Постанова Одеський апеляційний суд № 495/2554/18

Номер провадження: 22-ц/813/1589/26 Справа № 495/2554/18 Головуючий у першій інстанції Анісімова Н.Д. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Гербея Андрія Анатолійовича на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року, ухвалене Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, у складі: судді Анісімової Н.Д. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в с т а н о в и в: У березні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 43, ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. 40, 43, 47, 49, 116, 117, 232-235, 237-1 КЗпП України та з урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог просила: - визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Мологівської сільської ради № 9-ос від 16.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста з бухгалтерського обліку Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області; - поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста з бухгалтерського обліку Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області; - стягнути з Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 341119,32 грн (т. 2, а.с. 98-106). Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що розпорядженням Андріївського сільського голови Білгород-Дністровського району Одеської області № 37-0 від 04 жовтня 2017 року, вона була прийнята на роботу на посаду спеціаліста з бухгалтерського обліку Андріївської сільської ради з оплатою згідно штатного розкладу на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Позивачка стверджує, що мала усну домовленість з Головою Андріївської сільської ради, що вона працює дистанційно і в Андріївську сільську раду приїздить за потребою та стверджує, що робочого місця за нею закріплено не було та зазначає, що звіти за 2017 рік протягом січня 2018 року вона продовжувала здавати дистанційно. Відповідно до запису № 39 від 16.02.2018 в трудовій книжці позивачки ОСОБА_1 , Андріївська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області реорганізована шляхом приєднання до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Розпорядженням Мологівського сільського голови № 9-ос від 16 лютого 2018 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена з посади спеціаліста з бухгалтерського обліку через відсутність на робочому місті без поважних причин, про що зроблений запис у трудовій книжці позивачки ОСОБА_1 від 16.02.2018 «Звільнена за прогул без поважних причин». Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що її звільнення було проведено з порушенням норм чинного законодавства, що запис про її звільнення, зроблений у трудовій книжки, не відповідає тексту розпорядження про її звільнення, а саме, в трудовій книжці вказаний п. 4 ст. 40 КЗпП України, а також вказано, що позивачка звільнена за прогул без поважних причин, хоча у розпорядженні стаття не вказана, а також вказано, що вона звільнена через відсутність на роботі без поважних причин. Також позивачка ОСОБА_1 зазначає, що прогулів 17, 23, 25 січня 2018 року не допускала, посилаючись на те, що між сторонами по справі 04 жовтня 2017 року був укладений трудовий договір про дистанційну роботу (з дистанційним працівником). Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов`язалася виконувати свої трудові функції спеціаліста з бухгалтерського обліку поза межами місцезнаходження Роботодавця з використанням власної комп`ютерної техніки. Відповідно до п. 3.1. Договору режим робочого часу і часу відпочинку Дистанційний працівник встановлює на свій розсуд. На думку позивачки ОСОБА_1 , Мологівський сільський голова не мав повноважень її звільняти з посади, оскільки ніякого розпорядження про прийняття або переведення її на роботу до Мологівської сільської ради у якості спеціаліста з бухгалтерського обліку не має, у її трудовій книжці стосовно прийняття, переводу на роботу до Мологівської сільської ради не має ніяких записів. До того ж, у Розпорядженні про звільнення позивача з роботи від 16 лютого 2018 року не вказано, де вона працювала, з якої організації, установи її звільнено - з Андріївськой сільської ради або з Мологівської сільської ради. Також не вказано у розпорядженні, на якому робочому місці позивача не було, це була Андріївська сільська рада, яка приєднана до Мологівської сільської ради, або вже Мологівська сільська рада. 10.05.2019 у відзиві на позовну заяву відповідач Мологівська сільська рада заперечували проти задоволення позову, просили у його задоволенні відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначили, що на виконання вимог ст. 149 КЗпП України ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення за фактом відсутності на робочому місті 17.01.2018, 23.01.2018, 25.01.2018. Зазначає, що 17.01.2018 ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 8 до 12 години, 23.01.2018 з 8 до 15 години, 25.01.2018 з 8 до 12 години, що дає можливість роботодавцю звільнити ОСОБА_1 за прогул за ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Відповідач звертає увагу на те, що пояснення, надані позивачем щодо виконання нею посадових обов`язків протягом січня, спростовуються датами, що проставлені на звітах про отримання звітів Фондами та Управлінням статистики, з яких вбачається, що звітність подавалася в інші дати. Крім того, вказує, що з огляду на положення Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Закону України «Про державну службу» такий договір про дистанційну роботу не передбачений жодним із перелічених нормативно-правових актів, а також дистанційна праця не передбачена внутрішнім розпорядком, а саме колективним договором (т. 1, а.с. 142-144). У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 звертає увагу на те, що прийнята вона на роботу в Андріївську сільську раду на підставі трудового договору про дистанційну роботу (з дистанційним працівником) та зобов`язувалася виконувати свої трудові функції з бухгалтерського обліку поза місцезнаходженням роботодавця із використанням власної комп`ютерної техніки (п. 1.1 договору), а режим робочого часу і часу відпочинку дистанційний працівник встановлює на власний розсуд (п. 3.1 договору). Посилання відповідача на порушення правил внутрішнього розпорядку Мологівської сільської ради та колективного договору позивач вважає неспроможними, оскільки вона не працювала в Мологівській сільській раді та з цими локальними нормами не була ознайомлена. Зазначає, що після 16.01.2018 (коли отримала попередження про своє скорочення) неодноразово повідомляла Мологівську сільську раду відносно розірвання трудового договору, тому не могла бути звільнена за прогул. Повідомляє, що здала усі звіти по Андріївській сільській раді за 2017 рік і жодних порушень строків здачі звітів з її боку не було (т. 1, а.с. 153-155). 30 вересня 2019 року заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаду спеціаліста з бухгалтерського обліку Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Стягнуто з Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення по час винесення судом рішення. Стягнуто з Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 2500,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. Стягнуто з Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за один місяць піддано негайному виконанню (т. 1, а.с. 170-175). 25.11.2019 Мологівська сільська рада звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення (т. 1, а.с. 183-187). Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.12.2019 заяву адвоката Бережної Т.Г., яка діє в інтересах відповідача Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про перегляд заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2019 року по справі №495/2554/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задоволено. Поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.09.2019 року по справі № 495/2554/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.09.2019 року по справі № 495/2554/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку (т. 1, а.с. 203). Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено у повному обсязі (т. 4, а.с. 12-23). В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.12.2024 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача. Доводами апеляційної скарги є те, що позивач не вчиняв порушення законодавства про працю, прогулу не вчиняв, звільнення проведено всупереч встановленої процедури. Зазначає, що сторони дійшли згоди між собою та закріпили в договорі, що робітник ОСОБА_1 виконує свої трудові функції спеціаліста з бухгалтерського обліку поза місцезнаходженням роботодавця з використанням власної комп`ютерної техніки. Пунктом 3.1. трудового договору про дистанційну роботу передбачено, що режим робочого часу і часу відпочинку дистанційний працівник встановлює на свій розсуд. Необхідною умовою для накладення стягнення є вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена роботодавцем. Зазначає, що відповідно до наданих відповідачу пояснень ОСОБА_1 17 січня 2018 року з 08:00 по 12:00 знаходилася у Мологівській сільській раді, у фонді Державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, в Управлінні статистики для надання звітності за 2017 рік, усі підприємства знаходяться в м. Білгород-Дністровський, тобто позивач продовжувала виконувати свої обов`язки як дистанційний працівник згідно з трудовим договором від 04.10.2017. До того, згідно матеріалів справи 22.01.2018 позивачем було подано заяву Мологівському сільському голові про звільнення у зв`язку з проведенням реорганізації установи згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 та п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. З огляду на це, скаржник зазначає, що залишаються незрозумілими дії відповідача щодо фіксування відсутності позивача на робочому місці у наведені дні понад три години підряд та звільнення позивача з цих підстав, адже такі дії відповідача в повній мірі суперечать встановленій в трудовому договорі про дистанційну роботу домовленості між сторонами по справі та вимогам трудового законодавства. Також зазначає, що детальний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу надано на день ухвалення рішення. Наданий розрахунок визначений без відрахування податку на доходи фізичних осіб і інших загальнообов`язкових платежів, суми яких підлягають утриманню при виплаті (т. 4, а.с. 26-34). Відзив на апеляційну скаргу подано з пропуском строку, а тому підлягає залишенню без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). У судовому засіданні 19.05.2026 представник позивач ОСОБА_1 ОСОБА_2 , який брав участь в судовому засіданні режимі відео конференції, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник відповідача Мологівської сільської ради Бережна Ольга Вікторівна проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила в її задоволенні відмовити. Позивач ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, оскільки її повноважний представник ОСОБА_2 судову повістку-повідомлення на 19.05.2026 отримав в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 30.03.2026 о 19:10:21, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 4, а.с. 126), в судове засідання не з`явилася, що в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до розпорядження Андріївського сільського голови Білгород-Дністровського району Одеської області № 37-о від 04 жовтня 2017 року, позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду спеціаліста з бухгалтерського обліку Андріївської сільської ради з оплатою згідно штатного розкладу на час відпустки основного працівника ОСОБА_3 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підстава особиста заява ОСОБА_1 від 04.10.2017 (т. 1, а.с. 10). Позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог надано суду копію трудового договору про дистанційну роботу (з дистанційним працівником) від 04.10.2017, який укладений між Андріївською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 53-53зв.). Як вбачається із п. 1.1. вказаного трудового договору про дистанційну роботу (з дистанційним працівником), Дистанційний працівник зобов`язується виконувати свої трудові функції спеціаліста з бухгалтерського обліку поза місцезнаходженням Роботодавця з використанням власної комп`ютерної техніки, а також відповідно до п. 3.1 трудового договору про дистанційну роботу (з дистанційним працівником) режим робочого часу і часу відпочинку Дистанційний працівник встановлює на свій розсуд (т. 1, а.с. 53). Рішенням 24 сесії Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області сьомого скликання від 29 серпня 2017 року № 256-VII об`єднано з територіальними громадами сіл, у т.р. і село Андріївка в об`єднану територіальну громаду з центром у селі Молога, правонаступником майна, активів і пасивів (зобов`язань) Андріївської, Випасненської та Мологівської сільських рад визначено Мологівську сільську раду, утворену внаслідок добровільного об`єднання (а.с. 168 т. 2). Наведеному відповідає запис в трудовій книжці позивачки № 39 від 16.02.2018 про те, що Андріївська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області реорганізована шляхом приєднання до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (підстава рішення сесії). В матеріалах справи наявний лист Мологівської сільської ради від 14.02.2018 з вимогою ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу її відсутності на робочому місці 17.01.2018, 23.01.2018, 25.01.2018 (т. 1, а.с. 13). 16.02.2018 позивачкою ОСОБА_1 були надані письмові пояснення на ім`я голови Мологівської сільської ради від 16.02.2018, в яких зазначено, що 17.01.2018 з 8 до 12 годин вона знаходилася в Мологівській сільській раді, у Фонді Державного соціального страхування у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності, в Управлінні статистики для надання звітності на 2017 рік, ці підприємства знаходяться у м. Білгород-Дністровський. З головою Андріївської сільської ради, зазначено у поясненнях, в ОСОБА_1 з періоду прийняття її на роботу була усна домовленість про те, що вона працює дистанційно і в Андріївську сільську раду приїздить за потреби. Також в Андріївській сільській раді не було встановлено та закріплено за ОСОБА_1 робочого місця. А з Мологівською сільською радою не обговорювалося місце роботи, звіти за 2017 рік протягом січня позивач продовжувала здавати дистанційно, обробляла документи за 2017 рік, а саме казначейські виписки, меморіальні ордери та інші. З актами про відсутність на робочому місці ознайомлена не була, про їх наявність дізналася з листа Мологівської сільської ради від 14.02.2018. Зазначила, що 22.01.2018 та 29.01.2018 подавала заяви на звільнення згідно зі ст. 38 КЗпП (т. 1, а.с. 14). Як вбачається з правил внутрішнього трудового розпорядку Мологівської сільської ради, затверджених 17 січня 2018 року, час початку й закінчення роботи, перерва для відпочинку і харчування встановлюється такими: початок роботи о 08.00 год.; перерва на відпочинок та харчування 1 год. (з 12.00 до 13.00); закінчення роботи о 17.00 год (т. т. 1, а.с. 82-83зв.). Матеріали справи містять відповідні акти про відсутність працівника на роботі: акт № 1 від 17.01.2018; акт № 2 від 23.01.2018; акт № 3 від 25.01.2018, згідно яких вбачається, що 17 січня 2018 року об 11.00 годині, 23 січня 2018 року об 15.00 годині та 25 січня 2018 року об 10 годині працівник ОСОБА_1 , спеціаліст бухгалтерського обліку відсутня на роботі. Вказані акти складені та підписані секретарем сільської ради Сметаніною Н.Л., спеціалістом-землевпорядником Кравчук Ж.О., спеціалістом сільської ради Авраменко Г.Г. (т. 1, а.с. 84-86) Розпорядженням Мологівського сільського голови № 9-ос від 16 лютого 2018 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена з роботи спеціаліста з бухгалтерського обліку через відсутність на робочому місці без поважних причин (т. 1, а.с. 16). Згідно запису в трудовій книжці позивачки ОСОБА_1 від 16.02.2018: «Звільнена за прогул без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України» (т. 1, а.с. 12). Під час розгляду справи судом першої інстанції допитано свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , які, зокрема, пояснили: -свідок ОСОБА_4 , яка є колишнім головою Андріївської Сільської ради, підтвердила про прийняття позивачки на роботу у зв`язку із перебуванням відповідного працівника в декретній відпустці, і через погане транспортне сполучення між Білгород-Дністровським та Андріївкою було прийнято рішення про дистанційну працю ОСОБА_1 , і оригінал трудового договору мав зберігатися в матеріалах особової справи ОСОБА_1 та розпорядженнях Андріївської сільської ради, чому він відсутній не пояснила; -свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що на початку січня 2018 року він був обраний на посаду голови Мологівської об`єднаної територіальної громади, до складу якої увійшли колишні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сільські ради, після чого познайомився з працівниками Мологівської сільської ради. ОСОБА_11 сільської ради він знав особисто, оскільки співпрацював з ними в той час, коли був депутатом районної ради. 17.01.2018 з метою знайомства з колективом колишньої Андріївської сільської ради та попередження працівників Андріївської сільської ради про реорганізацію Андріївської сільської ради він разом з секретарем Мологівської сільської ради ОСОБА_7 здійснив виїзд до колишньої Андріївської сільської ради, де на робочому місці були присутні два працівники: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . Оскільки йому було відомо, що по штатному розкладу значився спеціаліст з бухгалтерського обліку, він поцікавився, де знаходиться робоче місце бухгалтера, проте присутні на робочому місці працівники відповіли, що бухгалтера ОСОБА_1 в приміщенні Андріївської сільської ради ніколи не бачили. Один із працівників бачив ОСОБА_1 на зупинці при передачі документів. Після цього він двічі разом з секретарем сільської ради ОСОБА_7 відвідували колишню Андріївську сільську раду, де було виявлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. У сільській раді були відсутні відомості щодо перебування ОСОБА_1 на лікарняному. За фактами відсутності працівника на робочому місці секретарем Мологівської сільської ради Сметаніною Н.Л., ОСОБА_8 та ОСОБА_5 були складені відповідні акти. Всі працівники Мологівської сільської ради працюють виключно повний робочий день відповідно до положень трудового законодавства. Крім того, свідок зазначив, що від Андріївської сільської ради йому були передані особові справи та розпорядження по кадровим питанням, у тому числі щодо ОСОБА_1 та в матеріалах яких був відсутній трудовий договір дистанційної форми роботи ОСОБА_1 ; -свідок ОСОБА_7 повідомила, що 03.01.2018 її було обрано на посаду секретаря Мологівської сільської ради. Протягом тижня радою проводились сесії, на яких депутатами ради приймались рішення щодо функціонування Мологівської об`єднаної територіальної громади. Серед таких рішень радою було прийнято рішення «Про реорганізацію ОСОБА_10 та ОСОБА_9 сільських рад», оскільки Мологівська сільська рада передбачала саме об`єднання трьох громад в одну з центром в с. Молога. На підставі цього рішення було підготовлено попередження працівникам ОСОБА_10 та Випасненської сільських рад з метою продовження трудового договору з Мологівською сільською радою або про їх звільнення. 17.01.2018 свідок разом з головою Мологівської сільської ради ОСОБА_6 приїхали до приміщення колишньої Андріївської сільської ради саме для ознайомлення працівників з відповідними попередженнями та з`ясування, чи будуть вони в подальшому працювати чи планують звільнятись. На робочому місці перебували двоє працівників: це була ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . У списку був ще один працівник - спеціаліст з бухгалтерського обліку ОСОБА_1 .. Вони хотіли даному працівнику також вручити попередження, але їм повідомили, що даний працівник був відсутній на робочому місці. Один працівник повідомив, що її взагалі не бачив на робочому місці, а інший працівник повідомив, що бачив її одного разу на автобусній зупинці при передачі якихось документів. Після того, свідок разом з ОСОБА_6 неодноразово відвідували Андріївську сільську раду та жодного разу не бачили спеціаліста з бухгалтерського обліку ОСОБА_1 .. За фактами відсутності на робочому місці працівника без поважних причин свідком ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 були складені три акти про відсутність працівника на робочому місці. Свідок зазначила, що їй не було відомо, чи працювала ОСОБА_1 дистанційно чи повний робочий день. Однак, у Мологівській сільській раді не було запроваджено дистанційної форми роботи. Працівники перебували на робочому місці повний робочий день; -свідок ОСОБА_8 повідомила, що працює в Андріївській сільській раді з 1991 року, раніше працювала землевпорядником та наразі працює адміністратором ЦНАП Мологівської сільської ради. Свідок зазначила, що їй не відомо, чи працювала в Андріївській сільській раді бухгалтер Хлєстова О.Г. Колишній голова Андріївської сільської ради ОСОБА_4 не представляла колективу спеціаліста з бухгалтерського обліку ОСОБА_1 . За дорученням колишньої голови Андріївської сільської ради ОСОБА_4 вона передавала звіти якісь жінці на автобусній зупинці в м. Білгород-Дністровський, яка була одягнена в зимовий одяг, на голові була шапка, шарф на шиї. Ту жінку вона ніколи в приміщенні Андріївської сільської ради не бачила. Всі працівники сільської ради працювали повний робочий день. Свідок зазначила, що їй не було відомо про дистанційний режим роботи ОСОБА_1 ; -свідок ОСОБА_5 повідомила, що з квітня 1991 року вона працювала на різних посадах в Андріївській сільській раді. На момент об`єднання громад вона працювала паспортистом. Свідок зазначила, що їй не відомо, чи працювала в Андріївській сільській раді бухгалтер Хлєстова О.Г. Колишній голова Андріївської сільської ради ОСОБА_4 не представляла колективу спеціаліста з бухгалтерського обліку ОСОБА_1 , в обличчя вона її не знала, лише знала, що в сільській раді працює бухгалтер, але ніколи її не бачила. Всі працівники сільської ради працювали повний робочий день. Свідок зазначила, що їй не було відомо про дистанційний режим роботи ОСОБА_1 .. Після обрання ОСОБА_6 головою Мологівської громади, він разом з секретарем Мологівської сільської ради Сметаніною Н.Л. приїхали до Андріївської сільської ради для ознайомлення з колективом та вручення попереджень. ОСОБА_6 попросив зібрати весь колектив, технічний персонал. Потім ОСОБА_6 попросив покликати бухгалтера. Свідок повідомила ОСОБА_6 , що вони її ніколи не бачили. ОСОБА_6 приїжджав тричі до приміщення колишньої Андріївської сільської ради, однак ОСОБА_1 на робочому місці не було, тому за фактом відсутності бухгалтера ОСОБА_1 , свідком ОСОБА_5 , секретарем сільської ради Сметаніною Н.Л. та ОСОБА_8 були складені акти. Повідомити ОСОБА_1 про те, що керівництво сільської ради з`ясовувало її відсутність на робочому місці свідок не мала можливості, оскільки цю людину вона особисто не знала. З листа Державної служби з питань праці Південного міжрегіонального управління Держпраці від 17.10.2023 № ПД/3.1/6884-23 вбачається, що Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, в межах наданих повноважень, розглянуто лист Мологівського сільського голови від 09.10.2023, щодо надання роз`яснень з питання «правомірності укладення трудового договору про дистанційну роботу (з дистанційним працівником) та зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами такої форми організації трудової діяльності як «дистанційна робота» та «дистанційний працівник» взагалі не було передбачено чинним законодавством, отже вона не могла бути запроваджена в Андріївській сільській раді. Лише із 04.02.2021 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу», №1213-ІХ, який набрав чинності 21.02.2021 року було внесено зміни до Кодексу законів про працю України шляхом визначення терміну «дистанційна робота», а також було врегульовано наведену форму організації праці (т. 3, а.с. 204-205). Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті на роботу до Андріївської сільської ради ОСОБА_1 її було прийнято на повний робочий тиждень, тривалістю 40 годин з двома вихідними. Відомості щодо організації дистанційної форми роботи в Андріївській сільській раді з показів свідків судом не встановлено. Вищезазначене підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями особової справи ОСОБА_1 та розпоряджень Андріївської сільської ради за період з 05.01.2015 року по 02.01.2018 року. В судовому засіданні судом були оглянуті оригінали особової справи позивачки та розпорядження Андріївської сільської ради за період з 05.01.2015 року по 02.01.2018 року по кадровим питанням. Засвідчені копії долучені до матеріалів справи. Так, в особовій справі ОСОБА_1 та розпорядженнях Андріївської сільської ради за період з 05.01.2015 року по 02.01.2018 року відсутній оригінал трудового договору, укладеного між головою Андріївської сільської ради та ОСОБА_1 від 04 жовтня 2017 року про дистанційну роботу (з дистанційним працівником), на який посилається ОСОБА_1 як на підставу для задоволення своїх позовних вимог. При цьому, суд критично ставиться до наданого в судовому засіданні представником позивачки для огляду оригіналу договору від 04 жовтня 2017 року про дистанційну роботу (з дистанційним працівником), який нібито є примірником позивачки. Суд вважає, що даний примірник трудового договору про дистанційну роботу є фіктивним та був укладений пізніше, вже після звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста з бухгалтерського обліку Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, оскільки як вбачається з пояснень самої ОСОБА_1 від 16.02.2018 року, які були подані нею до Мологівської сільської ради на запит голови ради та суду разом із позовом, остання зазначає, що з головою Андріївської сільської ради з періоду прийняття її на роботу було в усній формі домовлено, що вона працює дистанційно, і в Андріївську сільську раду приїздить за потребою, оскільки основна робота з Держказначейством та Фінуправлінням, де всі питання вирішуються до 13 годин. Тобто, у своїх поясненнях, наданих голові Мологівської сільської ради, ОСОБА_1 не посилається на трудовий договір від 04 жовтня 2017 року про дистанційну роботу (з дистанційним працівником), а посилається на усну домовленість між нею та ОСОБА_4 .. З вказаних підстав суд також не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 , оскільки вони спростовуються матеріалами справи та письмовими поясненнями позивачки ОСОБА_1 від 16.02.2018 року. Окрім того, суд критично поставився до пояснень позивачки ОСОБА_1 стосовно того, що 17.01.2018 року вона була відсутня на робочому місці в Мологівській сільській раді, оскільки 17 січня 2018 року з 08.00 до 12.00 годин вона знаходилась у Мологівській сільській раді, у фонді Державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, в управлінні статистики, для надання звітності за 2017 рік, так як вказані твердження не підтверджуються матеріалами справи та спростовуються відповідями Управління Державної казначейської служби України у Білгород-Дністровському районі Одеської області, Головного управління ДПС в Одеській області, Головного управління статистики в Одеській області, наданими на ухвалу суду про витребування доказів від 11.04.2023 року (т. 2, а.с. 222-238). Суд також звертає увагу на те, що будь-яких відомостей про дистанційний режим роботи в розпорядженні Андріївської сільської ради від 04.10.2017 року № 37-о, яким позивач прийнята на роботу на посаду спеціаліста з бухгалтерського обліку Андріївської сільської ради з оплатою згідно штатного розкладу на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною, не зазначено та в особовій справі та розпорядженнях Андріївської сільської ради за період з 05.01.2015 року по 02.01.2018 року відсутній будь-який трудовий договір, укладений із ОСОБА_1 .. Під час розгляду справи в судовому засіданні було досліджено оригінал Правил внутрішнього трудового розпорядку Андріївської сільської ради, затвердженого зборами трудового колективу від 19.02.2010 року. У відповідності до розділу V Правил внутрішнього трудового розпорядку Андріївської сільської ради, затвердженого зборами трудового колективу від 19.02.2010 року (додається оригінал), для працівників Андріївської сільської ради встановлено тривалість робочого часу 40 годин на тиждень з двома вихідними днями (субота і неділя). При прийнятті на роботу, а також під час дії трудового договору, за згодою сторін може встановлюватися неповний робочий час із визначенням тривалості роботи розпорядку та оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу. Час початку й закінчення роботи, перерва для відпочинку і харчування встановлюється такими: початок роботи 08.00 годин; перерва на відпочинок і харчування 45 хвилин (з 13.00 до 13.45.); закінчення роботи о 17.00, у п`ятницю о 16.00. З вказаними Правилами ОСОБА_1 була ознайомлена, що підтверджується її особистим підписом. Таким чином, правила внутрішнього трудового розпорядку Андріївської сільської ради не передбачали дистанційного режиму роботи та, відповідно, ОСОБА_1 була прийнята на повний робочий тиждень, тривалістю 40 годин з двома вихідними. У відповідності до положень посадової інструкції спеціаліста з бухгалтерського обліку, підписаної особисто ОСОБА_1 , серед іншого, в обов`язки входило збереження бухгалтерських документів, оформлення і передача їх у встановленому порядку до архіву, відповідальність за збереження договорів сільської ради з питань господарчої діяльності, що унеможливлювало виконання таких обов`язків при дистанційній роботі. Окрім того, трудова діяльність посадової особи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» взагалі не передбачає дистанційного режиму роботи та суперечить загальним положенням цього нормативно-правового акту. Також суд звернув увагу на те, що у відповідності до норм Кодексу законів про працю України не було передбачено можливості укладання трудового договору про дистанційну роботу та її організації до дати опублікування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу», який набрав чинності 21.02.2021 року, що також підтверджується листом Державної служби з питань праці Південного міжрегіонального управління Держпраці від 17.10.2023 року № ПД/3.1/6884-23. Таким чином, суд вважав, що правове обґрунтування можливості укладання «трудового договору про дистанційну роботу» та її організації до дати опублікування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу», № 1213-ІХ (до 26.02.2021 р.) у національному законодавчому полі, - було відсутнє. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, Андріївська сільська рада станом на 04.10.2017 у відповідності до положень КЗпП України та вимог діючого законодавства не могла приймати на роботу працівників з дистанційним режимом праці, оскільки Кодекс законів про працю України та діюче трудове законодавство на той час не передбачало можливості дистанційного режиму роботи. Отже, трудовий договір про дистанційну роботу (з дистанційним працівником) від 04.10.2017, копія якого міститься в матеріалах справи, має всі ознаки фіктивного правочину та не породжує жодних правових наслідків. Одночасно суд звернув увагу на наявність в матеріалах справи копії заяви ОСОБА_1 від 22 січня 2018 року про звільнення з займаної посади спеціаліста з бухгалтерського обліку за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Однак, до Мологівської сільської ради відповідно до пояснень голови Мологівської сільської ради ОСОБА_6 , дана заява на реєстрацію надійшла 30 січня 2018 року, тобто вже після встановлення факту неодноразової відсутності позивачки на робочому місці і складання відповідних актів, що унеможливило звільнення позивачки на підставі ст. 38 КЗпП України. Таким чином, наміру продовжувати трудові відносини з відповідачем у позивачки ОСОБА_1 не було, окрім того, відповідно до показів свідків, які були допитані в судовому засіданні, ініціативи або наміру від ОСОБА_1 щодо продовження трудових відносин з відповідачем після реорганізації Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області шляхом приєднання до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області не було. Суд критично віднісся і до тверджень позивачки ОСОБА_1 , що остання продовжувала здавати у відповідні інстанції звіти протягом січня 2018 року, адже встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц (провадження № 61-10916св18). Однак, належних та допустимих доказів підпорядкування позивачки ОСОБА_1 правилам внутрішнього трудового розпорядку, стороною позивачки до суду надано не було. Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що стороною позивачки ОСОБА_1 не надано до суду належних та допустимих доказів щодо неправомірного її звільнення. В свою чергу, суд зазначив, що матеріали справи містять відповідні докази, які під час розгляду справи судом не були спростовані стороною позивачки ОСОБА_1 щодо відсутності її на робочому місці без поважних причин, що і стало правовою підставою для її звільнення відповідно до норм діючого трудового законодавства. Окрім того, наявні в матеріалах справи заяви про звільнення позивачки ОСОБА_1 з займаної посади, які були написані нею власноручно, що не заперечувалось сторонами по справі, свідчать про відсутність у неї бажання та ініціативи щодо продовження трудових відносин з відповідачем на момент виникнення спірних відносин між сторонами. Таким чином, суд виснував, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 є недоведеними, необґрунтованими, такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, а тому не підлягають задоволенню. Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Приписи ст. 43 Конституції України та ст. 22 КЗпП України забороняють будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору. Конституційний Суд України розглядає право на працю, визначене ст. 43 Конституції України, як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004, № 14-рп/2004, від 16.10.2007, № 8-рп/2007 та від 29.01.2008, № 2-рп/2008). Свобода праці передбачає можливість особи займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по своїй суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу, у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин. Так, прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом робочого дня, а також відсутність без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно. Отже, склад прогулу, вчиненого за виною працівника, характеризується двома ознаками: а) відсутністю на роботі протягом робочого дня; б) відсутністю на роботі протягом дня більше трьох годин як безперервно, так і сумарно. Відсутність на роботі з поважних причин не можна вважати прогулом. У всіх випадках прогулу роботодавець повинен вирішити питання про поважність причин відсутності працівника на роботі. Якщо він вважає, що прогул був здійснений без поважних причин, він може розірвати трудовий договір з працівником. В свою чергу, обов`язок доводити поважність причини відсутності на роботі покладений на працівника. Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків. Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника можна застосувати тільки одне з таких стягнень: догана; звільнення з роботи. Необхідною умовою для накладення стягнення є вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена роботодавцем. Презумпція невинуватості є заходом захисту трудового правовідношення, прав працівника від суб`єктивної оцінки його дій, поведінки з боку роботодавця і безпідставного притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Згідно ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Як зазначено в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, що позивач не вчиняв порушення законодавства про працю, прогулу не вчиняв, звільнення проведено всупереч встановленої процедури, а в договорі про дистанційну роботу закріплено, що робітник ОСОБА_1 виконує свої трудові функції спеціаліста з бухгалтерського обліку поза місцезнаходженням роботодавця з використанням власної комп`ютерної техніки, а режим робочого часу і часу відпочинку дистанційний працівник встановлює на свій розсуд, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що Андріївська сільська рада станом на 04.10.2017 у відповідності до положень КЗпП України та вимог діючого законодавства не могла приймати на роботу працівників з дистанційним режимом праці, оскільки Кодекс законів про працю України та діюче трудове законодавство на той час не передбачало можливості дистанційного режиму роботи. Отже, трудовий договір про дистанційну роботу (з дистанційним працівником) від 04.10.2017, копія якого міститься в матеріалах справи, має всі ознаки фіктивного правочину та не породжує жодних правових наслідків. Крім того, будь-яких відомостей про дистанційний режим роботи в розпорядженні Андріївської сільської ради від 04.10.2017 року № 37-о, яким позивач прийнята на роботу на посаду спеціаліста з бухгалтерського обліку Андріївської сільської ради з оплатою згідно штатного розкладу на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною, не зазначено (т. 1, а.с. 10, т. 3, а.с. 186) та в особовій справі та розпорядженнях Андріївської сільської ради за період з 05.01.2015 року по 02.01.2018 року відсутній будь-який трудовий договір, укладений із ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції правильно зауважив, що правила внутрішнього трудового розпорядку Андріївської сільської ради не передбачали дистанційного режиму роботи (а.с. 36 т. 3) та, відповідно, ОСОБА_1 була прийнята на повний робочий тиждень, тривалістю 40 годин з двома вихідними, початком роботи о 08:00, перервою на відпочинок і харчування 45 хв. (13:00-13:45) та закінченням роботи о 17:00, а в п`ятницю о 16:00 (т. 3, а.с. 39), про що позивач ознайомлена під підпис (т. 3, а.с. 42). Робочий день в Мологівській сільській раді згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених зборами колективу Мологівської сільської ради протокол від 17 січня 2018 року № 1 з 8-ї до 17-ї, з перервою на відпочинок і харчування (а.с. 82-83 т. 1). Отже, відсутність відомостей про ознайомлення позивачки із ПВТР Мологівської сільської ради, з якими всі працівники ознайомлені 17 та 23 січня 2018 року, не впливає на скоєне нею порушення трудової дисципліни. З огляду на наведене є помилковою власною думкою заявниці неможливість скоєння нею порушення трудової дисципліни також через відсутність у неї обов`язку перебувати в робочий час в приміщенні відповідача, оскільки визначальним для правильного вирішення справи є саме відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин у зазначені позивачем дні та години. У наданих самою позивачкою суду поясненнях ОСОБА_1 . Голові Мологівської сільської ради від 16.02.2018 на лист відповідача № 119 від 14.02.2018 щодо її відсутності на робочому місці 17.01.2018 з 8-ї до 12-ї, 23.01.2018 з 8-ї до 15-ї, 25.01.2018 з 8-ї до 12-ї вона пояснювала, що з головою Андріївської сільської ради з періоду прийняття її на роботу було в усній формі домовлено про дистанцій роботу та приїзд до Андріївської сільської ради за потребою та не закріплення за нею в Андріївській сільській раді робочого міста (а.с. 14 т. 1). Щодо доводів апеляційної скарги про те, що у дні, визнані відповідачем прогулом, позивач виконувала свої посадові обов`язки, зокрема, щодо подачі звітності за 2017 рік, колегія суддів звертає увагу на те, що такі твердження позивачки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Згідно з ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5-6 ст. 81 ЦПК Украни). За ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, Управління Державної казначейської служби України в Білгород-Дністровському районі Одеської області листом № 06-12/343 від 24.04.2023 повідомили, що 04.01.2018 за вх. № 35 Андріївською сільською радою супровідним листом за вх. № 3 від 02.01.2018 за підписом голови С.П. Ноур та спеціаліста з бухгалтерського обліку О.Г. Хлєстова, скріплених печаткою Андріївської сільської ради, до управління Казначейства було надано річну фінансову звітність за 2017 рік та річну бюджетну звітність за 2017 рік (т. 2, а.с. 222). Головне управління ДПС в Одеській області листом № 7495/5/15-32-63-05 від 15.05.2023 повідомили, що податкова звітність по Андріївській сільській раді за 2017 рік подавалася до контролюючого органу в електронному вигляді, крім форми № 1-дс Баланс, який був поданий у паперовому вигляді 22.01.2018. Баланс підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 232-233) Головне управління статистики в Одеській області листом № 03-14/197-23 від 23.05.2023 повідомили, що за 2017 рік Андріївська сільська рада подала лише звіт за формою № 2-інвестиції (річна), який не пройшов реєстрацію у централізованій системі реєстрації звітності, а факт безпосереднього подання такого було зафіксовано у Журналі реєстрації прийому статистичних звітів відділу статистики в Білгород-Дністровському районі, який з огляду на термін зберігання реєстраційних журналів (3 роки) вилучений для знищення, а тому дату безпосереднього подання звіту за 2017 рік встановити неможливо (т. 2, а.с. 235-235зв.). Таким чином, доводи скаржника щодо продовження виконання нею своїх посадових обов`язків у зазначені дні прогулу не підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, навпроти, таке спростовано наданими відповідями відповідних установ, а оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, такі доводи позивачки є неспроможними. Щодо поданої позивачкою заяви про звільнення за власним бажанням або за угодою сторін, то колегія суддів звертає увагу на те, що на копії заяви про звільнення, долученій до позовної заяви, відсутні будь-які відмітки про реєстрацію такої відповідачем у дату її складання (22.01.2018), що, зокрема, не може підтверджувати ознайомлення відповідача із такою в зазначену дату. Крім того, позивачкою до позовної заяви долучені квитанції про відправку документів на адресу Мологівської сільської ради засобами поштового зв`язку, де в графі дата оформлення зазначено «сб. 27.01.2018» (т. 1, а.с. 19), тобто вже після подій, що сталися 17, 23 та 25 січня щодо складання актів про відсутність позивача на робочому місці. Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Гербея Андрія Анатолійовича залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова В.В. Кострицький