Порядку №608, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України. Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIII Порядку №608, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIII Порядку №608). Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п.3 Розділу VIII Порядку №608). До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п.3 Розділу VIII Порядку №608). Надаючи оцінку відповідності Акту службового розслідування вимогам Закону №160-ІХ та Порядку №608, колегія суддів враховує те, що складений акт службового розслідування № 120 від 17.12.2024, що став підставою для видання спірних наказів, не містить відомостей про протиправну поведінку позивача щодо невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків; про причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача і завданою шкодою; про вину позивача в завданні шкоди. Крім, того акт службового розслідування не відповідає вимогам п. 3 Розділу V Порядку № 608, оскільки не містить відомостей таких як: особисті дані позивача (рік народження, освіта,), термін військової служби та термін перебування на останній посаді як військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії позивача; зв`язок правопорушення з виконанням позивачем обов`язків військової служби (якщо такий є); вину позивача; причинний зв`язок між неправомірними діями позивача та наслідками завдання шкоди; вимоги нормативно правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. Також, колегія суддів зазначає, що в порушення п. 2 Розділу VIII Порядку № 608, зазначений акт не містить відомостей про протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду. Крім того

описова частина наказів не відповідає вимогам п. 3 Розділу V Порядку № 608, оскільки не містить інформації щодо протиправності дій позивача, період часу, в який трапилось порушення позивачем, доказів вини позивача та причинного зв`язку правопорушення з виконанням позивачем обов`язків військової служби (якщо такий є), не зазначено вимоги нормативно правових актів, інших актів законодавства, які було порушено, причини та умови, що сприяли правопорушенню, а також особисті дані позивача, передбачені Порядком №608. Колегія суддів також зазначає, що оскільки в оскаржуваних наказах йдеться про застосування юридичної відповідальності, тому відповідачами мав би бути доведений склад правопорушення, матеріали службового розслідування та накази суб`єкта владних повноважень про покладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об`єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять невиконання або неналежне виконання позивачем службових обов`язків, наявність шкоди та причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача і наслідками, що настали. Так відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 27.09.2024 року №452агд «Про підсумки аудиту використання коштів та майна Військової частини НОМЕР_2 », наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 02.10.2024 року №459агд «Про призначення службового розслідування щодо встановлення обставин та причин виплат щомісячної премії військовослужбовцям, які скоїли військові адміністративні правопорушення та безпідставної виплати додаткової винагороди», наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.10.2024 року №488агд «Про внесення змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 02.10.2024 року №459агд», було проведено службове розслідування. За висновком акта №120 проведення службового розслідування від 17.12.2024 року запропоновано, в частині, що стосується позивача: за п.9: за допущення порушення вимог ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.15 наказу Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023 року «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», що призвело до безпідставного внесення в наказ про виплату додаткової грошової винагороди в сумі 44387,25 грн. солдату ОСОБА_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні та правових підстав на виплату винагороди не мав, запропонувати в добровільному порядку повернути вказані кошти до каси Військової частини НОМЕР_2 майору ОСОБА_1 , який на момент видачі наказу виконував обов`язки начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 та в даний час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ; за п.10: за допущення порушення вимог ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, розділу II п.15 наказу Міністерства оборони України №280 від 15.09.2022 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» в результаті чого солдату ОСОБА_3 , який самовільно залишив частину, грошове забезпечення не було призупинено з дня самовільного залишення військової частини, а було нараховано за березень 662,50 грн., за квітень 6723,25, грн., за травень 662,50 грн. (в загальній сумі 8048,25 грн.) запропонувати в добровільному порядку повернути вказані кошти до каси Військової частини НОМЕР_2 майору ОСОБА_1 , який на момент правопорушення виконував обов`язки начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 та в даний час проходить службу в Військовій частині НОМЕР_1 ; за п.11: за допущення порушення вимог ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, наказу Міністерства оборони України №280 від 15.09.2022 року "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України" запропонувати в добровільному порядку повернути вказані кошти до каси Військової частини НОМЕР_2 майору ОСОБА_1 , який на момент правопорушення виконував обов`язки начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 та в даний час проходить службу в Військовій частині НОМЕР_1 та допустив безпідставну виплату грошового забезпечення за перевикористану основну відпустку за 2023 рік при звільненні сержанта ОСОБА_4 , в сумі 7'069,70 грн.; за п.12: направити витяг з наказу до командування Військової частини НОМЕР_1 з метою ознайомлення майором ОСОБА_1 про необхідність погашення ним завданих збитків державі в добровільному порядку за результатами аудиту та матеріалів службового розслідування у загальній сумі 59505,20 грн. внаслідок допущених порушень вимог, п.15 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 року №44, вимог розділу II п.15 наказу Міністерства оборони України від 15.09.2022 року №280 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України"; за п.13: у разі відмови майора ОСОБА_1 добровільно внести грошові кошти на рахунок Військової частини НОМЕР_2 протягом 5 робочих днів з моменту ознайомлення, ТВО заступника командира військової частини НОМЕР_2 полковнику ОСОБА_5 за погодженням з помічником командира бригади з правової роботи начальником юридичної групи майором юстиції ОСОБА_6 подати проект наказу про притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1 в порядку ст.4,11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»; за п.14: у разі відмови майором ОСОБА_1 добровільно відшкодувати шкоду завдану державі та неприйняття рішення про притягнення до матеріальної відповідальності командуванням Військової частини НОМЕР_1 щодо відшкодування шкоди військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_1 помічнику командира бригади з правової роботи начальнику юридичної групи майору юстиції ОСОБА_6 подати позов до суду щодо стягнення шкоди завданої державі. Для підготовки позову полковнику ОСОБА_5 надати помічнику командира бригади з правової роботи начальнику юридичної групи майору юстиції ОСОБА_6 всі матеріали службового розслідування, витяг з висновку аудиту, витяги з наказів, що стосуються даного розслідування, довідку-розрахунок фінансово-економічної служби для підготовки позову до суду. За вказаних обставин суд першої інстанції вірно зауважив, що ані матеріалами службового розслідування оформлені актом проведення службового розслідування № 120 від 17.12.2024 року, ані пункти 10, 11, 12 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року № 156ад «Про результати проведення службового розслідування», а ні сам наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025 року № 206ад «Про притягнення підполковника ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності» не містять конкретного посилання на норму права, яка була покладена саме на позивача під час виконання ним службових обов`язків та яку позивач міг порушити, що в подальшому могло спричинити збитки державі в особі Військової частини НОМЕР_2 . В провину позивачу ставиться лише загальна норма статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України відповідно до якої, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Матеріали службового розслідування не містить жодного посилання на конкретні обов`язки, що могли визначатися статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями які покладали саме на позивача обов`язок вчиняти певні дії, під час виконання службових обов`язків та за невиконання яких настає юридична відповідальність по відношенню до останнього. Крім того акт службового розслідування не містить викладення обставин та обґрунтувань, які б давали змогу дійти беззаперечного висновку про те, що позивач діяв умисно з метою заподіяння шкоди інтересам держави. Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Щодо строку звернення до суду колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України. Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення З матеріалів справи вбачається, що змінена редакція наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад доведена позивачу лише 01.09.2025 року, після направлення акту приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків до Військової частини НОМЕР_1 (резолюція про ознайомлення позивачем зазначена на звороті наказу), за пунктами 10, 11, 12 зазначеного наказу позивача визнають винним у відповідних порушеннях, чого у попередній редакції наказу не існувало. При цьому позивачем оскаржується саме наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 року №156ад вже у зміненій редакції, з яким він ознайомився лише 01.09.2025 року, оскільки саме ця редакція наказу порушує права позивача в частині встановлення його вини, в той же час позов до суду було подано 30.09.2025. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про поважність пропуску звернення до суду. Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Відповідно до умов договору про надання професійної правничої допомоги №С5-33 від 26.09.2025 року про надання правової допомоги, сторони погодили оплату гонорару протягом 15 банківських днів з моменту винесення рішення суду. На підтвердження фактичної оплати витрат на правничу допомогу жодних доказів надано не було. В той же час колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 та від 09 липня 2025 року у справі № 459/331/23. Задовольняючи частково вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що дана справа відноситься до незначної складності; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких необхідний значний час, позов носить немайновий характер. При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, підлягає вирішенню за правилами письмового позовного провадження, тобто є справою незначної складності. За таких обставин, колегія суддів враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, вважає, що співмірною сумою до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є 3000 грн., як про це і зазначив суд першої інстанції, при цьому доводи апеляційної скарги з приводу завищеного розміру гонорару на правничу допомогу та часу витраченого адвокатом жодним чином не обґрунтовані, в зв`язку з чим є незрозумілим саме який їх розмір повинен бути визначений. Доводи викладені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки висновків, зроблених судом першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі. В повному обсязі постанова складена 02 червня 2026 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Кальник суддя С.В. Сафронова