Постанова 4824 № 759/30173/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/8484/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 759/30173/25 28 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Тітковій І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Бубенка Віктора Григоровича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві, про встановлення факту народження дитини, в с т а н о в и в: У грудні 2025 року заявники звернулись до Святошинського районного суду м. Києва з заявою про встановлення факту народження дитини. В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Феодосія народилась дитина, ОСОБА_3 , від батьків, які перебувають у шлюбі (копія свідоцтва про шлюб додається): матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, та батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України. Відповідно до положень ст. 145-147 Сімейного кодексу України, дитині визначено прізвище, ім?я та по батькові: ОСОБА_3 . Вказує на те, що місто Феодосія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою територією. Вказує на те, що встановлення факту народження в судовому засіданні необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану. З огляду на вище викладене просили суд встановити факт народження дитини, ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Феодосія, АР Крим. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві, про встановлення факту народження дитини відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 23 лютого 2026 року представник заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_1 - адвокат Бубенок В.Г. подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 10.01.2016 заявники на підставі документу лікувального закладу м. Феодосія, було отримано свідоцтво про народження в Феодосійському міському відділі записів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим. Тобто, документ лікувального закладу м. Феодосія залишився в Феодосійському міському відділі записів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, в замін якого заявники отримали свідоцтво про народження. Вказує на те, що встановлення факту народження в судовому порядку необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу - свідоцтва про народження, згідно чинного законодавства України. В судове засідання з`явився представник заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_1 адвокат Бубенок В.Г., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив ї задовольнити. Представник заінтересованої особи: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві в судове засідання не з`явився. 01 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без участі заінтересованої особи. З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що Феодосійським відділом записів актів громадянського стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції РК видано свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками ОСОБА_5 зазначені громадяни російської федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, суд першої інстанції посилався на те, що заявниками на підтвердження заявлених вимог щодо факту народження ОСОБА_6 на тимчасово окупованій території, не надано доказів про народження дитини у розумінні ст.77 ЦПК України, окрім свідоцтва про народження, яке є не дійсним на території України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини третя, четверта статті 49 ЦК України). Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Аналогічно регламентовано зазначене питання у пункті 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція 1993 року), укладеної Державами-членами Співдружності Незалежних Держав (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого дію Конвенції зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь. Це означає, що дія Конвенції 1993 року, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих і посвідчених у російській федерації та Республіці Білорусь, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Разом з тим, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі (далі - Конвенція 1961 року). Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь. Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема на підставі пункту 7 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Згідно із частинами першою, третьою статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків. Звертаючись до суду із відповідною заявою, заявники просили встановити факт народження дитини. Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації народження та для внесення відомостей про батьків дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22). На підтвердження обставин народження дитини заявники надали суду лише ксерокопію свідоцтва про народження. Будь-яких інших доказів, зокрема медичних документів, письмових або речових доказів, які б у сукупності дозволяли встановити заявлений юридичний факт, заявники не надали суду. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що заявником не подано належних та допустимих доказів, які б у розумінні статті 77 Цивільного процесуального кодексу України підтверджували факт народження дитини на тимчасово окупованій території України, зокрема в м. Феодосія Автономної Республіки Крим. Надані заявником матеріали, а саме ксерокопія свідоцтва про народження, виданого Феодосійським відділом записів актів громадянського стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції РКобґрунтовано не були визнані судом першої інстанції належним доказом, оскільки зазначений орган є утвореним на тимчасово окупованій території та не входить до системи органів державної влади України, а видані ним документи не створюють правових наслідків на території України. Доводи апеляційної скарги про те, що свідоцтво про народження було отримано на підставі медичного документа лікувального закладу м. Феодосія, який залишився в органі реєстрації актів цивільного стану на тимчасово окупованій території, та що заявники фактично були позбавлені можливості подати первинні документи до суду, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт отримання документа в органі, що функціонує на тимчасово окупованій території, не свідчить про належність та допустимість такого документа як доказу у розумінні статей 76-78 ЦПК України. Разом з тим, заявник не надав інших належних доказів, які б підтверджували факт народження дитини, зокрема первинних медичних документів, виписок, довідок або інших доказів, отриманих у спосіб, що відповідає вимогам законодавства України. Посилання апелянта на необхідність встановлення факту народження для подальшої державної реєстрації цього факту є безпідставними як такі, що не впливають на оцінку доказів у справі та не звільняють заявника від обов`язку доведення обставин, на які він посилається. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених вимог, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди заявника з правильними висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при застосуванні заходів забезпечення позову у даній справі, не допустив порушень норм процесуального права, правильно врахував обставини даної справи та сталу судову практику, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Бубенка Віктора Григоровича залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року Головуючий: Судді: