Постанова 4824 № 754/16773/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 липня 2025 року м. Київ Справа № 754/16773/24 Провадження: № 22-ц/824/12303/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Клименка Тараса Васильовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнеспозика» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гринчак О. І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у с т а н о в и в: У листопаді 2024 року ТОВ «Бізнес позика» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 14.02.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 489069-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями. ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 30000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника. Відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, тому у нього утворилась заборгованість за договором про надання кредиту в розмірі 130290грн 88 коп. У зв`язку з викладеним, ТОВ «Бізнес позика» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 489069-КС-001 про надання кредиту від 14.02.2024року у розмірі130290грн 88 коп, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту 30 000 грн; суми прострочених платежів за процентами 95790 грн 88 коп; суми прострочених платежів за комісією 4500 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року позов ТОВ «Бізнес позика» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» суму заборгованості за договором № 489069-КС-001 про надання кредиту від 14.02.2024 у загальному розмірі 115 890, 88 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2154, 67 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, адвокат Клименко Т. В. в інтересах ТОВ «Бізнес позика» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду в оскаржуваній частині просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. На обгрнтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки нарахування процентів за договором №489069-КС-001 здійснювалося в межах строку дії договору, і проценти були визначені відповідно до умов договору, погоджених сторонами. Вважає, що проценти за кредитом у сумі 95 790 грн 88 коп були обґрунтовано нараховані позивачем, а саме: за період з 14.02.2024 по 06.03.2024 за зниженою ставкою 1,15013259% в день; за період з 07.03.2024 по 31.07.2024 за стандартною ставкою 2% в день через невиконання позичальником графіку платежів. Вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «проценти за користування кредитом» з «процентами за прострочення», неправильно застосувавши норми ст. 625 ЦК України, які не стосуються даної ситуації, оскільки проценти були нараховані саме в період дії договору, а не після його завершення. Звертає увагу на те, що законодавство чітко розмежовує проценти за правомірне користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) та проценти за прострочення. В даному випадку, стягнення здійснюється саме за користування кредитом у межах строку дії договору. Вважає, що розмір денної процентної ставки не перевищував встановлені законом обмеження відповідно до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», і становив 0,95%, що підтверджується формулою розрахунку та роз`ясненням НБУ. Звертає увагу суду на те, що практика інших апеляційних судів підтверджує обґрунтованість вимог скаржника, зокрема аналогічні справи розглядалися на користь ТОВ «Бізнес позика» (Київський, Чернігівський, Дніпровський, Хмельницький апеляційні суди тощо). Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Печерського районного суду Київської області від 26 листопада 2024 року оскаржується лише в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Бізнеспозика» задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.02.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 489069-КС-001 про надання кредиту. Згідно з п. 2.1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 30000 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика». Пунктами 2.3 - 2.11 кредитного договору визначено: строк, на який надається кредит - 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15013259, фіксована; комісія 4500 грн; загальний розмір наданого кредиту - 30000 грн; строк дії договору до 31.07.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 78000 грн; загальні витрати за кредитом: 48 000,00 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9168,16 процентів; денна процентна ставка: 0,95 процентів; дата повернення кредиту 31.07.2024 року. Відповідно до п. 3.2.2 договору сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно з погодженим графіком платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), унаслідок чого виникає прострочка за кредитом, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №1 до договору, та до закінчення строку дії договору. Відповідно до розрахунку позивача за період з 14.02.2024 по 31.07.2024 року заборгованість відповідача за договором про надання кредиту по відсотках становить 95790грн88 коп. При цьому, позивач за період з 14.02.2024 по 05.03.2024 року застосував процентну ставку - 1,15013259 (що становить 345,04 грн в день), а з 06.03.2024 по 31.07.2024- 2.0000 (що становить 600 грн в день). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, протягом перехідного періоду з 24 грудня 2023 року встановлено тимчасове обмеження максимальної денної процентної ставки, що підлягає застосуванню до нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Як зазначено вище, у зв`язку із невиконанням зобов`язання у відповідача за період з 14.02.2024 по 31.07.2024 року наявна заборгованість за договором про надання кредиту зокрема, по відсотках, яка становить 95790 грн 88 коп. При цьому, позивач за період з 14.02.2024 по 05.03.2024 року застосував процентну ставку - 1,15013259 (що становить 345,04 грн в день), а з 06.03.2024 по 31.07.2024 - 2.0000 (що становить 600 грн в день). Згідно з ч.1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Щодо посилання позивача про неправомірне зменшення судом першої інстанції розміру нарахованих позивачем відсотків за договором 14.02.2024 року, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З умов кредитного договору № 489069-КС-001 убачається, що розмір наданого відповідачу кредиту становить 30 000 грн, строк, на який надається кредит - 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15013259, фіксована; комісія - 4500 грн; загальний; строк дії договору до 31.07.2024 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 78000 грн; загальні витрати за кредитом: 48 000 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9168,16 процентів; денна процентна ставка: 0,95 процентів; дата повернення кредиту - 31.07.2024 року. Довідкою про переказ грошових коштів підтверджено факт зарахування відповідачу 30 000 грн на платіжну картку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом. Водночас, 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ). Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 року - денна ставка не більше 1%. Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Як зазначалося вище, позивач за період з 14.02.2024 року по 05.03.2024 року застосував процентну ставку - 1,15013259 (що становить 345,04 грн в день), а з 06.03.2024 року по 31.07.2024 року - 2.0000 (що становить 600 грн в день). Керуючись положеннями вищезазначеного закону, колегія суддів, перевіривши розрахунок заборгованості за відсотками, проведений та розрахований судом першої інстанції, погоджується з його правильністю та обґрунтованістю і зазначає наступне. З матеріалів справи убачається, що відповідач 14.02.2024 року отримав кредитні кошти в розмірі 30 000 грн. Ураховуючи вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (№ 3498-ІХ), проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню в межах встановленого законом обмеження максимальної денної ставки. При цьому, суд першої інстанції, визначаючи періоди для обчислення процентів, виходив з таких обставин: За період з 14.02.2024 по 05.03.2024 року позивач самостійно застосував знижену процентну ставку 1,15013259 %, передбачену умовами договору на випадок своєчасного виконання зобов`язань. З огляду на це, та ураховуючи, що дана ставка не перевищує допустимий поріг, встановлений законом (на той момент - не більше 2,5 %), суд визнав її правомірною та застосував до розрахунку: 7 590,88 грн (30 000 ? 1,15013259 / 100 ? 22 дні). За період з 06.03.2024 по 22.04.2024 року, внаслідок настання прострочення, до розрахунку застосовано стандартну ставку 2 %, яка відповідає максимально допустимій ставці на цей період, передбаченій п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, 28 800 грн (30 000 ? 2 / 100 ? 48 днів); За період з 23.04.2024 по 31.07.2024 року, у зв`язку зі зміною законодавчих обмежень, максимально допустима денна ставка складала вже 1,5 %, відповідно і нарахування процентів проведено за цією ставкою 45 000 грн (30 000 ? 1,5 / 100 ? 100 днів). Отже, загальна сума процентів за користування кредитними коштами за період з 14.02.2024 по 31.07.2024 року становить 81 390 грн 88 коп, як правильно і було розраховано судом першої інстанції. За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано виходив із положень законодавства, які регламентують граничний розмір денної процентної ставки залежно від періоду, та здійснив перерахунок, навіть щодо періоду, коли позивач застосовував знижену ставку, перевіривши її відповідність вимогам Закону. Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів відмічає, що кредитний договір укладено 14.02.2024 року, тобто,після набрання чинності Законом №3498-ІХ, а тому, він повинен був укладатися з урахуванням норм пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» та розмір денної процентної ставки повинен відповідати відповідним положенням закону. При цьому, скаржник ототожнює два різні за правовою природою механізми проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) та відсотки/пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України). Водночас, як убачається з розрахунку позивача, проценти в розмірі 2 % на день були нараховані після настання прострочення, що згідно з п. 3.2.2 договору відбувається з восьмого дня прострочки, тобто з 06.03.2024 року. Тому, в цій частині фактично йдеться не про плату за користування кредитом, а про застосування підвищеної (штрафної) ставки у зв`язку з порушенням зобов`язання, що наближається до характеру цивільної відповідальності, а отже, підлягає оцінці на відповідність принципу добросовісності, розумності та законності. Доводи скаржника про те, що ставка 2 % є законною, не враховує норм чинного законодавства, які обмежують будь-які проценти (навіть договірні) у межах перехідного періоду. Зокрема, з 24.12.2023 року по 22.04.2024 року максимальна денна ставка не може перевищувати 2,5 %; з 23.04.2024 по 20.08.2024 - не більше 1,5 %. Отже, нарахування процентів у розмірі 2 % на день після 22.04.2024 року прямо порушує закон, незалежно від того, чи такі проценти нараховані як плата за користування, чи як «штрафна ставка» після прострочення. Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що суд першої інстанції не ототожнив проценти за користування з штрафними санкціями, навпаки, суд обґрунтовано диференціював періоди, а саме, до настання прострочення (з 14.02 по 05.03.2024) застосував договірну знижену ставку; після настання прострочення (з 06.03.2024) перевірив відповідність ставок до вимог закону і зменшив їх до допустимого граничного рівня. Тобто, суд не застосовував ст. 625 ЦК України, а лише перевірив законність договірного нарахування процентів у межах строку дії договору. Щодо посилання скаржника на практику інших апеляційних судів, то колегія суддів вважає такі посилання необґрунтованими, з огляду на таке. Правова позиція суду апеляційної інстанції не може ґрунтуватися на рішенні іншого апеляційного суду, оскільки практика апеляційних судів не має преюдиційного значення для інших справ і не є обов`язковою для застосування. У системі українського правосуддя відсутній принцип прецедентності судових рішень, окрім випадків, коли мова йде про висновки Верховного Суду, зокрема Великої Палати, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватись судами при вирішенні аналогічних правовідносин. Крім того, скаржником не надано жодних конкретних судових рішень, що дійсно були ухвалені за аналогічних фактичних обставин, із яких можливо було б зробити висновок про системну сталу практику, яка могла б мати переконливе значення для цієї справи. За наведених обставин, посилання на окремі рішення інших апеляційних судів не є належним доказом обґрунтованості доводів апеляційної скарги і не спростовує правомірності висновків суду першої інстанції у даній справі. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються положеннями чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про споживче кредитування», а також обґрунтованими висновками суду першої інстанції, який здійснив об`єктивну перевірку правомірності застосованих ставок та в межах закону визначив суму, що підлягає стягненню. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відсутні правові підстави для скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року в оскаржуваній частині, а тому апеляційна скарга адвоката Клименка Т. В. в інтересах ТОВ «Бізнеспозика»залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Клименка Тараса Васильовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнеспозика» залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено18 липня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А.Нежура