Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3646/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3646/24 пров. № А/857/23913/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №260/3646/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції Ващилін Р.О., час ухвалення рішення 30.08.2024, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення не зазначена, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонд України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; 2) визнати протиправними та скасувати рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонд України в Запорізькій області №071750004538 від 02.05.2024 року; 3) зобов`язати Головного управління Пенсійного фонд України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, в періоди роботи з 27.02.1984 по 27.02.1986 роки, з 03.1994 по 05.1994 роки, та період роботи згідно трудової книжки колгоспника від 01.11.1976 роки; 4) зобов`язати Головного управління Пенсійного фонд України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію з 11 дня після подачі відповідної заяви до відповідача. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що після досягнення пенсійного віку він звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак у задоволенні такої було відмовлено з огляду на недостатність страхового стажу. Так, до такого не було зараховано окремі періоди роботи з тих мотивів, що записи про трудову діяльність внесені до трудової книжки з порушенням законодавчих вимог. Зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на керівника підприємства, а тому невиконання таких вимог не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №260/3646/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено частково.; Визнано протиправним та скасовано рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонд України в Запорізькій області №071750004538 від 02.05.2024 року.; Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії, періоди роботи з 27.02.1984 по 27.02.1986 роки за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.09.1979 та період роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 01.11.1976.; Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонд України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 23 березня 2024 року.; В решті позову відмовлено; стягнуто із бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 605,60 грн. (Шістсот п`ять гривень 60 коп.) судового збору. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оскаржило його в апеляційному порядку та просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, є незаконним та необґрунтованим. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд І інстанції посилаючись на записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 21.09.1979 щодо спірного періоду, не врахував, що відсутність необхідних записів або неправильних чи неточних записів про періоди роботи у трудовій книжці позбавляє можливості територіальний орган Пенсійного фонду України зарахувати такі періоди до страхового стажу. Оскільки записи №5-6 трудової книжки позивача не містять найменування посади керівника або уповноваженої особи, підписом якої завірено запис про звільнення, такі внесено з порушенням Інструкції №58, позивачем не надано уточнюючі (архівні) довідки для підтвердження стажу роботи, відповідач позбавлений можливості зарахувати спірний період до страхового стажу, оскільки він є неточним, а тому дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, є законними та обґрунтованими, а підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Щодо зарахування періоду роботи за трудовою книжкою колгоспника, то судом першої інстанції не враховано, що записи у такій неналежно оформлені, а саме: документ, його дата та номер, відсутні дані про встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та на його виконанні. Оскільки законодавством передбачено зарахування періоду роботи в колгоспі, у разі виконанні трудового мінімуму за фактично відпрацьований час, а в трудовій книжці не дооформлено записи про встановлений мінімум трудової участі та кількості відпрацьованих трудоднів в колгоспі, тому правових підстав для зарахування позивачу періоду роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 01.11.1976 немає. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, однак його представник подав клопотання про долучення до матеріалів апеляційного провадження копію Профспілкового квитка ОСОБА_1 . Відповідно до ч.4 ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області), яке рішенням №071750004538 від 02.05.2024 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, відповідно до такого рішення страховий стаж ОСОБА_1 становить 13 років 11 місяців 20 днів, при необхідному 15 років. При цьому до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.02.1984 по 27.08.1986, оскільки відсутнє найменування посади керівника або уповноваженої особи, підписом якої завірено запис про звільнення; з 03.1994 по 05.1994, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи; період роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 01.11.1976, оскільки в трудовій книжці не повністю дооформлені записи про встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих трудоднів в колгоспі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, а тому відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності за трудовою книжкою колгоспника, яка містить всі необхідні відомості, та за період з 27.02.1984 по 27.08.1986 за трудовою книжкою НОМЕР_1 , що є достатнім для призначення пенсії за віком, у зв`язку з чим рішення відповідача №071750004538 від 02.05.2024 підлягає скасуванню і, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде, окрім визнання протиправним і скасування спірного рішення, зобов`язання пенсійного органу зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, вказані періоди роботи та призначити йому пенсію за віком з 23.03.2024., тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Основні принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно ч. 3 ст. 26 Закону №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року. Як слідує із матеріалів справи, досягнення позивачем необхідного віку не є спірним у цій справі, а спірне рішення відповідача обґрунтоване відсутністю у позивача необхідного стажу. Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058). Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р. (далі Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Відповідно до п. 2.14 Інструкції, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції). Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (що була чинна на момент видачі трудової книжки НОМЕР_1 від 21.09.1979). Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку НОМЕР_1 від 21.09.1979, в якій наявні відомості про прийняття ОСОБА_1 27 лютого 1984 року на роботу водієм 3 класу в Спеціалізовану пересувну механізовану колону №6 Будівельно-монтажного тресту «Кримрадгоспвинбуд» та звільнення з такої 27 серпня 1986 року. Вказані відомості завірені печаткою підприємства та підписом відповідальної особи. Відмовляючи у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до страхового стажу відповідач обґрунтовує таке рішення відсутністю найменування посади керівника або уповноваженої особи, підписом якої завірено запис про звільнення. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, такий недолік заповнення трудової книжки не може слугувати підставою для не зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу особи, оскільки з відповідних записів трудової книжки можна достеменно встановити місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі якого зроблено відповідний запис. Відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства. Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17. Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів. Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в Спеціалізованій пересувній механізованій колоні №6 з 27.02.1984 по 24.08.1986 згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 21.09.1979. Також колегія суддів погоджується і з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи за трудовою книжкою колгоспника, виходячи з наступного. Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вказане кореспондується також з положеннями постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі Постанова №310) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі Порядок). Згідно з п. 5 Постанова №310 в трудову книжку колгоспника вносяться, в тому числі, відомості про трудову участь, а саме: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві, та стан його виконання. З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку колгоспника від 01.11.1976 (а.с.16), в якій наявні відомості про періоди роботи ОСОБА_1 з 01 квітня 1977 року по 04 травня 1977 року та з 28 травня 1979 року по 31 серпня 1979 року в колгоспі «Страна Советов». При цьому, зі встановленого мінімуму трудоднів у 1977 році 80 позивачем відпрацьовано 83, зі встановленого мінімуму трудоднів у 1979 році 65 позивачем відпрацьовано

65. Відповідні записи завірені підписом голови колгоспу, а також печаткою колгоспу. З урахуванням наведеного, відмова відповідача зарахувати позивачу періоди роботи за трудовою книжкою колгоспника з тих підстав, що у ній не повністю дооформлені записи про встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих трудоднів в колгоспі, є необґрунтованою, оскільки спростовується вищенаведеним. За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення відповідача №071750004538 від 02.05.2024 є протиправним та підлягає скасуванню. Також суд першої інстанції, з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідно до положень п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 25.04.2024, а 65-річного віку досягнув 22.03.2024, то призначити йому пенсію необхідно з 23.03.2024 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №260/3646/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк