Постанова 4857 № 500/5360/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5360/25 пров. № А/857/7801/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Слізяк Мар`яни Миколаївни на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року про залишення без розгляду частини позовних вимог, постановлену суддею Баб`юком П.М. у м. Тернополі у порядку письмового провадження у справі № 500/5360/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,- В С Т А Н О В И В : 12 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просила: -визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати у заниженому розмірі грошового забезпечення з 29.01.2020 по 13.08.2021 та належних у вказаний період виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021; -зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з 29.01.2020 по 13.08.2021 грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 , Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; -зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати; -визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати у заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 13.08.2021 по 19.05.2023 та належних у вказаний період виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити з 13.08.2021 по 19.05.2023 грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 13.08.2021 по день фактичної виплати. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року визнано неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, наведені у позовній заяві від 12.09.2025. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 28.03.2024 залишено без розгляду. В частині решти позовних вимог (до 19.07.2022) продовжено розгляд справи. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Так, у статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Частиною першою статті 123 КАС України установлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України). Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України). Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску. Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинна була дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження). Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. Отже положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, ненаведення позивачем поважних підстав пропуску такого строку такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. Забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції зауважує, що розгляд цієї справи відбувався судом першої інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Тому оформлення вимоги суду до сторони позивача щодо надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом можливо виключно шляхом постановлення письмової ухвали та її належного вручення стороні. Проте матеріали справи такої ухвали не містять. Отже, у порушення вимог частини третьої статті 123 КАС України суд першої інстанції не забезпечив позивачу можливості обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду, чим фактично позбавив її права на ефективний судовий захист. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції залишив позов без розгляду за відсутності правових підстав, з огляду на те, що обов`язковою умовою застосування приписів частини третьої статті 123 КАС України є попереднє з`ясування причин пропуску строку позивачем, через надання особі можливості подати відповідну заяву про його поновлення, з наступною оцінкою судом таких аргументів та їхньою перевіркою на підставі наданих доказів. Дослідуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з означеними позовними вимогами в частині, що стосується строку з 19.07.2022 по 28.03.2024, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба. Так, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. За висновком суду першої інстанції позивач в частині позовних вимог із 19 липня 2022 року по 28 березня 2024 року пропустила тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX). Стаття 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), визначала строки звернення до місцевого загального суду за вирішенням трудових спорів. Зокрема, частини перша - друга статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) установлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (1). У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (2). Так, у наведеній редакції статті 233 КЗпП України законодавець виокремив спори про стягнення належної заробітної плати у окрему категорію та установив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Аналіз наведеної редакції статті 233 КЗпП України свідчить про те, що законодавець установив: 1) Тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах; 2) Місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення; 3) Тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При розгляді спірних правовідносин суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 233 КЗпП України, вказавши на необгрунтованіть доводів позивача про те, що вона не була обізнана з розміром та складовими нарахованого та виплаченого їй грошового забезпечення. Суд зазначив, що позивачем на наведено обставин, що перешкоджали їй раніше отримати від роботодавця вказану інформацію та своєчасно звернутись до суду в межах встановленого процесуальним законом строку. Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, що позивач продовжувала військову службу, хоч і в іншій військовій частині НОМЕР_2 , продовжує несення військової служби за контрактом до оголошення демобілізації з 12.09.2022, обіймає посаду старшого офіцера відділу науково-технічної інсформації військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 (а.с.11) Колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що частина друга статті 233 КЗпП України визначає строк звернення до суду зі спорами про звільнення та про належні при звільненні суми. Строки звернення працівника до суду, визначені у частині другій статті 233 КЗпП України, пов`язані лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, що свідчить про те, що законодавець керувався фактом «остаточного розрахунку після звільнення». Надані позивачем докази у справі свідчать про те, що протягом часу проходження військової служби вона неодноразово переміщувався з одного місця несення військової служби до іншого та займала відповідальні посади із обов`язковою постійною присутністю на визначених об`єктах, що у свою чергу позбавляло її можливості займатися своїми приватними справами. Позивач наголошувала на неврученні їй інформації про обсяг і характер виплачених сум за періоди служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 та вказувала, що звернення до суду відбулося з дати, коли їй фактично стало відомо про порушення її прав і про документи, що підтверджували такі порушення. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не пропустила визначений законом строк звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині вимог, що стосуються проходження її служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 19.07.2022 по 28.03.2024, відтак відсутні правові підстави для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст.240 КАС України. Ба більше, колегія апеляційного суду враховує, що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. В цьому Рішенні, Конституційний Суд України вказав, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. У випадку ж який склався у цій справі, позивач не була звільнена із військової служби, тобто позивач звернулася до суду з цим позовом під час дії трудових відносин за контрактом. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У справі, що розглядається, питання пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами врегульовано нормами частини першої статті 233 КЗпП України. Таким чином, позивач, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично на даний час не обмежена у часі на право звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у відповідних трудових відносинах. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/15792/20 у постанові від 05 липня 2023 року наголосила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах. В даному випадку, постановивши ухвалу про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення її права звернення до адміністративного суду, гарантованого ст.5 КАС України. Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Ураховуючи те, що при вирішені спірних правовідносин підлягає застосуванню частина першої статті 233 КЗпП України, яка Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, аналізуючи обставини справи в контексті розглянутих судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги в розрізі заявлених позовних вимог та строків, враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, зважаючи на вимоги ст. 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції не врахував усі обставини, що мають значення для справи та не надав їм належної правової оцінки, отже неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував конвенційні принципи та правові позиції Верховного Суду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду в цій частині. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись ст.ст. 242, 308, 309, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Слізяк Мар`яни Миколаївни задовольнити, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року про залишення без розгляду частини позовних вимог, постановлену у справі № 500/5360/25, скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк