Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 348/646/26

Справа № 348/646/26 Провадження № 22-ц/4808/1154/26 Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення додаткових витрат на дитину, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 06 травня 2026 року під головуванням судді Матолич В.В. у м. Надвірна,, в с т а н о в и в: В березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом доОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення додаткових витрат на дитину. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано. У сторін є син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 7 квітня 2010 року у справі № 2-376/2010 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 500 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Однак, з часу ухвалення рішення суду (коли дитині було тільки 8 місяців) розмір витрат на сина значно зріс і є недостатнім для забезпечення його належного утримання, розвитку. Позивачка з дитиною з 2013 року проживає в м. Івано-Франківську. Вона забезпечила сина житлом - окремою кімнатою, в якій зробила повністю ремонт, придбала меблі, необхідну техніку, забезпечила місце для навчання, витративши на все 70 000 грн. Спільний син навчається в 10 класі ліцею №13 Івано-Франківської міської ради. Його необхідно забезпечувати якісною їжею, одягом, взуттям, засобами гігієни, канцтоварами та книжками, які вимагають самостійно купляти для забезпечення якісного надання освітніх послуг. Окрім цього, дитині потрібно відвідувати перукаря, стоматолога. У зв`язку із хворобами - проходити обстеження та лікування. З вересня 2025 року дитина відвідує додаткові заняття з англійської мови. Вартість одного заняття становить 400 грн. Через швидкий ріст у дитини сформувалась деформація грудної клітки. У 2017 році дитині діагностували хворобу очей. Починаючи з 2009 року відповідач не піклується про свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , не бере участі у його вихованні, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не дбає про його здоров`я, не цікавиться навчанням та не дбає про розвиток його природних здібностей, жодної матеріальної допомоги на його утримання не дає. Відповідач є особою працездатного віку, інших осіб на утриманні не має. Вже більше 10 років проживає в м. Київ. Відповідач є засновником та керівником ТОВ «ЄВРОФАСАД-ХАРКІВ», а також засновником та єдиним бенефіціарним власником ТОВ «КАНГАРО ГРУПП». У зв`язку з наведеним, може надавати кошти на утримання дитини, а також брати участь у додаткових витратах на дитину. Просила збільшити розмір аліментів та стягувати з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 10 000 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до досягнення дитиною повноліття та стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати в розмірі 23 065 гривень. Рішенням Надвірнянського районного суду від 06 травня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 . Стянуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 4 000 гривень на дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 23 065 грн на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн в дохід держави. У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині визначення розміру щомісячних аліментів. Суд невірно застосував положення ст. 182 СК України та не врахував усю сукупність обставин, передбачених законом. Суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів у 4 000 грн, не обґрунтував жодним конкретним розрахунком чи посиланням на докази, яким саме чином ця сума відповідає принципу гармонійного розвитку дитини. Рішення містить лише загальну фразу про те, що такий розмір «буде необхідним та достатнім», без будь-якого аналізу реальних потреб дитини, які були підтверджені поданими доказами. Суд дійшов помилкового висновку про недоведеність майнового стану відповідача та безпідставно перекладав тягар доведення на позивачку. В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що позивачка не надала доказів того, що відповідач має високий дохід і може сплачувати аліменти у розмірі про який просить позивач. Цей висновок суперечить нормам матеріального та процесуального права. Позивачкою до позовної заяви було долучено витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, що підтверджують реєстрацію відповідача як 100%-го власника ТОВ «ЄВРОФАСАД-ХАРКІВ» та 90%-го бенефіціарного власника ТОВ «КАНГАРО ГРУП». Ці докази судом при визначенні розміру аліментів по суті проігноровано. Відповідач у заяві про розгляд справи за його відсутності посилався виключно на усні твердження про важке майнове становище, жодним чином їх документально не підтвердивши. Суд першої інстанції безпідставно прийняв ці твердження до уваги. Позивачкою надано переконливі докази реальних щомісячних витрат на дитину, які не були спростовані відповідачем. Аліменти в розмірі 4 000 грн є неспіврозмірним зі встановленими судом обставинами та не відповідає принципу гармонійного розвитку дитини. Суд не обґрунтував остаточний розмір аліментів. У мотивувальній частині рішення суд лише констатував факт недостатності аліментів у розмірі 500 грн та дійшов висновку про збільшення їх до 4 000 грн, не пояснивши, яким чином і на підставі яких доказів він дійшов до такого висновку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині призначення розміру щомісячних аліментів та ухвалити нове рішення, яким збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 10 000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Як роз`яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення суду першої інстанції апелянт оскаржує в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі по 4 000 гривень на дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, то в іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається. Встановлено, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 25.09.2009 серії НОМЕР_1 . Відповідно до копії рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10.03.2011 у справі №2-251/11 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Неповнолітнього сина залишили проживати із позивачем. Відповідно до рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07.04.2010 у справі №2-376/2010 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 500 грн щомісячно на утримання ОСОБА_3 з 08.02.2010 до повноліття дитини. Суд першої інстанції встановив, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_2 , є засновником та керівником ТОВ «ЄВРОФАСАД-ХАРКІВ», розмір статутного капіталу підприємства становить 29 000 гривень, а також засновником та єдиним бенефіціарним власником ТОВ «КАНГАРО ГРУПП», розмір статутного капіталу якого становить 1000,00 гривень, у частці, що становить 90% статутного капіталу. Відповідно до актів №002, №003 від 22.01.2026 за стоматологічні послуги лікування ОСОБА_5 позивач оплатила 11 600 гривень. Відповідно до копії довідки від 20.01.2026 , учень ОСОБА_3 відвідує заняття з англійської мови з вересня 2025 року, які проводяться 2 рази на тиждень, вартість одного становить 400 гривень. Відповідно до платіжних інструкцій (а.с. 21-27) на ці освітні послуги позивач сплатила 7600 гривень. ОСОБА_3 проходив обстеження у офтальмолога, відповідно до результатів якого у дитини виявлено ознаки прогресуючої міопії високого ступеня з астигматизмом обох очей, визначено лікування та призначено окуляри. Загальна вартість становить 34530,00 гривень (а.с. 28-36). Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини). Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» ). Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України (надалі «СК України») визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Між сторонами виникли правовідносини, які врегульовані главою 15 СК України. Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст.181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина 2 статті 182 СК України визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ч.1 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Згідно зі ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 в частині збільшення розміру аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи вимоги чинного законодавства України, конкретні обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір аліментів на утримання ОСОБА_3 слід збільшити до 4 000 грн щомісячно, і такий розмір аліментів на думку суду буде необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Недоведеними є доводи апелянта, що суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів в сумі 4 000 грн щомісячно, не обґрунтував жодним конкретним розрахунком чи посиланням на докази, яким саме чином ця сума відповідає принципу гармонійного розвитку дитини. Судом першої інстанції встановлено, що з відповідача на користь позивача стягують аліменти у твердій грошовій сумі на утримання дитини в розмірі 500 гривень. Суд погодився з твердженням позивача, що вказаний розмір аліментів не може забезпечити половини базових потреб дитини, через постійний ріст цін на товари та послуги, а також збільшення із віком потреб дитини. Відповідно до наданих суду доказам, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір аліментів на утримання дитини в сумі 4 000 грн та можливість батька надавати таку матеріальну допомогу для гармонійного розвитку дитини. Доводи апелянта про те, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність майнового стану відповідача та безпідставно перекладав тягар доведення на позивачку є необґрунтованими. Суд зазначив, що позивач не надала достатніх доказів того, що відповідач має високий дохід і може сплачувати на утримання дитини аліменти у розмірі, який просить позивачка, оскільки така не обґрунтувала складові таких витрат на дитину і таких не вбачається з матеріалів справи. Відсутні також дані про неможливість отримання нею чи її представником відомостей про майнові права та доходи відповідача від підприємницької чи іншої діяльності, наявність рахунків у банках та даних про будь-яке майно. Також таких клопотань в суді не заявлялося. В зв`язку з цим, збільшення судом розміру аліментів до 4 000 грн щомісячно на утримання дитини відповідає рівню доходу і можливостям відповідача на цей час та є обґрунтованим з вищенаведених мотивів. Позивачкою не наведено будь-яких даних про ведення господарської діяльності відповідачем у ТОВ «ЄВРОФАСАД-ХАРКІВ» та ТОВ «КАНГАРО ГРУПП» і отримання ним доходів у цих товариствах що було б підставою для збільшення розміру аліментів на дитину до 10 000 грн щомісячно, тому доводи апеляційної скарги у цій частині також є безпідставними. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 06 травня 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 02 червня 2026 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин