Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/288/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/288/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 року (головуючий суддя Рянська В.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області області (Відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 03.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області(відповідач-2), просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 046150012813 від 20.06.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії № 2222 від 13.06.2023 та зарахувати до загального страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи майстром на збагачувальній фабриці з 06.03.2000 до 27.09.2011 в АК «Алроса» ПАО з урахуванням заробітної плати відповідно до довідки № 11-19-80/41 від 24.04.2017; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплатити недоотриману пенсію, починаючи з 09.06.2023. В обґрунтування позову зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача від 13.06.2023, поданої до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, було прийнято рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 046150012813 від 20.06.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності на території російської федерації з 06.03.2000 до 27.09.2011. Позивач вважає протиправним оскаржуване рішення, оскільки для підтвердження необхідного страхового та пільгового стажу до заяви було додано відповідні документи. Станом на час роботи позивача з 06.03.2000 до 27.09.2011 була чинною Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Постанову Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» № 1328 прийнято 29.11.2022. Законом України № 2783-IX від 01.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» набрав чинності 23.12.2022. Додані до заяви про призначення пенсії довідки було видано до набрання чинності вказаним Законом, тому мають бути враховані при призначенні пенсії. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 107 від 04.02.2023 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. До суду першої інстанції найдйшла заява від позивача про збільшення позовних вимог, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 046150012813 від 20.06.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії № 2222 від 13.06.2023 та зарахувати до загального страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи майстром на збагачувальній фабриці з 06.03.2000 до 27.09.2011 в АК «Алроса» ПАО з урахуванням заробітної плати відповідно до довідки № 11-19-80/41 від 24.04.2017; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 у пільговому обчисленні кожний рік роботи за один рік і шість місяців період його роботи з 12.10.1989 до 01.01.1991 як трудовий стаж, вироблений в районі Крайньої Півночі; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 , починаючи з 09.06.2023. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 046150012813 від 20.06.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області області: - зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.03.2000 до 27.09.2011 та зарахувати до його страхового стажу з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців період роботи з 12.10.1989 до 01.01.1991; - повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2023 про призначення пенсії та вирішити питання, щодо якого звернувся ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії 13.06.2023 позивач досяг віку 60 років, тому заяву було розглянуто на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж позивача - 17 років 02 місяці 25 днів. З урахуванням пункту 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж особи для визначення права на пенсію становить 18 років 03 місяці 27 днів. До страхового стажу не зараховано періоди згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.08.1984 та довідкою № АО3 -1140-22 313 від 24.04.2017 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 28.04.1999 до 24.10.1999, оскільки відсутні відомості про період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації. Не зараховано до загального страхового стажу період роботи в російській федерації з 06.03.2000 до 27.09.2011, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян державучасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 згідно з листом Мінсоцполітики № 411/0/2-23/54 від 12.01.2023. 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». До страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР до 31.12.1991. Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. На момент звернення позивача із заявою щодо врахування для обчислення пенсії заробітної плати Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення була нечинною. Обов`язковою умовою для зарахування періоду роботи до пільгового стажу за Списком № 1 є документальне підтвердження умов праці, яке полягає у поданні до органу Пенсійного фонду виписок з наказів про атестацію робочого місця та уточнюючих довідок про період роботи та умови праці. Згідно з довідкою від 24.04.2017 № А03-1140-22-313, виданою АК «АЛРОСА», у період з 06.03.2000 до 27.09.2011 позивач працював майстром на збагачувальній фабриці технологічного відділу Айхальського гірничо-збагачувального комбінату ПНО ім В.І. Леніна «Якуталмаз». Зазначену довідку не взято до уваги, оскільки вона видана у російській федерації, а також довідка не містить інформації про належність зазначеної посади до Списку № 1, про проведення атестації робочого місця тощо. Тому підстави для зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу позивача відсутні. В наданих документах відсутня інформація про поширення на позивача пільг, встановлених для працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також відсутні відомості про укладення строкових трудових договорів про роботу в цих районах, а тому підстави для обчислення стажу позивача з урахуванням кратності відсутні. Головним управлінням рішення про відмову в обчисленні стажу позивача з урахуванням кратності за роботу в районах Крайньої Півночі не приймалось. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, яку було прийнято і зареєстровано 13.06.2023 за № 2222, що підтверджується розпискою-повідомленням. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046150012813 від 20.06.2023 відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. У рішенні зазначено, що вік заявника становить 60 років, страховий стаж - 17 років 02 місяці 25 днів. З урахуванням пункту 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж особи для визначення права на пенсію становить 18 років 03 місяці 27 днів. До страхового стажу не зараховано періоди згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.08.1984 та довідкою № АО3-1140-22 313 від 24.04.2017: період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 28.04.1999 до 24.10.1999, оскільки відсутні відомості про період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; не зараховано періоди роботи в росії з 06.03.2000 до 27.09.2011, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 згідно з листом Мінсоцполітики № 411/0/2-23/54 від 12.01.2023. 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР. Копію зазначеного рішення було надіслано позивачу відділом обслуговування громадян № 14 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з повідомленням № 0400-0102017-8/90680 від 23.06.2023. Позивач вважає протиправним рішення відповідача-2 від 21.06.2023 року №046150012813 про відмову позивачу у призначенні пенсії. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обсНадане вищевказаною статтею право деталізоване у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Згідно зі ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Згідно з частинами першою-другою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії за віком. Згідно з п.п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку № 22-1. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу. У трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містяться такі записи про спірні періоди роботи на території Російської Федерації: записи №№ 11-12 з 12.10.1989 до 20.08.1991 теслярем у будівельному кооперативі «Полюс» Магаданська область Чаунський район; записи №№ 25, 26 з 06.03.2000 до 27.09.2011 майстром на збагачувальній фабриці у технологічному відділі в Айхальському гірничо-збагачувальному комбінаті Акціонерної компанії «Алроса». Відповідно до розрахунку стажу позивача (форма РС-право), обчисленого до 13.05.2019, до його страхового стажу зараховано такі періоди: 01.09.1980-24.06.1984 (навчання), 15.08.1984-19.04.1985, 08.05.1985-10.09.1986, 12.09.1986-19.08.1987, 21.08.1987-17.01.1988, 18.01.1988-11.10.1989, 12.10.1989-20.08.1991, 29.08.1991-18.04.1992, 21.04.1992-03.05.1995, 27.09.1998-25.03.1999 (беробіття), 01.10.2006-31.12.2007 (підприємець), 01.10.2011-29.10.2011, 01.07.2015-31.03.2016, 13.01.2018-21.01.2019, 08.02.2019-13.05.2019. Загальний страховий стаж становить 17 років 02 місяці 25 днів. Відповідно до частин першої-другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Підставою незарахування позивачеві страхового стажу, набутого на території Російської Федерації з 06.03.2000 до 27.09.2011 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , відповідач-2 зазначив припинення з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, учасниками якої були зокрема Україна та рф, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», що набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023. За таких обставин безпідставними є посилання відповідача-2 на ту обставину, що з 01.01.2023 рф також припинила участь в Угоді, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023. 23.12.2022 набрав чинності Закон України № 2783-IX від 01.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким постановлено: керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинити у відносинах з рф та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР; керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У спірний період роботи позивача з 06.03.2000 до 27.09.2011 на території Російської Федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з урахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. За наявності положень Угоди, що були чинними у спірні періоди роботи позивача, та гарантували право на пенсійне забезпечення, позивач не може нести тягар негативних наслідків у виді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії. Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Угода Про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі Пенсійного забезпечення, підписана 13.03.1992, припинила дію для України 19.06.2023. З урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Такий висновок відповідає викладеному Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23. Слід взяти до уваги, що Верховний суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 сформулював такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки. Враховуючи, що позивач працював на території рф до набрання чинності Законом України № 2783-IX від 01.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (який набрав чинності 23.12.2022) її положення протиправно не були застосовані відповідачем-2 та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 06.03.2000 до 27.09.2011 на території рф. Такий висновок відповідає викладеному в постанові Верховного Суду від 03.11.2025 у справі № 560/129/24. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 107 від 04.02.2023 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Отже, відмова відповідача-2 у зарахуванні періоду роботи з 06.03.2000 до 27.09.2011 згідно із записами у трудовій книжці позивача до його страхового стажу та у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не ґрунтується на чинному законодавстві України. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання зарахувати вказаний період роботи до пільгового стажу суд зазначає, що трудова книжка позивача не містить відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах за період роботи з 06.03.2000 до 27.09.2011. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу: професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. Підпунктом 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах: довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231. Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії; документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року). Разом із заявою про призначення пенсії від 13.06.2023 документів, передбачених Порядком № 22-1, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не було подано. Як наслідок, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати період роботи позивача з 06.03.2000 до 27.09.2011 до його пільгового стажу. Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався. Щодо позову у частині зобов`язання зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 у пільговому обчисленні рік роботи за один рік і шість місяців період з 12.10.1989 до 01.01.1991 як трудовий стаж, вироблений в районі Крайньої Півночі, суд апеояційної інстанції зазначає наступне. З розрахунку стажу позивача (форма РС-право) встановлено, що період його роботи з 12.10.1989 до 20.08.1991 теслярем у будівельному кооперативі «Полюс» Чаунського району Магаданської області зараховано до страхового стажу у календарному обчисленні. Верховний Суд у постанові від 08.11.2019 у справі № 396/153/17 (2-а/396/13/17) зазначив, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року. Відповідачі не заперечують, що місцевість, де працював позивач з 12.10.1989 до 20.08.1991, належала до районів Крайньої Півночі. Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Указом Президії ВР СРСР від 29 вересня 1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки. Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, архівною довідкою. У постанові від 22.02.2021 у справі № 266/258/16-а Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від цього правового висновку. Вказав, що у пункті 2 Розділу І Інструкції №530/П-28 зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. З огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Записами №№ 11, 12 у трудовій книжці позивача підтверджується період його роботи з 12.10.1989 до 01.01.1991 в районі Крайньої Півночі, однак вказаний період зараховано до страхового стажу позивача без застосування пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців). Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання органу призначення пенсії зарахувати вказаний період до страхового стажу позивача з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується. Не зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 06.03.2000 до 27.09.2011 та не застосувавши пільговий коефіцієнт під час зарахування періоду роботи позивача з 12.10.1989 до 01.01.1991 в районі Крайньої Півночі, відповідач-2 дійшов передчасного висновків про недостатність у позивача страхового стажу для призначення йому пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 046150012813 від 20.06.2023 про відмову у призначенні пенсії позивачу та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача. Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 06.03.2000 до 27.09.2011 та \ зарахувати до страхового стажу позивача з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців період роботи з 12.10.1989 до 01.01.1991, повторно розглянути заяву позивача від 13.06.2023 про призначення пенсії та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб`єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача-2, оскільки спір між сторонами виник у зв`язку з відмовою у призначенні позивачу пенсії з підстави відсутності необхідного страхового стажу. Питання щодо обчислення пенсії позивачу, у тому числі з урахуванням довідки про заробітну плату № 11-19-80/41 від 24.04.2017, не вирішувалося, та в оскаржуваному рішенні не зазначено про неврахування вказаної довідки, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Відповідача-1 не було визначено органом призначення пенсії позивачу, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова