Постанова 4813 № 522/14679/24-Е

Номер провадження: 22-ц/813/422/26 Справа № 522/14679/24-Е Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казарновський Олександр Львович, Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2025 року, постановленого під головуванням судді Ковтун Ю.І., повний текст рішення складений 08 серпня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальност, - в с т а н о в и в: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в якомупросив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів прокуратури та суду в розмірі 3500000,00 грн. та понесені судові витрати. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом з 24 березня 2010 року (дати затримання за підозрою у вчиненні злочину) до 28 вересня 2018 року (дати рішення про закриття кримінального провадження), тобто 8 років 6 місяців та 4 дні. Запобіжний захід «підписка про невиїзд» діяв щодо нього з 26 травня 2011 року до 25 липня 2024 року, тобто 13 років та два місяці. ОСОБА_1 утримувався під вартою з 24 березня 2010 року по 26 травня 2011 року - один рік два місяці та 2 дні. Таким чином, загальний строк, протягом якого ОСОБА_1 відчував на собі неправомірний тиск з боку державних органів України з 24 березня 2010 року по 25 липня 2024 року складає 14 років 4 місяці. Про те, що кримінальне провадження закрито 30 вересня 2018 року ОСОБА_1 дізнався від ОСОБА_2 , яка повідомила йому про відповідь Одеської обласної прокуратури від 12.03.2024 року №31-1005ВИХ-24, до якої було додано копію постанови про закриття кримінального провадження від 28.09.2018 року. У цій постанові про закриття кримінального провадження питання про скасування запобіжного заходу не вирішено. Таким чином, до 12.03.2024 року ОСОБА_1 не знав, яке прийнято рішення у справі та був впевнений, що він продовжує перебувати під слідством та що щодо нього діє запобіжний захід «підписка про невиїзд». Під час дії запобіжного заходу «підписка про невиїзд» ОСОБА_1 був зобов`язаний з`являтись по виклику до правоохоронних органів та до суду та не міг нормально планувати своє життя та щодо нього діяло незаконне обмеження свободи пересування. Запобіжний захід «підписку про невиїзд» скасовано ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси лише 25 липня 2024 року. Більше 14 років ОСОБА_1 заподіювали страждання, які призвели до позбавлення його можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок незаконних дій органів прокуратури з притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що, перебуваючи під слідством, судом, під вартою більше року та під дією запобіжного заходу «підписка про невиїзд» протягом більше ніж 14 років, він був вимушений шукати захисника для захисту в суді своїх прав та законних інтересів, витрачати на це грошові кошти, відвідувати судові засідання, вимагати розгляду справи безстороннім судом. Було порушено його звичний устрій життя. Через незаконне обвинувачення у вчиненні злочину у нього погіршився сон, він перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу, спілкуватися з неповнолітним сином та батьком, мав пригнічений стан. Постійна нервова напруга загострила його захворювання та послабила імунітет. На момент затримання 24.03.2010 року ОСОБА_1 працював на посаді оперуповноваженого УБОЗ, та мав великі плани на подальшу кар`єру та влаштування свого життя. І всі ці плани були зруйновані водночас завдяки незаконним та свавільним діям прокуратури та судів. З органів внутрішніх справ його було звільнено у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 1 376 258 грн. 06 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казарновський О.Л. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 3 500 000,00 грн., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що розмір моральної шкоди має бути визначений лише в мінімальному розмірі, який передбачено Законом, тобто в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством та судом, оскільки такий висновок суду не враховує необхідність належної компенсації за строк перебування ОСОБА_1 під вартою. Не погодившись з рішенням суду, Одеська обласна прокуратура звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити в частині визначення строку перебування позивачем під слідством та судом та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 808 533 грн.,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо загального строку перебування позивачем під слідством та судом упродовж 172 місяців та 1 дня, а саме з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, та наявності підстав для відшкодування на її користь моральної шкоди у розмірі 1 376 258,06 грн., оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 26.03.2010 року (пред`явлення обвинувачення) до 31.05.2017 року (закриття кримінального провадження) 86 місяців та 6 днів, та з 05.07.2017 року (скасування постанови про закриття кримінального провадження) по 30.09.2018 року (повторне закриття кримінального провадження) - 14 місяців та 26 днів, а усього 101 місяць та 2 дні, та вважає, що мінімальний розмір відшкодування за час перебування позивачем під слідством та судом упродовж 101 місяця та 2 днів, на який може претендувати позивач, складає 808 533 грн. У відзиві на апеляційну скаргу, Державна казначейська служба України просить у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог у повному обсязі та звертає увагу, що належним відповідачем по справі є Одеська обласна прокуратура орган, діями/бездіяльністю якого, завдано моральну шкоду. Також вважає, що вимоги апелянта щодо стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 3 500 000 грн., є завищеними, не мають належного обґрунтування та не підтверджені відповідними доказами. В судове засідання, призначене на 26 травня 2026 року ОСОБА_1 , представник Державної казначейської служби України не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 10, 11, 11 зв.б. т. 2). До суду від адвоката Казарновського О.Л., який представляє інтереси ОСОБА_1 надійшла заява про перенесення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні (а.с. 13-15 т. 2). Колегія суддів залишає заяву про перенесення розгляду справи без задоволення, з наступних підстав. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме по собі посилання у заяві про перенесення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, не є підставою для відкладення розгляду справи, за ненаданням до суду належних доказів про неможливість прийняти участь у судовому засіданні, зокрема в режимі відеконференції, а тому вказане посилання не може бути підставою для відкладення розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Алябову О.Є., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 17.03.2010 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Одеської області Калінін С.В. прийняв постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також групи невстановлених осіб за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах (а.с. 54 т. 1) та 17.03.2010 року прокурор Одеської області Присяжнюк В.С. визнав підслідність справи № 051201000076 слідчим прокурорам та направив її для розслідування в слідчий відділ прокуратури Одеської області (а.с. 54 зв. т. 1). 24.03.2010 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Одеської області Калінін С.В. прийняв постанову про порушення кримінальної справи відносно оперуповноважених УБОЗ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ознаками ч. 3 ст. 364, ч. 4 ст. 190 КК України та об`єднання їх в одне провадження з кримінальною справою № 051201000076 (а.с. 54 зв.-55 т. 1). 24 березня 2010 року слідчий затримав ОСОБА_1 за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України. 26 березня 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у заволодінні квартирою, яка належала ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2010 року обрано стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що обвинувачений може ухилитись від слідства або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність (а.с. 11 т. 1). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.04.2010 року відмовлено в задоволенні апеляційної скарги адвоката Казарновського О.Л. на постанову Приморського районного суду від 27.03.2010 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с. 11зв-12 т. 1). 21.04.2010 року слідчий прокуратури Одеської області Калінін С.В. прийняв постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ч.3 ст. 364 (зловживання владою) та ч. 2 ст. 190 (шахрайство) КК України та відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), та об`єднав їх в одне провадження з кримінальною справою № 051201000076 (а.с. 55зв-56 т. 1). Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2010 року продовжено строк тримання ОСОБА_1 під вартою до чотирьох місяців тобто до 24.07.2010 року (а.с. 39 т. 1). Постановою судді апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2010 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 6 місяців (а.с. 40-41 т. 1). 27 серпня 2010 року старший слідчий прокуратури Одеської області Калінін С.В. порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364 (зловживання владою) та за ч. 3 ст. 189 (вимагання), а також відносно ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 364 (пособництво у зловживанні владою), за ч. 3 ст. 189 (вимагання) та за ч. 3 ст. 383 КК України (завідомо ложне повідомлення про злочин). 02 вересня 2010 року старший слідчий прокуратури Одеської області Калінін С.В. здійснив перекваліфікацію справи 051201000076 з ч. 2 ст. 190 на ч. 4 ст. 190 КК України та порушив кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 КК України відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ознаками шахрайства, скоєного повторно, організованою групою в особливо великих розмірах - по епізодам заволодіння майном ОСОБА_5 ; здійснив перекваліфікацію справи 051201000076 з ч. 3 ст. 364 на ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 364 КК України та порушив кримінальну справу за ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 364 КК України відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за зловживання владою в складі організованої групи; порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 364 - пособництво у зловживанні владою в складі організованої групи (а.с. 57-58 т. 1). 17 вересня 2010 року заступник прокурора Одеської області скасував постанову слідчого ОСОБА_6 від 02 вересня 2010 року про скоєння злочинів у складі організованої групи (а.с. 58-59 т. 1). Постановою апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2010 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 , а також ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було продовжено до 9 місяців, тобто до 24.12.2010 року (а.с. 42 т. 1). 08.12.2010 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення в остаточній редакції за ч. 3 ст. 364, ч. 4 ст. 190 та ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 146 КК, ч. 3 ст. 189 України (а.с. 35-37 т. 1). 24.12.2010 року заступник прокурора Одеської області затвердив обвинувальний висновок та 28.12.2010 року головою апеляційного суду справу було направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси, яка надійшла до суду 24.01.2011 року (справа № 1512/1-308/11). Постановою Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2011 року запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було змінено, його було звільнено з-під варти в залі суду та обрано запобіжний захід підписку про невиїзд (а.с. 13 т. 1). Таким чином ОСОБА_1 перебував під вартою з 24.03.2010 року по 26.05.2011 року. Вироком Київського районного суду м. Одеси від 15.07.2013 року виправдано ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364, ч. 4 ст. 190 та ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину (справа № 1512/1-308/11) (а.с. 14-17 т. 1). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.03.2014 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 15.07.2013 року було скасовано, та справу було направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Відносно підсудних було залишено запобіжний захід підписку про невиїзд (а.с. 45-46 т. 1). Вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2015 року виправдано ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364, ч. 4 ст. 190 та ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Інших підсудних, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також виправдано. Запобіжний захід було скасовано (а.с. 18-30 т. 1). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28.04.2016 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2015 року скасовано, та справу направлено прокурору Одеської області для додаткового розслідування. Відносно підсудних було залишено запобіжний захід підписку про невиїзд (а.с. 47-49 т. 1). Одеська обласна прокуратура 10.06.2016 року внесла відомості до ЄРДР № 42016160000000487 за ч. 3 ст. 364 КК України відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; за ч. 4 ст. 190 КК України відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; за ч. 2 ст. 190 КК України відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; за ч. 2 ст. 146 КК України відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; за ч. 3 ст. 189 КК України відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; за ч. 2 ст. 383 КК України відносно ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що на момент повернення кримінальної справи № 051201200050 для організації та проведення додаткового досудового слідства, КПК України 1960 року втратив чинність 13.04.2012 року (а.с. 31 т. 1). Постановою старшого слідчого другого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської обласної Карачебан А.О. від 31.05.2017 року кримінальне провадження № 42016160000000487 від 24.06.2016 року за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 189, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 383 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України (а.с. 50 т. 1). Постановою заступника прокурора Одеської області від 05.07.2017 року скасовано постанову старшого слідчого прокуратури Одеської області від 31.05.2017 року про закриття кримінального провадження № 42016160000000487 (а.с. 61 т. 1) та надано вказівку по кримінальному провадженню № 42016160000000487 (а.с. 61зв. т. 1). Постановою старшого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської обласної Сукманського К.В. від 30.09.2018 року кримінальне провадження № 42016160000000487 від 10.06.2016 року відносно у тому числі ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 189, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 383 КК України закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. При цьому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд не було скасовано (а.с. 52 т. 1). Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 року у справі № 522/3874/24 клопотання адвоката Казарновського О.Л., діючого в інтересах ОСОБА_1 , про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд задоволено. Скасовано міру запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд. В даній ухвалі зазначено: « ...Таким чином, з метою недопущення обмеження свободи пересування ОСОБА_1 , обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд підлягає скасуванню (а.с. 60 т. 1). Задовольняючи частковопозов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у кримінальній справі №051201000076 від 24.03.2010 року та у кримінальному провадженні №42016160000000487 від 10.06.2016 року, а також був під дією запобіжного заходу з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, тобто протягом періоду з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, що становить 172 місяці та 1 день. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Згідно з ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». У статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб (пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі №15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у кримінальній справі №051201000076 від 24.03.2010 року, кримінальному провадженні №42016160000000487 від 10.06.2016 року, та був під дією міри запобіжного заходу з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, що становить 172 місяці та 1 день. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальний розмір заробітної плати встановлений у розмірі 8000 грн., який чинний на час розгляду справи. Суд обґрунтовано не погодився з доводами відповідачів про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн., з огляду на таке. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. У постанові від 18.10.2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. У зв`язку з чим суд визнав безпідставними доводи представників відповідачів про поширення на спірні правовідносини ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», оскільки стягнення моральної шкоди з цих підстав регулюються ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно з якою відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, моральна шкода у розмірі, мінімально визначеному ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» складає 8000 грн. із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок кримінального переслідування, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду порушено проголошенні ст.ст. 29, 30, 33, 41 Конституції України права на свободу та особисту недоторканність, гарантії недоторканості житла ОСОБА_1 , його права на свободу пересування, права на вільний вибір місця проживання, право на вільне залишення території України з урахуванням не скасування запобіжного заходу - підписки про невиїзд. Також суд визнав обґрунтованими посилання позивача, що в наслідок розпочатої кримінальної справи та обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, тримання під вартою, в подальшому знаходження під процесуальними обмеженнями, пов`язаними із підпискою про невиїзду, тривалої правової боротьби для доведення своєї невинуватості, реальної загрози бути засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі через невизнання вини у вчиненні інкримінованого злочину, ОСОБА_1 пережив душевні страждання внаслідок яких йому заподіяно моральну шкоду. Висновки суду про те, що позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 8000 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025 рік відповідають встановленим обставинам у відповідності до вимог закону. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Водночас суд зауважує, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо. Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17). Суд дійшов вірного висновку, що тривале безпідставне притягнення позивача до кримінальної відповідальності, затягнутий процес досудового розслідування та судового розгляду призвели до моральних страждань, що настали у зв`язку з тримання під вартою, заборонами, доведеністю своєї невинуватості, реальної загрози бути засудженим, підпискою про невиїзд. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 тривало з 24.03.2010 року по 28.09.2018 року, строк його перебування під вартою становить з 24.03.2010 року до 26.05.2011 року, що є триваючим обмеженням в свободі пересування. Також судом обґрунтовано був врахований період з 26.05.2011 року по 25.07.2024 року - дія міри запобіжного заходу у вигляду підписки про невиїзд ОСОБА_1 , що також є триваючим обмеженням в свободі пересування та фактично відносно нього діяли обмеження, передбачені запобіжним заходом. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у кримінальній справі №051201000076 від 24.03.2010 року та у кримінальному провадженні №42016160000000487 від 10.06.2016 року, а також був під дією запобіжного заходу з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, тобто протягом періоду з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, що становить 172 місяці та 1 день. Тобто, внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, застосування незаконних запобіжних заходів ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року. Протягом усього цього часу позивач зазнавав страждання у вигляді негативних емоцій людини, абсолютної невизначеності стосовно своєї долі та відсутності ефективного способу правового захисту своїх прав. Таким чином суд погодився, що тривалі неправомірні дії правоохоронних органів призвели до погіршення емоційного здоров`я позивача. Все це у сукупності призводило до систематичного стресового стану позивача, необхідності тривалий час доводити свою невинуватість. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за кожен місяць, суд на законних підставах виходив з урахуванням мінімальної зарплати станом на дату розгляду справи, що дорівнює 8000 грн. за кожен місяць, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що за вказаний період підлягає стягненню компенсація моральної шкоди у розмірі 1376258,06 грн. (172 місяці х 8 000 грн. (місячна мінімальна заробітна плата на час розгляду справи) = 1 376 000 грн.; 258,06 грн. (за один день) х 1день = 258,06 грн.). На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 1 376 258 грн. 06 коп. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казарновський О.Л. про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що розмір моральної шкоди має бути визначений лише в мінімальному розмірі, який передбачено Законом, тобто в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством та судом, оскільки такий висновок суду не враховує необхідність належної компенсації за строк перебування ОСОБА_1 під вартою, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Доводи апеляційної скарги Одеська обласна прокуратура про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо загального строку перебування позивачем під слідством та судом упродовж 172 місяців та 1 дня, а саме з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, та наявності підстав для відшкодування на її користь моральної шкоди у розмірі 1 376 258,06 грн., оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 26.03.2010 року (пред`явлення обвинувачення) до 31.05.2017 року (закриття кримінального провадження) 86 місяців та 6 днів, та з 05.07.2017 року (скасування постанови про закриття кримінального провадження) по 30.09.2018 року (повторне закриття кримінального провадження) - 14 місяців та 26 днів, а усього 101 місяць та 2 дні, та вважає, що мінімальний розмір відшкодування за час перебування позивачем під слідством та судом упродовж 101 місяця та 2 днів, на який може претендувати позивач, складає 808 533 грн., колегія суддів залишає без задоволення, за наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Колегія суддів зазначає, що у відповідності до встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 24.03.2010 року саме по 25.07.2024 року, тобто до моменту скасування запобіжного заходу, що становить 172 місяці та 1 день. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казарновський Олександр Львович залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 01 червня 2026 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда