Постанова 4820 № 671/2127/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Хмельницький Справа № 671/2127/25 Провадження № 22-ц/820/1249/26 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., розглянув у порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 671/2127/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Гаврищуком Віктором Валерійовичем, на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року у складі судді Подіновської Г.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У листопада 2025 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 362799212 в розмірі 78 118 грн, з яких 22 000 грн - сума заборгованості по основному боргу та 56 118 грн сума заборгованості по відсотках. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався, що 07.03.2021 року між ТОВ «ФК «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 362799212. 28.11.2018 року, між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язався відступити за плату ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. 31.12.2020 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції, зокрема, відповідно до п. 4.1 право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Крім того, 31.12.2021 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2022 включно. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 133 від 11.05.2021, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 362799212 від 07.03.2021 року. 20.10.2022 року між ТзОВ «Таліон плюс» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступає ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги. Відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023 року, ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 78118 грн., з яких: 22000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 56118 грн. заборгованість за процентами. У зв`язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати. Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року позов задоволено, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором № 362799212 від 07.03.2021 року в сумі 78118 грн та судовий збір у сумі 3028 грн. ОСОБА_1 та його представник адвокат Гаврищук В.В. подали апеляційну скаргу, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Представник апелянта посилається, що висновки суду не відповідають дійсним обставини справи, сторона відповідача заперечує факт укладення кредитного договору. При цьому, на думку представника апелянта навіть перерахування коштів на рахунок відповідача не є доказом укладення такого договору, оскільки для укладення договору встановлена відповідна процедура яка детальним чином описується позивачем, про те у наведених нормах права відсутня вказівка на необхідність передачі коштів. Тобто, якщо кошти перераховані, а договір не укладений то кошти можна повернути, однак звернувшись до суду з іншим відповідним позовом. Незрозумілим є яким чином сторони підписали електронний договір, адже в матеріалах справи відстуній примірник підписаного договору, який містять електронний підпис кредитодавця, а тому кредитний договір не укладений. При цьому, судом не враховано той факт що позичальник будь яких платежів на користь позивача не здійснював, що також свідчить, що договір не укладений. Відповідачем підписаний лише додаток №1 до кредитного договору, однак поза увагою суду залишилось те, що у вказаному додатку відсутні істотні умови кредитного договору. Також вказує представник апелянта, що за умовами п.п. 1.1 кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на суму 14000 грн. Відповідно до п. 1 Додаткової угоди до договору № 362799212 від 07.03.2021 року сторони домовилися збільшити суму кредиту на суму 8000 грн. з 08.03.2021 року на строк дії договору № 362799212 від 07.03.2021 року. Згідно п. 1.2. договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі Дисконтний період), тобто, до 07.04.2021 року. Разом з тим у п. 1.3 договору сторони погодили, що встановлений п.1.2 договору строк дисконтного періоду та відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Докази виконання відповідачем умов п. 1.3 кредитного договору активації функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті чи терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця у матеріалах справи відсутні, а отже, погоджений сторонами строк кредитування залишається незмінним - до 07.04.2021 року. Пунктом 1.4.3 кредитного договору передбачено, якщо позичальник користується кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовується з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. Таким чином, сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього договору. Враховуючи умови договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами за період з 07.03.2021 року по 07.04.2021 року - в межах строку кредитування 30 днів, із розрахунку 1,70 процентів в день від суми кредиту становить 11220,00 грн. Тобто, кредит 22000 грн. з яких 1.7% відсотка в день становить 374 грн. в день. Всього 30 днів, що становить борг по відсотках 11220 грн. Тому якщо суд прийде висновку про певну обґрунтованість позовних вимог, то розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивача, становить 33220 грн, з яких 22000 грн заборгованість по кредиту; 11220 грн - заборгованість за відсотками. В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору - з 17.08.2021 року. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України позивач не заявляв, тому нарахування відсотків в понад встановлений термін є протиправним. Крім того, зазначає, що позивачем пропущено строк поховної давності, що є самостійної підставою для відмови у задоволенні позову. ТзОВ «ФК «ЄАПБ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається, що підписання кредитного договору здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору. Відповідачем при підписанні кредитного договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов кредитного договору, в тому числі і порядку нарахування відсотків, що свідчить про факт погодження відповідача із всіма умовами кредитного договору. Зазначила, що позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до відповідача, а лише просив суд стягнути з відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором на дату відступлення права вимоги до позивача. Крім того, відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, мав змогу власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорах, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Також представник товариства посилається, що є безпідставними твердження апелянта щодо пропуск строку позовної давності для звернення до суду. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 07 березня 2021 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 уклали договір № 362799212 про надання останньому кредиту на суму 14 000 грн, на строк 30 днів. Також, 08.03.2021 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 362799212 від 07.03.2021, відповідно до умов якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 8000 грн. з 08.03.2021 на строк дії договору. Позикодавець на виконання умов кредитного договору та додаткової угоди, надав позичальнику кошти в сумі 22000 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями від 07.03.2021 та від 08.03.2021 року. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 11.05.2021 року, відповідач має заборгованість перед первісним кредитором в сумі 50794 грн., з яких: 22000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 28794 грн. заборгованість за процентами. 28.11.2018 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язався відступити за плату ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. 31.12.2020 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції, зокрема, відповідно до п. 4.1 право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. 31.12.2021 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога», укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2022 року включно. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 133 від 11.05.2021, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 362799212 від 07.03.2021 в сумі 50794 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 06.03.2023 року, відповідач має заборгованість перед ТОВ «Таліон Плюс» в сумі 78118 грн., з яких: 22000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 56118 грн. заборгованість за процентами. 20.10.2022 року між ТзОВ «ФК «ЄАПБ» та ТзОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити за плату ТзОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог. Згідно витягу з реєстру прав вимог № 2 від 06.03.2023 року, ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 362799212 від 07.03.2021 в сумі 78118 грн. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи. В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19. За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Закон України «Про електронну комерцію», визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 цього Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини першої статті 12 цього Закону, моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, 07 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та заповнив заявку для отримання грошових коштів в кредит, при цьому відповідачем внесено всі свої анкетні дані, в тому числі дату народження, паспортні дані, РНОКПП, місце реєстрації та проживання. В той же день, між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання кредиту № 362799212 за умовами якого позичальник отримує кредит в сумі 14 000 грн, який має бути повернуто до 06.04.2021 року. При цьому, кредитний договір та Додаток № 1 до договору Графік розрахунків, який є невід`ємною частиною договору підписано одноразовим ідентифікатором MNV248YQ, який був відправлений на номер терелефону позичальника 0977328149 07.03.2021 року, 16:18:27 та введений ним 07.03.2021 року, 16:19:14. Крім того, 08.03.2021 року ОСОБА_1 повторно звернувся до ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та уклав ще додаткову угоду до Договору № 362799212 за умовами якої сторони домовилися про збільшення суми кредиту ще на 8 000 грн, кошти отримуються на строк дії Договору № 362799212 від 07.03.2021 року, при цьому сторонами вже погоджено новий графік розрахунків, додаток № 1 до додаткової угоди від 08.03.2021 року, за яким сума кредиту 22 000 грн, яка має бути повернута до 06.04.2021 року. Таким чином вказаний кредитний договір та додаткова угода до нього підписані електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань. Крім того, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про доведеність товариством за допомогою належних доказів обставин, які підтверджують укладення з відповідачем договору-приєднання з погодженням усіх суттєвих умов, які надані позивачем до матеріалів справи, що спростовує доводи апелянта про неукладеність між сторонами кредитного договору. Позикодавець виконав умови договору та надав позичальнику кошти в сумі 22000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень від 07.03.2021 року та від 08.03.2021 року, а також випискою по рахунку відповідача за 07.03.2021 року та 08.03.2021 року. Вказані докази відповідачем не спростовані. Крім того, відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, мав змогу власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок Позичальника, вказаний у договорах, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.» На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування. Відповідно до п. 1.2 договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (Дисконтний період). Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.2 договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів. Відповідно до п.п. 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за ставкою 0,43 % від суми кредиту за кожний день користування ним. За умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3 договору, нарахування процентів здійснюється за процентною ставкою 1,48 % від суми кредиту за кожний день користування ним. У випадку користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою 1,70 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п.п. 1.7, 1.7.1, 1.7.2 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду, має наслідком продовження строку користування кредитом, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду. З наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати проценти в розмірі 2,30 % в день від суми кредиту. Відповідач жодної проплати на погашення кредитної заборгованості не здійснив. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, 07.03.2021 року відповідач отримав 14 000 грн кредитних коштів, а 08.03.2021 року ще 8000 грн, таким чином тіло кредиту становить 22 000 грн, оскільки позичальник не повернув отримані кредитні кошти і проценти за їх користування у встановлений договором строк 30 днів, тому товариство нарахувало за цей період часу з 07.03.2021 по 06.04.2021 року 10 304 грн процентів, відповідно до п 1.4.3 Договору, застосувавши процентну ставку 1,7% в день від суми кредиту за кожен день користування ним, тому з 11.04.2021 року первісний кредитодавець продовжував нарахування відсотків, застосувавши п 1.7.2 договору, відповідно до процентної ставки 2,3% в день від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Як було встановлено судом першої та апеляційної інстанції, сторонами погоджено, що відповідно до п 1.7.1 Договору, після закінчення Дисконтного періоду, має наслідком продовження строку користування кредитом, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду, тобто з огляду на процентну ставку 2,3% в день кредитодавець міг продовжувати нарахування відсотків за користування кредитними коштами до 04.07.2021 року. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що 07.03.2021 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 362799212, відповідно до умов якого відповідачу було надано кошти в сумі 22000 грн. Відповідач належним чином не виконав умови даного договору, у зв`язку з чим має заборгованість в сумі 78118 грн., з яких: 22000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 56118 грн. заборгованість за процентами, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру погодженої відсоткової ставки та періоду кредитування. Вищенаведе, спростовує твердження представника апелянта, що термін дії договору кредитної лінії становить 30 днів, а тому лише в межах цього строку відповідач має сплачувати відсотки не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки строк дії договору може бути продовжено з урахуванням погоджених умов договору. З урахування конкретних обставин даної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено розмір існуючої заборгованості за кредитом в повному обсязі, оскільки в ході розгляду справи було встановлено обставини погодження між сторонами всіх істотних умов кредитного договору. Відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розмір заборгованості, зазначений в наданому позивачем розрахунку. Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовується те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору. Доводи апелянта щодо пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки враховуючи, що з 12.03.2020 року на території України було встановлено карантин, правовий режим якого діяв до 30.06.2023 та під час якого строки позовної давності були продовжені, а також те, що з 24.02.2022 року на території України введено правовий режим воєнного стану, що продовжений до цього часу та в період дії якого перебіг позовної давності було зупинено до 04.09.2025, тому судом першої інстанції вірно встановлено відсутність підстав для застосування строків позовної давності. Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Гаврищуком Віктором Валерійовичем, залишити без задоволення. Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року. Судді А.М. Костенко Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк