Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2335/25

від 07.05.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/2335/25 пров. № А/857/44690/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Лихачова Романа Борисовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Лихачова Романа Борисовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними і скасування наказів, стягнення належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди (суддя суду І інстанції: Баб`юк П.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 03.10.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 03.10.2025р.),- В С Т А Н О В И В: 19.06.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Лихачов Р.Б., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати п.5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 412 від 13.12.2023р.; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 254 від 29.01.2024р. «Про результати службового розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину»; визнати протиправним та скасувати п.п.2.2, 2.2.11 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 421 від 19.12.2023р.; визнати протиправним та скасувати п.5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 437 від 31.12.2023р.; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 331 від 03.02.2024р. «Про результати службового розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину»; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 належне грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 884 від 30.11.2016р., розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р., починаючи з грудня 2023 року; поновити строк звернення до суду з цим позовом; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір (а.с.1-10). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.29 і на звороті). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.50-56). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Лихачов Р.Б., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.58-65). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який перебував безпосередньо в районі ведення бойових дій у складі сил та засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації /рф/ проти України, що свідчить про виконання ним бойових завдань. Станом на день звернення до суду, починаючи з 17.12.2023р., ОСОБА_2 на зв`язок не виходив. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ОСОБА_2 зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій); дата набуття статуту особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 14.05.2024р. Натомість, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 421 від 19.12.2023р. солдат ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив військову частину, знято з усіх видів забезпечення з 19.12.2023р. Апелянт звертає увагу, що у матеріалах службового розслідування зазначено, що зброя ОСОБА_2 знаходить у підрозділі, проте жодних доказів відповідачем не надано. При цьому лише факт встановлення відсутності військового у районі виконання Військовою частиною НОМЕР_1 бойових завдань не може слугувати доказом, який підтверджує саме самовільне залишення ОСОБА_2 військової частини. Водночас, матеріали службового розслідування не містять відомостей, які саме пошукові заходи та хто із військових їх проводив, у якому районі та коли. За таких обставин позивач вважає, що пошукові заходи щодо встановлення місця знаходження ОСОБА_2 не проводились. Судом не враховано, що в ході службового розслідування не встановлено кількість осіб, які перебували з ранку 19.12.2023р. у пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); не з`ясовано скільки осіб становлять особовий склад 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до акту службового розслідування від 29.01.2024р. ОСОБА_2 18.12.2023р. о 10:00 год. повернувся до Військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , а вже 19.12.2023р. відсутність ОСОБА_2 було виявлено у АДРЕСА_1 . Інформації щодо того, коли та за яких умов змінилося місце тимчасової дислокації Військової частини НОМЕР_1 з АДРЕСА_2 до АДРЕСА_1 матеріали службового розслідування не містять. У матеріалах службового розслідування відсутні пояснення командира ОСОБА_2 або інші докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не звернувся до свого безпосереднього командира з метою вирішення питання, яке потребувало його відсутності на службі та не доповів про причини самовільного залишення, хоча за наслідками службового розслідування така обставина зазначається встановленою Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 не вжито всіх заходів для всебічного, повного і об`єктивного розслідування обставин відсутності солдата ОСОБА_2 . Відтак, мета і завдання службового розслідування відносно ОСОБА_2 належним чином не досягнуті. За недоведеності самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини, за відсутності доказів, що він перебуває у полоні як заручник або інтернована особи, Військова частина НОМЕР_1 не мала підстав видавати акт службового розслідування, наказів на його підставі та вважати завершеним службове розслідування. Судом залишено поза увагою той факт, що на підставі повідомлення Військової частини НОМЕР_1 19.06.2024р. було внесено відомості до ЄРДР щодо самовільного залишення ОСОБА_2 місця розташування військової частини, всупереч тому, що з 15.01.2024р. здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 . Окрім цього, надані суду матеріали службового розслідування містять недоліки, які не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого ОСОБА_2 проступку мали місце, встановлені повно і всебічно. Тобто, матеріали службового розслідування не містять повних і об`єктивних підтверджень факту самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини. Оскільки наявні докази набуття ОСОБА_2 статусу особи, що зникла безвісти за особливих обставин, то в межах спірних правовідносин наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача належного грошового забезпечення та додаткових грошових винагород номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 . Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 03.08.1995р. Скомороською сільською радою Бучацького району Тернопільської обл. (зворот а.с.14). З 24.02.2023р. ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення; 24.02.2023р. ОСОБА_2 справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків на посаду номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1823 від 13.12.2023р. «Про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив частину» наказано провести службове розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив частину 13.12.2023р. (а.с.18). Згідно з п.5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 412 від 13.12.2023р. солдата ОСОБА_2 номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, який перебував у відпустці за станом здоров`я, вважати таким, що самовільно залишив частину, зняти з усіх видів забезпечення з 13.12.2023р. (зворот а.с.18). Зі змісту акта службового розслідування від 29.01.2024р. вбачається, що 13.12.2023р. від командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 надійшов рапорт № 14791 від 13.12.2023р. про відсутність військовослужбовця Військової частини НОМЕР_4 солдата ОСОБА_2 (а.с.16-17). 13.12.2023р. згідно доповіді командира 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_5 під час перевірки наявності особового складу в місці тимчасової дислокації 3 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) виявлено відсутність номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , який самостійно залишив місце несення служби в районі виконання завдань частини. На телефонні дзвінки не відповідав, пошукові заходи позитивних результатів не дали. 18.12.2023р. о 10:00 год. згідно рапорта тимчасово виконуючого обов`язки командира 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , молодшого лейтенанта ОСОБА_6 військовослужбовець військової служби по мобілізації номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 прибув в розташування 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , в місце тимчасової дислокації ( АДРЕСА_2 ). У своїх поясненнях солдат ОСОБА_2 вказав, що 13.12.2023р. він самовільно покинув розташування військової частини НОМЕР_1 за місцем тимчасової дислокації у АДРЕСА_2 по причині того, що у нього виникли проблеми особистого характеру. 18.12.2023мр. о 10:00 год. він самостійно повернувся у розташування свого підрозділу у АДРЕСА_2 . З його слів він весь цей час перебував у АДРЕСА_1 за адресою, якої не пам`ятає. У скоєному вчинку розкаюється. Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 254 від 29.01.2024р. вирішено: «

1. Службове розслідування, призначене наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1823 від 13.12.2023р. «Про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_3 , який самовільно залишив військову частину», вважати завершеним.

3. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 , згідно з п.5 розділу ХVІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затв. наказом міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р., враховуючи вказане правопорушення під час нарахування та виплати за грудень 2023 року щомісячної премії та додаткової винагороди у зв`язку із дисциплінарним порушенням у вказаному місяці номеру обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 ». Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 421 від 19.12.2023р. вважати такими, що вибули з району ведення бойових дій зі складу сил та засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, які залучались та брали безпосередню участь у ведені воєнних (бойових) дій: ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив військову частину, зняти з усіх видів забезпечення з 19.12.2023р. (а.с.21). Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1927 від 19.12.2023р. вирішено провести службове розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив частину 19.12.2023р. (зворот а.с.21). Із акта службового розслідування від 03.02.2025р. вбачається, що 19.12.2023р. від командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 надійшов рапорт № 15293 від 19.12.2023р. про відсутність військовослужбовця Військової частини НОМЕР_4 солдата ОСОБА_2 (а.с.22-23). 19.12.2023р. згідно доповіді тимчасово виконуючого обов`язки командира 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_7 , під час перевірки наявності особового складу в місці тимчасової дислокації 3 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) виявлено відсутність номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , який самостійно залишив місце несення служби в районі виконання завдань частини. На телефонні дзвінки не відповідав, пошукові заходи позитивних результатів не дали. Пояснення з приводу своєї відсутності солдат ОСОБА_2 надати не зміг, оскільки на даний час з самовільного залишення частини не повернувся і на телефонні дзвінки не відповідає. Документів які б підтверджували законність відсутності на службі солдата ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 не надходило. Згідно з п.5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 437 від 31.12.2023р. солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 слід вважати таким, що увільнений з займаних посад і зарахований у розпорядження командира НОМЕР_6 окремої механізованої бригади з 31.12.2023р. (а.с.25). Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 331 від 03.02.2024р. вирішено: «

1. Службове розслідування, призначене наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1927 від 19.12.2023р. «Про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину», вважати завершеним.

2. За самовільне залишення місця служби без поважних причин, порушення військової дисципліни та вимог ст.ст.11, 12, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності після повернення на службу.

3. Начальнику фінансово-економічної служби головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 , згідно з п.5 розділу ХVІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р., врахувати вказане правопорушення під час нарахування та виплати за грудень 2023 року та січень 2024 щомісячної премії та додаткової винагороди у зв`язку із дисциплінарним порушенням у вказаному місяці номеру обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 » (а.с.24 і на звороті). Не погоджуючись із вказаними наказами, вважаючи їх протиправними, а також не погоджуючись із припиненням нарахування та виплати грошового забезпечення та додаткових грошових винагород номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_1 , представник позивача звернулася до суду із цим позов. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування. У ході проведеного службового розслідування відносно солдата ОСОБА_2 встановлено, що останній перебував у самовільному залишенні Військової частини НОМЕР_1 з 13.12.2023р. по 18.12.2023р. (6 календарних днів). Пояснення з приводу своєї відсутності солдат ОСОБА_2 надати не зміг, оскільки з самовільного залишення частини не повернувся і на телефонні дзвінки не відповідає. Документів які б підтверджували законність відсутності на службі солдата ОСОБА_8 до Військової частини НОМЕР_1 не надходило. При цьому в ході розгляду цієї справи судом не здобуто та суду не надано доказів того, що у період з 13.12.2023р. по 18.12.2023р. чоловік позивача ОСОБА_2 виконував бойове завдання (наказів, розпоряджень, тощо). Крім того, як слідує із актів службового розслідування від 29.01.2024р. та 03.02.2024р. зброя військовослужбовця знаходиться у підрозділі. Також суду не надано та судом не здобуто доказів про оголошення чоловіка позивача померлим, відсутнім безвісти чи захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу. Отже, доводи позивача не спростовують висновків відповідача про порушення її чоловіком ст.ст.11, 12, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту. Крім того суд зазначає, виданню оскаржуваних наказів про результати службового розслідування передували службові розслідування, якими встановлено факт самовільного залишення позивачем з 13.12.2023р. військової частини. Водночас, відсутні підстави для сумнівів у достовірності інформації, яка міститься у рапортах командирів та поясненнях військовослужбовців, наданих під час службових розслідувань, в яких вони вказують про відсутність солдата ОСОБА_2 у спірний час в підрозділі. З урахуванням наведеного, є відсутніми підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів, оскільки предметом як службового розслідування, так і спірних наказів відповідача, є саме факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 , в той час як доказів на спростування такого факту/обставин позивачем до суду надано. Також за фактом самовільного залишення військовослужбовцем ОСОБА_2 військової частини наявні законодавчо визначені підстави для накладення дисциплінарного стягнення, припинення виплати військовому грошового забезпечення та виключення із списків військової частини з такої підстави. Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час. Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. /далі Закон № 2232-XII/. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Частиною 4 ст.2 Закону № 2232-XII встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.6 Закону України № 661-IV від 03.04.2003р. «Про Державну прикордонну службу України» /Закон № 661-IV/ Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Частиною 3 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 971 від 30.11.2018р., визначено, що у своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби. Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв. Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009р. (далі Положення № 1115/2009). Вказаним Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Згідно з п.п.2, 5, 6 Положення №1115/2009 громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» № 548-XIV від 24.03.1999р. затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут). Відповідно до положень Статуту він визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Згідно зп.1 ст.11 Статуту військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок. Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом (ст.26 Статуту). Згідно з ст.28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами. Законом України № 551-XIV від 24.03.1999р. «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі Дисциплінарний статут ЗС України, у редакції на час спірних відносин), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Відповідно до вимог ст.ст.1, 2 Дисциплінарного статуту ЗС України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗС України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. За стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (ст.5 Дисциплінарного статуту ЗС України). Згідно ст.6 Дисциплінарного статуту ЗС України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту ЗС України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Згідно ст.48 Дисциплінарного статуту ЗС України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів). Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-85 Дисциплінарного статуту ЗС України. Зокрема, відповідно до ст.83 Дисциплінарного статуту ЗС України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Згідно з приписами ст.86 Дисциплінарного статуту ЗС України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Отже, підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування. Наказом Міністерства оборони України № 608 від 21.11.2017р., зареєстр. в Міністерстві юстиції України 13.12.2017р. за № 1503/31371, затв. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок № 608). Відповідно до абз.4 п.2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Пунктами 1, 3 розд.ІІІ Порядку № 608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування. Згідно з п.п.8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків. Відповідно до п.п.1, 3 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб. Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України. Пунктом 1 розділу V Порядку № 608 передбачено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Згідно п.3 розділу V Порядку № 608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. Відповідно до п.6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування. Згідно п.1 розділу VІ Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування. Відповідно до п.2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту. Згідно з п.3 розділу VІ Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк. У частині доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1823 від 13.12.2023р. «Про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив частину» вирішено провести службове розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив частину 13.12.2023р. У ході проведеного службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_2 перебував у самовільному залишенні Військової частини НОМЕР_1 з 13.12.2023р. по 18.12.2023р. (6 календарних днів). Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 254 від 29.01.2024р. за самовільне залишення місця служби без поважних причин, порушення військової дисципліни та вимог ст.ст.11, 12, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗС України та ст.4 Дисциплінарного статуту ЗС України солдату ОСОБА_2 оголошено «сувору догану». У подальшому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1927 від 19.12.2023р. вирішено провести службове розслідування відносно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив частину 19.12.2023р. У ході проведеного службового розслідування було встановлено, що солдат ОСОБА_2 19.12.2023р. самовільно залишив частину НОМЕР_1 . При цьому пояснення з приводу своєї відсутності солдат ОСОБА_2 надати не зміг, оскільки з самовільного залишення частини не повернувся і на телефонні дзвінки не відповідає; документів, які б підтверджували законність відсутності на службі солдата ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 не надходило. З огляду на наведене, у відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 331 від 03.02.2024р. за самовільне залишення місця служби без поважних причин, порушення військової дисципліни та вимог ст.ст.11, 12, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗС України та ст.4 Дисциплінарного статуту ЗС України, солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , наказано притягнути до дисциплінарної відповідальності після повернення на службу. Апеляційний суд враховує, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин ОСОБА_2 зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій); дата набуття статуту особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 14.05.2024р. При цьому такі відомості внесені до реєстру на підставі заяви самого позивача, поданої 15.01.2024р. до чергової частини ВП № 2 (м.Бучач). Окрім цього, апеляційний суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували у період з 13.12.2023р. по 16.12.2023р. чоловік позивача ОСОБА_2 виконував бойове завдання (наказів, розпоряджень, тощо). При цьому, як слідує із актів службового розслідування від 29.01.2024р. та 03.02.2024р., зброя військовослужбовця ОСОБА_2 знаходиться у підрозділі. Також у матеріалах справи відсутні докази про оголошення чоловіка позивача ОСОБА_2 померлим, відсутнім безвісти чи захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу. Отже, доводи позивача не спростовують висновків відповідача про порушення ОСОБА_2 ст.ст.11, 12, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗС України та ст.4 Дисциплінарного статуту ЗС України. Водночас, апеляційний суд враховує, що виданню оскаржуваних наказів про результати службового розслідування передували службові розслідування, якими встановлено факт самовільного залишення позивачем з 13.12.2023р. військової частини. Зокрема, згідно доповіді командира 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_5 13.12.2023р. під час перевірки наявності особового складу в місці тимчасової дислокації ( АДРЕСА_2 ) виявлено відсутність солдата ОСОБА_2 , який тільки 18.12.2023р. прибув в розташування частини згідно рапорту тимчасово виконуючого обов`язки командира 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону молодшого лейтенанта ОСОБА_6 . У подальшому 19.12.2023р. від командира НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт про повторну відсутність солдата ОСОБА_2 , що слугувало підставою проведення службового розслідування за даним фактом та встановлення самовільного залишення вказаним військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 повторно. Відтак, з 19.12.2023р. солдат ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив військову частину. Вказаний факт встановлений за результатами проведення службового розслідування. На виконання ст.5 Дисциплінарного статуту ЗС України за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Отже, за змістом вказаних норм, командиром є військовослужбовець, який має авторитет та високі моральні якості, неухильно дотримується вимог законодавства щодо проходження військової служби, а також несе персональну відповідальність за здатність виконувати бойові завдання підрозділом в цілому та кожним військовослужбовцем, який входить до його складу окремо. Відтак, відсутні підстави для сумнівів у достовірності інформації, яка міститься у рапортах командирів та поясненнях військовослужбовців, наданих під час службових розслідувань, в яких вони вказують про відсутність солдата ОСОБА_2 у спірний час у підрозділі. Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів, оскільки предметом як службового розслідування, так і спірних наказів відповідача є саме факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 , в той час як доказів на спростування такого факту/обставин позивачем до суду надано. Окрім цього, як правильно зауважив суд першої інстанції, підставою для призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключення із списків особового складу військової частини наказами по стройовій частині офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, є наказ по особовому складу про звільнення їх з посади (чи рішення суду (або належним чином завірена його копія) про оголошення таких військовослужбовців безвісно відсутніми або померлими). Наказ по особовому складу щодо звільнення таких військовослужбовців з посад доводиться до військової частини не пізніше семи діб з дня видання наказу. Пунктом 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р., зареєстр. в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за № 745/32197 (надалі Порядок № 260, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. З прийняттям відповідачем оскаржуваних наказів чоловіка позивача ОСОБА_2 визнано таким, що з 13.12.2023р. по 18.12.2023р. та з 19.12.2023р. і по теперішній час самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 , призупинено виплату грошового забезпечення і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення а також виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 . Відтак, за фактом самовільного залишення військовослужбовцем ОСОБА_2 військової частини, наявні законодавчо визначені підстави для накладення дисциплінарного стягнення, припинення виплати військовому грошового забезпечення та виключення із списків військової частини з такої підстави. При цьому, в разі встановлення нових обставин, які б підтверджували відсутність факту самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини, зокрема за результатами розслідування кримінального провадження, позивач буде мати можливість відновити свої права щодо грошового забезпечення, в тому числі в судовому порядку. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не допущено протиправних дій (бездіяльності), а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення. Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ОСОБА_1 . Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Лихачова Романа Борисовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2025р. в адміністративній справі № 500/2335/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 07.05.2026р.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»