Постанова 4824 № 362/5874/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2026 року м. Київ Справа № 362/5874/25 Провадження: № 22-ц/824/9844/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Клименка Тараса Васильовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Поповича О. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В липні 2025 року ТОВ «Бізнес позика» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 19 липня 2023 року зі ОСОБА_1 було укладено договір № 470588-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 27 000 грн на умовах строковості, поворотності та платності. Зазначено, що свої зобов`язання за договором позивач виконав належним чином та перерахував відповідачці обумовлену договором суму кредиту, що підтверджується відповідними документами про перерахування грошових коштів та інформацією банку-емітента платіжної картки. Надалі між сторонами були укладені додаткові угоди від 07 жовтня 2023 року та від 30 грудня 2023 року, якими сторони змінили строк дії кредитного договору та погодили нові графіки платежів, продовживши кінцевий строк повернення кредиту до 17 травня 2025 року. Разом із тим відповідачка належним чином умови кредитного договору не виконувала, у зв`язку із чим допустила прострочення виконання грошових зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом. За розрахунком позивача станом на 02 липня 2025 року заборгованість за договором становила 212 069 грн 48 коп., з яких: 27 000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 185 069 грн 48 коп. - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом. Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань, товариство просило стягнути з неї вказану заборгованість, а також понесені судові витрати. Рішенням Васильківськогоміськрайонного суду Київськоїобласті від 09 березня 2026 року позов ТОВ «Бізнес позика» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість у розмірі 40 500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» судові витрати у розмірі 485грн 99 коп. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині не задоволених позовних вимог, адвокатКлименко Т. В. в інтересах ТОВ «Бізнес позика» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в частині стягнення відсотків просив змінити шляхом збільшення суми з 13 500 грн до 185 069 грн 48 коп. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру процентів за користування кредитом, оскільки такі проценти є платою за користування кредитними коштами, погодженою сторонами під час укладення договору, а не видом цивільно-правової відповідальності чи штрафною санкцією. Вказував, що всі проценти були нараховані відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, який після укладення додаткових угод було продовжено до 17 травня 2025 року. Після спливу строку кредитування нарахування процентів позивачем не здійснювалося. Зазначав, що відповідачка добровільно погодилася з умовами кредитування, підписавши договір та додаткові угоди, була належним чином поінформована про розмір процентної ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту та графік платежів, а тому взяла на себе обов`язок виконувати умови договору у погодженому сторонами обсязі. Також наголошував, що суд першої інстанції безпідставно застосував правові висновки Верховного Суду щодо можливості зменшення неустойки та інших заходів цивільно-правової відповідальності, оскільки у даній справі позивач не заявляв вимог про стягнення штрафу, пені чи процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, а просив стягнути виключно договірні проценти за користування кредитом. Крім того, зазначав, що суд першої інстанції не навів належних мотивів, з яких визначив до стягнення саме 13 500 грн процентів, не обґрунтував критеріїв такого зменшення та не вказав норму права, яка б надавала суду повноваження довільно зменшувати розмір процентів за користування кредитом, нарахованих відповідно до умов договору. Посилаючись на викладене, апелянт вважав, що рішення суду в частині визначення розміру процентів ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просив його змінити та стягнути з відповідачки проценти за користування кредитом у заявленому розмірі 185 069 грн 48 коп. Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині колегією суддів не переглядається. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Бізнес Позика» підлягає задоволенню. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 липня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено договір про надання кредиту № 470588-КС-001, відповідно до умов якого позивач надав відповідачці кредитні кошти у розмірі 27 000 грн на умовах строковості, поворотності та платності (а. с. 35 - 61). Умовами договору сторони погодили порядок та строки повернення кредитних коштів, розмір процентів за користування кредитом, графік платежів, а також інші істотні умови кредитування. При цьому відповідачка підтвердила ознайомлення з умовами договору, паспортом споживчого кредиту та правилами надання кредитів, розміщеними на офіційному вебсайті кредитодавця, а також висловила згоду з усіма умовами кредитування шляхом вчинення електронного правочину. Згідно з умовами укладеного договору кредит було надано для задоволення особистих потреб відповідачки, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, у зв`язку із чим такий договір є договором споживчого кредитування. Надалі, сторони неодноразово вносили зміни до умов кредитування. Так, 07 жовтня 2023 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання кредиту, якою було змінено окремі умови виконання зобов`язань та погоджено новий графік платежів (а. с. 62 - 71). В подальшому, 30 грудня 2023 року сторони уклали ще одну додаткову угоду, відповідно до якої було повторно змінено графік погашення заборгованості та продовжено строк виконання кредитних зобов`язань (а. с. 71 - 79). В результаті внесених сторонами змін остаточний строк повернення кредиту та сплати процентів було визначено до 17 травня 2025 року, включно. Судом установлено, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином та у повному обсязі, перерахувавши відповідачці погоджену сторонами суму кредитних коштів, що підтверджується наявними у справі доказами. Водночас відповідачка взяті на себе договірні зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку із чим допустила прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом. Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 02 липня 2025 року заборгованість за кредитним договором становила 212 069 грн 48 коп., з яких 27 000 грн складає заборгованість за основною сумою кредиту, а 185 069 грн 48 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими відповідно до умов договору в межах погодженого сторонами строку кредитування (а. с. 21 - 30). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що заявлена позивачем до стягнення сума процентів за користування кредитом у розмірі 185 069 грн 48 коп. є неспівмірною із сумою отриманого кредиту та наслідками порушення відповідачкою своїх договірних зобов`язань. Посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості коригування надмірного розміру грошових нарахувань, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру заявлених до стягнення процентів та визначив їх до стягнення у сумі 13 500 грн, відмовивши у задоволенні позовних вимог у решті. Перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті кредитного договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів визначаються договором. Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються сторонами у кредитному договорі. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку дії кредитного договору та не може бути збільшена кредитодавцем в односторонньому порядку. Аналіз наведених норм свідчить про те, що проценти за користування кредитом є платою кредитодавцю за надання грошових коштів у користування та становлять складову основного грошового зобов`язання позичальника. Розмір таких процентів визначається за взаємною згодою сторін під час укладення кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 звернула увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Відповідно до статей 639, 1055 ЦК України кредитний договір може бути укладений у письмовій формі шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний договір, підписаний у встановленому законом порядку, за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, в якій зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків. Отже, між сторонами було укладено належний та дійсний кредитний договір в електронній формі, за умовами якого відповідачка отримала кредитні кошти та взяла на себе обов`язок повернути їх разом із процентами у порядку та строки, визначені договором. При цьому проценти за користування кредитом, передбачені статтями 1048, 1054 ЦК України, є платою за користування наданими кредитними коштами та відрізняються за своєю правовою природою від неустойки, штрафу, пені чи процентів, передбачених статтею 625 ЦК України як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Як убачається з матеріалів справи, 19 липня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №470588-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого позивач надав відповідачці кредитні кошти у розмірі 27 000 грн на умовах строковості, поворотності та платності. Умовами договору сторони погодили строк кредитування тривалістю 24 тижні, стандартну процентну ставку у розмірі 2 % на день та знижену процентну ставку у розмірі 1,15012963 % на день, а також комісію за надання кредиту у сумі 4 050 грн. Відповідно до пункту 2.7 договору строк його дії було визначено до 03 січня 2024 року. Разом із тим 07 жовтня 2023 року сторони уклали додаткову угоду №1, якою продовжили строк дії договору до 21 вересня 2024 року, а 30 грудня 2023 року уклали додаткову угоду №2, відповідно до якої кінцевим строком виконання зобов`язань за договором визначено 17 травня 2025 року. Крім того, сторонами було погоджено нові графіки платежів та підтверджено порядок нарахування процентів за користування кредитом. Зокрема, пунктом 3.2.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання зобов`язань понад сім календарних днів умови щодо застосування зниженої процентної ставки припиняють свою дію, а починаючи з восьмого дня прострочення проценти підлягають нарахуванню за стандартною процентною ставкою, визначеною договором. Судом установлено та сторонами не заперечується, що відповідачка належним чином взяті на себе зобов`язання не виконувала, у зв`язку із чим допустила порушення погодженого сторонами графіку платежів. При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідачкою було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 31 050 грн, однак у повному обсязі кредитні кошти та нараховані проценти не повернуто. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 17 травня 2025 року включно. Після спливу зазначеного строку нові проценти позивачем не нараховувалися, а їх розмір залишився незмінним. Також матеріали справи не містять відомостей про нарахування позивачем штрафних санкцій, пені чи інших видів цивільно-правової відповідальності, а предметом позову є виключно стягнення основної суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами. Водночас, зменшуючи розмір процентів із 185 069 грн 48 коп. до 13 500 грн, суд першої інстанції фактично здійснив коригування погодженого сторонами розміру плати за користування кредитом, не встановивши при цьому підстав недійсності відповідних умов договору та не навівши належного правового обґрунтування можливості такого зменшення. При цьому суд першої інстанції послався на принципи справедливості, добросовісності та розумності, однак не зазначив, з яких саме підстав визначив до стягнення проценти у розмірі 13 500 грн, чому саме такий розмір відповідає балансу інтересів сторін та якими нормами матеріального права передбачено можливість зменшення договірних процентів за користування кредитом до вказаної суми. Відтак, висновок суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру заявлених до стягнення процентів не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права та не підтверджений достатніми мотивами, наведеними у судовому рішенні. Узагальнюючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та неналежного виконання нею взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення. Проценти, заявлені позивачем до стягнення, нараховані відповідно до умов укладеного сторонами договору виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, який після внесення змін додатковими угодами було визначено до 17 травня 2025 року включно. Після спливу зазначеного строку нарахування процентів позивачем не здійснювалося, а штрафні санкції, пеня чи інші види цивільно-правової відповідальності до складу заявлених позовних вимог не включалися. Отже, заявлена до стягнення сума процентів є платою за користування кредитними коштами у розумінні статей 1048, 1054 ЦК України та становить складову основного грошового зобов`язання позичальника, а не захід цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання. Разом із тим, зменшуючи розмір нарахованих процентів із 185 069 грн 48 коп. до 13 500 грн, суд першої інстанції фактично змінив погоджені сторонами умови кредитного договору щодо плати за користування кредитом, не встановивши підстав недійсності відповідних умов договору та не навівши належного правового обґрунтування можливості такого зменшення. Крім того, у мотивувальній частині рішення суд не зазначив критеріїв, за якими було визначено саме суму 13 500 грн, не навів мотивів, з яких дійшов висновку про необхідність зменшення розміру договірних процентів саме до такого розміру, а також не вказав норми матеріального права, яка б надавала суду повноваження на власний розсуд змінювати погоджену сторонами плату за користування кредитними коштами. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру процентів за користування кредитом ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного мотивування висновків щодо підстав і розміру їх зменшення, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої заборгованості за кредитним договором. Оскільки у другому абзаці резолютивної частини рішення суду першої інстанції визначено до стягнення загальну суму заборгованості без її деталізації за складовими, зазначений абзац підлягає викладенню в новій редакції із зазначенням фактичного розміру заборгованості, встановленого судом апеляційної інстанції. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є зміна розміру задоволених позовних вимог, відповідно підлягає зміні й розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наслідки апеляційного перегляду справи та задоволення апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат, стягнувши зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 544 грн 83 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 817 грн 25 коп. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Колінько Альони Валеріївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» задовольнити. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом змінити . Збільшити розмір процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», з 13 500 грн 00 коп. до 185 069 грн 48 коп. У зв`язку з цим абзац другий резолютивної частини рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року викласти в такій редакції: Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором про надання кредиту № 470588-КС-001 від 19 липня 2023 року станом на 02 липня 2025 року у розмірі 212 069 грн 48 коп., з яких: 27 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 185 069 грн 48 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2 544 грн 83 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 817 грн 25 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 02 червня 2026 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура