Постанова 4857 № 460/4904/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 рокуСправа №460/4904/25 пров. №А/857/30732/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року (суддя Борискін С.А., м.Рівне, повний текст складено 26 червня 2025 року), - ВСТАНОВИВ: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ від 08.10.2024 № 262940017934 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу (далі Рішення); відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), з 01.10.2024; зобов`язати ГУПФ призначити та виплатити пенсію за віком позивачу з урахуванням періодів відповідно до трудової книжки від 14.10.1981 НОМЕР_1 (далі - Трудова книжка), а саме: з 06.12.1990 по 31.03.1998, починаючи з 08.10.2024. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов`язано ГУПФ зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.12.1990 по 31.03.1998 відповідно до Трудової книжки та повторно розглянути заяву від 01.10.2024 ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В доводах апеляційної скарги вказує, що у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки виключно для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, і тому не може бути підставою для обмеження чи порушення його права на пенсійне забезпечення. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 01.10.2024 позивач звернувся до ГУПФ із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до принципу екстериторіальності заява позивача та додані до неї документи були передані на розгляд до ГУПФ, яке за результатами їх розгляду 01.10.2024 ухвалило Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 06.12.1990 по 31.03.1998. Позивач не погодившись з рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, звернувся до суду з даним позовом. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закон України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Закон №1058-IV. Частинами першою та другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону № 1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно зі статтею 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. До 29.07.1993 діяла «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) (далі - Інструкція № 162). Відповідно до підпунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). За змістом пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Постанова № 656) та даною Інструкцією. Так, відповідно до пункту 1 Постанови №656 «встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 13 вказаної вище постанови визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Аналогічні вимоги містить також «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджена наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58). Пунктом 1.1. Інструкції № 58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58). Відповідно до пункту 2.4. Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Положеннями пункту 4 згаданої Постанови від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Пунктом 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. З аналізу наведених положень слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, натомість необхідність підтвердження трудового стажу іншими документами виникає лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Виключно роботодавець несе відповідальність за внесення записів до трудової книжки. Так, у позивача наявна Трудова книжка, у якій містяться записи №№ 18-19 про роботу ОСОБА_1 з 06.12.1990 по 31.03.1998 на посаді директора МП «Комплекс». Згадані записи виконані ручкою, наказ про звільнення скріплений підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто відповідно до положень Інструкцій № 162 та № 58, не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкціям) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали зміст записів. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано. Підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу відповідач зазначив розбіжність у назві підприємства: при прийнятті на роботу воно зазначене як МП «Комплекс», а при звільненні як МДП «Комплекс». Разом з тим, зміна назви підприємства в процесі його діяльності є допустимою та не суперечить чинному законодавству, а тому не може ставити під сумнів факт існування трудових відносин позивача з даним підприємством у період з 06.12.1990 по 31.03.1998. Таким чином, Трудова книжка позивача містить необхідні записи про трудову діяльність, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивача, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. Крім того, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17. Також, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховним Судом підтримано правову позицію, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. У постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії. Додатково апеляційний суд звертає увагу, що якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було недостатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити про те, які документи необхідно подати додатково (наприклад, уточнюючі довідки, копії наказів, архівні документи, тощо). В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій. Відтак, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 06.12.1990 по 31.03.1998 згідно з відомостями Трудової книжки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич