Постанова 4857 № 460/15747/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15747/24 пров. № А/857/21932/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року, ухвалене суддею Поліщук О.В. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/15747/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій, В С Т А Н О В И В: 24 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: -визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 01.10.2021 по 30.06.2022 та Військової частини НОМЕР_1 у період з 01.07.2022 по травень 2023 року щодо ненарахування та невиплати щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, з 01.10.2021 по 30.06.2022 та з 01.07.2022 по травень 2023 року відповідно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом: з 01.01.2021, з 01.01.2022, з 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб") та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з Розпорядженнями Міністра оборони України від 27.01.2021 № 248/612, від 21.12.2021 №248/10209, від 18.01.2022 № 248/269, від 25.02.2022 № 3164/з, від 01.02.2023 № 2683/з; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.10.2021 по 30.06.2022 та Військову частину НОМЕР_1 за період з 01.07.2022 по травень 2023 року нарахувати та виплатити щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати, з 01.10.2021 по 30.06.2022 та з 01.07.2022 по травень 2023 року відповідно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом з 01.01.2021, з 01.01.2022, з 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб") та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з Розпорядженнями Міністра оборони України від 27.01.2021 № 248/612, від 21.12.2021 № 248/10209, від 18.01.2022 № 248/269, від 25.02.2022 № 3164/з, від 01.02.2023 № 2683/з та видати відповідні фінансові документи. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01.10.2021 по 30.06.2022 грошового забезпечення (посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; одноразових додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 01.08.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; одноразових додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 за період з 01.10.2021 по 30.06.2022 грошового забезпечення (посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; одноразових додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; одноразових додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , заявлений до військової частини, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в цій частині. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) був призваний на військову службу 09.06.1997. Згідно з витягом з послужного списку, позивач проходив службу у наступних військових формуваннях: з 01.10.2021 по 14.01.2022 на посаді Начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з 14.01.2022 по 29.06.2023 на посаді Командира військової частини НОМЕР_2 у НОМЕР_3 об НОМЕР_4 Обр ТРО; з 29.06.2023 по 08.08.2023 на посаді Офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву у військовій частині НОМЕР_5 . Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.08.2023 № 222, майора ОСОБА_1 , командира військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.06.2023 № 225 офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_5 , наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби; з 07.08.2023 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення зі сніданку 08.08.2023. Матеріалами справи стверджується та не заперечується сторонами за змістом заяв по суті спору, що у період з 01.10.2021 по 30.06.2022 ОСОБА_1 перебував на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_6 , а з 01.08.2022 у військовій частині НОМЕР_1 . 28.11.2024 представник позивача звернувся до відповідачів з адвокатським запитом №30-СВ, у якому просив, зокрема, здійснити за період з 01.10.2021 по травень 2023 року перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом з 01.01.2021, з 01.01.2022 та з 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №

704. ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 09.12.2024 за № 12/2/926 та Військова частина НОМЕР_1 листом від 18.12.2024 №1613 повідомили представнику позивача про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.10.2021 по травень на вказаних адвокатом умовах з мотивів, тотожних вказаним у відзивах. Позивач, вважаючи, що у вказані періоди грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось не у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", тобто без врахування розміру прожиткового мінімуму станом на січень поточного року, звернувся до суду за захистом порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи визначені ст. 308 КАС України межі перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина 3 статті 9 вказаного Закону). Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова №704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 цієї постанови Уряду (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Слід зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №

103. При цьому, відповідно до приписів статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині. Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акта починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом, моментом припинення календарної дії приписів закону в цих випадках є момент набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Отже, відповідний акт визнається нечинним на майбутнє і чинним до цього - протягом певного проміжку часу (останнім днем його календарної чинності є той, що передує одному з зазначених моментів). Визнання нечинним акту може призводити до відновлення дії іншого акту, початковим календарним днем якої є відповідний з вказаних моментів. Визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 вересня 2020 року у справі № 420/5496/18, від 09 квітня 2020 року у справі №640/19928/18 Отже, з 29.01.2020 діє наступна редакція пункту 4 Постанови №704 - розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до поточної практики Верховного Суду з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ. Отже, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в редакції чинній до внесення змін Постановою №103 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). З 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 визначався посадовий оклад та оклад за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, що скаржником не заперечується. За таких обставин, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати позивачу грошового забезпечення у неналежних розмірах є протиправними. Таким чином, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2022 року, а з 01.01.2023 - станом на січень 2023 року за період з 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року як розрахункових величин при виплаті грошового забезпечення позивача є протиправними, а тому належним способом відновлення порушеного права позивача є визначення Військовій частині НОМЕР_1 зобов`язання вчинити кореспондуючі цьому праву позивача дії. З огляду на доводи скаржника, судом апеляційної інстанції також підлягають дослідженню обставини дотримання позивачем строку звернення до суду з означеними позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Згідно доводів скаржника, позивач пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тримісячний строк звернення до суду. Колегія суддів враховує, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23, у рамках якої сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX). Таким чином, в розглядуваному випадку слід визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, потім спірний період (із 01 липня 2022 року до 19 травня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави. Щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати сум грошового забезпечення позивача за період із 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України (була чинна в спірний період), яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Суд зауважує, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, скасовано 30 червня 2023 року. Для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша), або день отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (частина друга). Скаржник вважає, що строки звернення позивача до суду пов`язували із моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права та вважав, що про факт нарахування та виплати грошового забезпечення в не належному, на думку позивача, розмірі позивачу могло бути відомо з моменту фактичного отримання на свій рахунок відповідного грошового забезпечення у спірний період. На противагу таким висновкам позивач указує, що звернувся до суду в межах тримісячного строку з моменту, коли йому стало відомо про порушення свого права, а саме лише після отримання у грудні 2024 року відповідей відповідачів за наслідком розгляду звернень представника позивача щодо перерахунку грошового забезпечення. Суд апеляційної інстанції враховує, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.08.2023 № 222 містить відомості лише про види грошового забезпечення (їх відсоткове співвідношення між собою), які належали до виплати позивачу у зв`язку зі звільненням. Водночас, такий наказ не містить відомостей про фактичні суми грошового забезпечення, що були нараховані та підлягали виплаті позивачу при звільненні. Отже, такий наказ не може вважатися письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, в розумінні статей 116 та 233 КЗпП України. В свою чергу, грошовий атестат містить такі відомості, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. Зокрема, у пункті 79 названого судового рішення колегія суддів касаційної інстанції наголосила, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Разом з тим, повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що долучений до матеріалів відзиву на позовну заяву грошовий атестат № 4304 був складений 06.01.2025, що не узгоджується із доводами скаржника по обізнаність позивача про обсяг і характер виплачених йому сум на момент виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.08.2023. Військовою частиною НОМЕР_1 також не додано жодних доказів на підтвердження вручення позивачу примірника наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.08.2023 № 222 та/або грошового атестату. Натомість, матеріалами судової справи стверджується, що представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом від 28.11.2024 № 30-СВ, у якому просив, зокрема, надати довідку про розмір грошового забезпечення позивача за період з 01.10.2021 по травень 2023 року (помісячно). Листом від 18.12.2024 за № 1613 військова частина НОМЕР_1 скерувала адвокату позивача картку особового рахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2022 - 2023 роки та довідку про розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2022 - 2023 роки. Зміст вказаних вище карки особового рахунку та довідки свідчить на користь висновку, що такі містять відомості щодо фактично нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення (його складових) за період з 19.07.2022 по травень 2023 року, у зв`язку з чим такі документи можуть вважатися повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні в розумінні статей 116 та 233 КЗпП України. З огляду на вказане, позивач дізнався про порушення своїх прав на отримання грошового забезпечення в належному розмірі лише за наслідками отримання листа від 18.12.2024 за № 1613. При цьому, будь-яких інших доказів на підтвердження того, що позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум за період з 19.07.2022 по травень 2023 року раніше, аніж отримав лист військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 за № 1613, матеріали судової справи не містять. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи позивача, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період із 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не пропустив визначений законом строк звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині вимог, що стосуються проходження його служби у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.07.2022 по 19.05.2023, відтак відсутні правові підстави для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст.240 КАС України. З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Оскільки рішення суду в іншій частині задоволених і відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі №460/15747/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк