Постанова Східний апеляційний господарський суд № 913/233/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Харків Справа № 913/233/24 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Плахов О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (вх.№959Л/1-43) на рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 (суддя Яресько Б.В. повний текст складено 07.04.2026) у справі №913/233/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, м. Київ до Виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області, Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка про стягнення заборгованості 56283 грн 58 коп. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та неустойки за неналежне виконання зобов`язання у сумі 56283 грн 58 коп. за договором № 11-1008/21-БО-Т постачання природного газу від 01.11.2021 р. Рішенням Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області (ідентифікаційний код 41107622, 92740, Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка, вул. Повітрянофлотська, буд. 52А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (вул.Шолуденка, буд.1, м.Київ, 04116, ідентифікаційний код 42399676) основний борг за договором у сумі 38180 грн. 63 коп., пеню в сумі 8057 грн. 84 коп., 3% річних 1382 грн. 69 коп., втрати від інфляції 7401,81 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2'366 грн 29 коп. В решті позову відмовлено. Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду 27.04.2026 з апеляційною скаргою, в якій просить суд:

1. Прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг на рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24 та відкрити апеляційне провадження.

2. Скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 260,61 грн, в тому числі: основний борг у сумі 864,12 грн, пеня у сумі 189,69 грн, 3% річних у сумі 32,55 грн, інфляційні втрати у сумі 174,25 грн.

3. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг щодо стягнення 1 260,61 грн, у стягненні яких було відмовлено задовольнити.

4. Судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на Відповідача по справі.

5. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покласти на Відповідача по справі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що у межах даної справи судом першої інстанції розглядалося питання щодо стягнення заборгованості за поставлений газ у лютому 2022 року. В свою чергу Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до 20.03.2022 року не розповсюджували свою дію на відносини між позивачем та відповідачем, що розглядаються в межах даної справи, адже визначали виключно територію Кримського півострова як зону дії особливого режиму тимчасової окупації та встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на цій території, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони України. Скаржник зазначає, що розглядаючи дану справу, суд першої інстанції фактично застосував положення ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Висновки судів, ґрунтуються на висновках, які викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23. Судом першої інстанції фактично застосовано положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в поточній редакції, однак не враховано, що до вказаного Закону вносились зміни, і в певний період діяли різні редакції Закону. Вказаний Закон, станом на лютий 2022 та до 20.03.2022, не визначав тимчасово окупованими територію Луганської області та не регулював взагалі відносини із суб`єктами, що перебували на такій території. Скаржник вважає, що судом першої інстанції проігноровано положення статті 58 Конституції України, яка закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі. Зазначає, що станом на сьогодні Радою національної безпеки і оборони України не приймалось жодного рішення, в якому б визначались тимчасово окуповані території . На переконання апелянта рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Ця обставина також не була врахована у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень. За доводами скаржника, обов`язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Припинення постачання природного газу непобутовому споживачу є технічно складним процесом, який не може бути здійснений одномоментно, а процедура припинення (або обмеження) постачання газу детально регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу тощо. На думку позивача, відповідачем належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, а саме актів про припинення як споживання так і розподілу, до матеріалів справи не надано. Позивач зазначає, що саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звертатись до відповідних органів з питання можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами, на законодавчому рівні. Позивач мав правомірні очікування, що за наявності факту споживання природного газу він отримає від відповідача оплату отриманого природного газу. Апелянт посилається на те, що позовні вимоги є обґрунтовані, відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі. Проте, при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом порушено норми статей 236 та 238 ГПК України, що стало підставою для ухвалення незаконного рішення в частині часткової відмови в позові. Системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 27.04.2026 для розгляду справи №913/233/24 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг на рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24. Витребувано з Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/233/24. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг на рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу встановити строк 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу. 11.05.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №913/233/24. У встановлений судом строк від відповідача не надійшов відзив на апеляційну скаргу, від учасників справи не надійшло заяв і клопотань щодо суті спору. Враховуючи, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача Виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області є село Чмирівка Старобільського району Луганської області, апеляційним судом складено акт від 05.05.2026 та 04.05.2026 оприлюднено оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, враховуючи положення ч.1 ст.11 Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції. Отже, відповідач вважається належним чином повідомленою про розгляд справи №913/233/24 апеляційним господарським судом. Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від учасників справи до суду не надходило. Клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При дослідженні матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини справи. Між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (далі Позивач, Постачальник) та ВИКОНАВЧИМ КОМІТЕТОМ ЧМИРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ СТАРОБІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ (далі Відповідач, Споживач) 01.11.2021 було укладено договір № 11 -1008/21-БО-Т постачання природного газу (далі Договір). Згідно п.п. 3.5., 3.5.1 3.5.4, договору приймання-передача газу, поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем у розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником Постачальника. Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору. Згідно з п. 4.1. укладеного сторонами правочину ціна природного газу за 1000 куб. М газу з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу становить 16 554,00 грн. На виконання умов Договору, протягом листопада 2021 по лютий 2022 Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 87 333,76 грн. Факт постачання зокрема підтверджується копією листа оператора ГТС від 25.03.2024 № ТОВВИХ-24-4616, та копією інформації щодо остаточних алокацій відборів Відповідача за період з листопада 2021 по лютий 2022. Відповідач повністю розрахувався за поставку природного газу за листопад 2021, грудень 2021, січень 2022 та частково розрахувався за поставлений у лютому 2022 природний газ. Позивачем направлявся Відповідачу на електронну пошту акт приймання-передачі природного газу щодо поставку у лютому 2022, однак зазначений акт не було підписано із боку Відповідача. Згідно п. 6.2. Договору споживач зобов`язаний самостійно контролювати власне використання природного газу та своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу. Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. Згідно листа оператора ГТС від 25.03.2024 № ТОВВИХ-24-4616 в лютому 2022 р. Позивач поставив Відповідачу природного газу в обсязі 2608,63 м3. Відповідач поставлений в лютому 2022 р. природний газ на суму 43183 грн. 25 коп. оплатив частково в розмірі 4138 грн. 50 коп. в наслідок чого розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором складає 39 044,75 грн. Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Відповідно до п. 7.2. Договору за період з 16.04.2022 р. по 15.10.2022 р. позивачем нарахована пеня в сумі 8247 грн. 53 коп., згідно ст. 625 ЦК України за період з 16.04.2022 р. по 30.06.2023 р. нараховано 3% річних в розмірі 1415 грн. 24 коп., та втрати від інфляції за період з травня 2022 р. по червень 2023 р. в сумі 7 576,06 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення оплати а поставлений 28.02.2022 р. природний газ об`ємом 52,2 м3 на суму 864 грн. 12 коп. з, суд першої інстанції зазначив, що окупація території місцезнаходження відповідача - території Чмирівська селищна територіальна громада Старобільського району Луганської області, з 24.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), та враховуючи положення ст.13-1 Закону №1207-VII, якою встановлено пряму заборону на переміщення послуг трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію, суд дійшов висновку про те, що позивач у період з 26.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію природного газу відповідачу. Судом також враховано, що загальновідомий у розумінні ч.3 ст.75 ГПК факт окупації території місцезнаходження і діяльності відповідача з 24.02.2022 (підтверджений у встановленому законодавством порядку) за стандартом вірогідності згідно ст.79 ГПК України зумовлює недоведеність представленими у справі доказами факт набуття з 26.02.2022 саме відповідачем права власності на відповідний обсяг природного газу та споживання ним такого газу. Зазначені обставини за висновками суду є окремою підставою для відмови в задоволенні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості поставленого природного газу на тимчасово окуповану територію з 26.02.2022 по 28.02.2022. Суд дійшов висновку про те, що правомірною до стягнення з відповідача є заборгованість за вказаним договором з 01.02.2022 по 26.02.2022 р. в сумі 38 180 грн. 63 коп. З урахуванням висновку суду про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення суми основного боргу, суд здійснив перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат. Предметом апеляційного перегляду є правильність висновків суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення 864,12 грн основного боргу, 189,69 грн пені, 32,55 грн 3% річних та 174,25 грн інфляційних втрат, які (висновки) обґрунтовані застосуванням до спірних правовідносин ст.ст. 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та неможливістю постачання позивачем природного газу відповідачу з 26.02.2022, тобто після окупації території Чмирівської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення: 864,12 грн основного боргу, 189,69 грн пені, 32,55 грн 3% річних та 174,25 грн інфляційних втрат, тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду в цій частині. Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині, виходячи з такого. Відповідно до договору та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача - Виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області є Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка, вул. Повітрянофлотська, буд. 52А. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" визначено, що Чмирівська селищна територіальна громада Старобільського району Луганської області є окупованою з 26.02.2022. Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Чмирівська селищна територіальна громада Старобільського району Луганської області також визначена окупованою з 26.02.2022. Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, спірний період утворення боргу у цій справі (лютий 2022 року) частково охоплює час, в який за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача є окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством. Так, згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України. Вищезазначені положення відповідають ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у чинній редакції. Частиною 1 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Вищезазначені положення відповідають ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у чинній редакції. Відповідно до ч. 1 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у чинній редакції) положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. Згідно з ч. 2 означеної статті на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справу №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді - грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у м.Мелітополі (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23), де зробив наступні висновки. Так, Об`єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто, правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Предметом розгляду об`єднаної палати було питання застосування ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 від 22.12.2022 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією". Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон №1207-VII у чинній редакції) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п.1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.3). Верховний суд у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України (п.7.20 постанови). Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.7.21 постанови). Аналізуючи наведені норми законодавства, Об`єднана палата зазначила, що з 07.05.2022 ані п. 7 ч. 1 ст. 1-1, ані п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (п. 7.22 постанови). 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій (п. 7.23 постанови). Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні п. 1 ч. 1 ст.3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася (п.7.25 постанови). З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст.13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України (п.7.26 постанови). Наведеним повністю спростовуються доводи апелянта про те, що для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону), дія заборони на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України. При розгляді цієї справи колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, відповідно до положень ч.4 ст.236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм. Також, суд враховує, що стаття 42 "Положення про закони і звичаї війни на суходолі", що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України - 24.08.1991), встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача (території Чмирівської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області) з 26.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також беручи до уваги положення ст. 13-1 Закону №1207-VII, якою встановлено пряму заборону на переміщення послуг трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що позивач у період з 26.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію, у тому числі природного газу відповідачу. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не контролює їх на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж відповідача, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території; покази по об`єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об`єктивно. Щодо посилань апелянта на положення статті 58 Конституції України, яка закріплює, що закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, суд зазначає наступне. Законом у редакції від 01.07.2021 було заборонено на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами. Після 24.02.2022 ця заборона автоматично поширюється на всі окуповані території незалежно від того, в який час було прийнято той чи інший нормативний акт, у якому ретроспективно зафіксовано фактичну дату окупації певної територіальної громади. В умовах війни це не може розглядатися як зворотна дія закону у часі. Відповідно до преамбули Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", в редакції Закону №2217-IX від 21.04.2022, цей Закон має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", метою проєкту Закону є забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації. Проєктом Закону пропонується визначити тимчасово окуповану територію, врегулювати правові відносини щодо правового режиму тимчасово окупованої території, діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування на цій території, обмежень свободи пересування, гарантій права власності на нерухоме майно, обмежень (заборони) економічної діяльності на тимчасово окупованій території, встановити відповідальність за діяльність, яка є колабораційною. Східний апеляційний господарський суд зазначає, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону. Окупація є об`єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як "тимчасово окупованих" є триваючим станом. Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації. Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2023 у справі №913/527/21, у постанові від 19.03.2026 у справі №905/238/23 про те, що особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акта. Судом також відхиляються доводи апелянта, що станом на теперішній час відсутня усталена правова

позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та посилання позивача на судову справу №280/5808/23. Станом на дату ухвалення даної постанови, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 01.04.2026 ухвалено постанову, за текстом якої зазначено, що об`єднана палата Касаційного господарського суду розглянула справу №908/1162/23 та сформулювала правові висновки, які в подальшому неодноразово застосовувалися колегіями суддів Касаційного господарського суду під час тлумачення норм права як обов`язкові відповідно до вимог процесуального закону. Постановляючи ухвалу про передачу цієї справи (280/5808/23) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив питання про відступ від висновків Касаційного господарського суду, сформульованих у справі № 908/1162/23 та інших постановах, що ґрунтуються на правових позиціях об`єднаної палати цього суду у зазначеній справі. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірні правовідносини не є подібними до тих, які були предметом розгляду у наведеній справі №908/1162/23, у зв`язку з чим відсутні передумови для відступу від відповідних правових висновків, та повернула справу на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача боргу в сумі 864,12 грн за природний газ, поставлений з 26.02.2022 по 28.02.2022 в обсязі 52,2 тис.куб.м. З огляду на відсутність підстав до стягнення суми основного боргу, судом першої інстанції також правомірно відмовлено у нарахуванні 189,69 грн пені, 32,55 грн 3% річних та 174,25 грн інфляційних втрат. Колегія суддів зазначає, що аргументи ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" були почуті проте наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка. Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24 підлягає залишенню без змін. З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Луганської області від 07.04.2026 у справі №913/233/24 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. Головуючий суддя П.В. Тихий Суддя С.Ч. Жельне Суддя О.В. Плахов